CNN: Після Гази — Україна наступна у списку Трампа. Але мир із Путіним може виявитися ще більш недосяжним

15 жовтня 2025 р. 01:09

15 жовтня 2025 р. 01:09

«Стів це зробить».

Саме на це — і вже давно — сподіваються Україна та Європа. Під час свого піднесеного виступу в ізраїльському Кнесеті президент США Дональд Трамп чітко заявив: наступним його пріоритетом стане досягнення миру в Україні. Цим завданням він доручив займатися своєму спеціальному посланцю Стіву Віткоффу. Трамп наголосив, що вважав цю мету навіть простішою, ніж, як він висловився, встановлення миру на Близькому Сході. Про це йдеться у аналітичній статті на CNN.

Втім, мир в Україні нині здається далі, ніж будь-коли відтоді, як Трамп прийшов до влади. Майже немає тактик із його посередництва у врегулюванні конфлікту в Газі , які він міг би застосувати у спробі зупинити вже майже чотирирічне вторгнення Росії в Україну. Єдиним уроком, який він міг би засвоїти, є те, що сила може перемогти, що Сполучені Штати все ще спроможні нав’язувати умови завдяки своїй могутності. Але на цьому подібності закінчуються.

Першою й головною різницею є те, що в Ізраїлі Трампу вдалося переконати союзника, який військово залежить від США, зупинити жорстоку війну, що викликала майже всесвітнє засудження. Натомість Росія — історичний опонент Сполучених Штатів, що спирається на їхнього головного суперника — Китай. І коли йдеться про російське вторгнення, світ поділений у своїх оцінках.

Козирі Трампа у переговорах із Путіним — якщо вони колись і існували — тепер украй обмежені або й зовсім відсутні. Він уже випробував «червоні килими» , особисту чарівність і економічний тиск. Неодноразово призначалися дедлайни з погрозами нових санкцій — щонайменше сім разів, — допоки Трамп не вирішив, що накладе нові обмеження лише тоді, коли Європа повністю припинить купувати російські енергоносії.

Навіть Кремль визнає, що переговори перебувають у стані «серйозної паузи», хоча речник Дмитро Пєсков заявив у понеділок: «Контакти через відповідні канали тривають».

На відміну від ситуації з Газою, Трамп не може просто оголосити, що угода між Росією та Україною досягнута, а найскладніші деталі залишити «на потім». Путін уже одного разу дозволив Трампу залишитися з порожніми руками після переговорів на Алясці — і, ймовірно, зробить це знову, якщо матиме шанс.

Команда Трампа, оповита хвилею самовпевненості після недавніх дипломатичних успіхів, ризикує виявитися безпорадною у випадку з Україною. План гарантій безпеки для Києва, який доручено розробити державному секретарю Марко Рубіо, залишається неясним.

Роль Віткоффа, що була майже зведена нанівець, відновилася лише після домовленостей щодо Гази. Європейські союзники, утім, відверто обурені тим, що американський посланець не засвоїв ключових деталей переговорів із Кремлем. У своєму виступі в Кнесеті Трамп навіть похвалив Віткоффа за те, що той «мало знав про Росію», коли вперше летів до Москви, і вважав багатогодинні зустрічі з Путіним свідченням його ефективності. Та одного самовихваляння буде замало, аби переконати російського лідера.

Проте є один урок, який Трамп, можливо, засвоїв із дев’яти місяців переговорів із Путіним та досвіду в Газі. Уже кілька тижнів він натякає, що може дозволити європейським союзникам закуповувати ракети Tomahawk для України, аби та використовувала їх проти російських цілей.

Дальність цих ракет — близько 1500 миль, а їхня швидкість робить їх доцільними лише для обходу систем ППО й ударів по критичній інфраструктурі глибоко всередині Росії. Кремль натякає, що такі складні системи доведеться обслуговувати американському персоналу, а також нагадує, що Tomahawk можуть бути ядерними — це класичне «брязкання зброєю», покликане розпалити страх ескалації. Пєсков заявив у неділю: «Зараз — справді драматичний момент, коли напруження зростає з усіх боків».

Президент України Володимир Зеленський за останній тиждень двічі розмовляв із Трампом телефоном. У неділю український лідер дав зрозуміти, що можливість отримати Tomahawk стає ближчою:

«Ми бачимо і чуємо, що Росія боїться, що американці можуть дати нам Tomahawk — це сигнал, що саме такий тиск може спрацювати задля миру. Ми домовилися з президентом Трампом, що наші команди, наші військові працюватимуть над усім, про що ми говорили».

На запитання журналістів, чи надішле він ракети, Трамп відповів:

«Побачимо… можливо. Я можу сказати їм, що якщо війна не буде врегульована, ми цілком можемо це зробити. Хочуть вони, щоб Tomahawk летіли в їхньому напрямку? Не думаю».

І Україна, і Європа вже не раз проходили шлях порожніх погроз — як від Путіна, так і від Трампа чи його попередника Джо Байдена. Коли Байден пригрозив дозволити Україні використовувати ракети ATACMS проти російських позицій у відповідь на відправлення Москвою північнокорейських військ, Кремль відповів погрозами «вогняної бурі», але реальних дій не послідувало. Путін показав зуби, та вкусити не зміг.

Так само Трамп погрожував накласти вторинні санкції на Індію та Китай за купівлю російської нафти, але реальні обмеження запровадив лише проти Індії. Постачання Tomahawk знову могло б стати кроком далі, ніж робив Байден, у покаранні Росії — але для цього Трамп має виконати свої обіцянки.

Останні дев’ять місяців довели: порожні погрози — як із боку Кремля, так і з боку Вашингтона — швидко вичерпуються. Це жорстока війна, у якій ціну має лише реальна, відчутна шкода.

Далі постає складніше питання: якої саме шкоди має зазнати Москва, аби повернутися до переговорів, які вона фактично зупинила. Деякі російські регіони вже потерпають від нестачі газу після серії українських ударів по нафтопереробних заводах. Російська економіка ризикує перегрітися. Але чи турбує це Путіна? Чи він, радше, переймається не своєю популярністю, а довгостроковим політичним виживанням і місцем у підручниках історії?

Ризик для Трампа очевидний. Він міг шантажувати Нетаньягу санкціями, що були політично вигідними й не надто ризикованими — зменшення допомоги союзнику, рейтинг якого у США падає. Але з Путіним такого важеля він не має. Тепер йому доведеться довести, що погрози реальної сили — економічної та військової — не порожні слова. Це може змусити Трампа зробити те, на що не наважився Джо Байден.

Можливо, ракети Tomahawk повторять долю «вторинних санкцій» — інструменту, що існує лише як погроза, а не як реальна дія.

І все ж, можливо, саме це — єдиний справжній урок, який Трамп виніс із попередніх місяців. Кремль реагує лише на силу — на те, що фізично стоїть на його шляху. Якщо Трамп прагне ще однієї «мирної перемоги», йому доведеться знайти у собі силу та рішучість до того, чого він, здається, інстинктивно уникає — до прямого протистояння з Путіним.

Світ