Підтримка України: The Economist назвав три стратегічні завдання для Європи, які вона поки що провалює

04 грудня 2025 р. 09:29

04 грудня 2025 р. 09:29

Європа зітхнула з полегшенням. 2 грудня посланець президента США Дональда Трампа Стів Віткофф провів у Москві тривалі переговори з російським диктатором Владіміром Путіним щодо України — і нічого особливого не сталося, пише The Economist .

Багато хто очікував, що команда Трампа продасть суверенітет України в обмін на комерційні угоди. Ризик таких огидних домовленостей зараз, здається, дещо зменшився. Завдяки тиску європейських лідерів і деяких розсудливих республіканців, зокрема державного секретаря США Марко Рубіо, деякі найгірші елементи 28-пунктного плану, розробленого Віткоффом і його кремлівським приятелем Кірілом Дмітрієвим, були тихо відкинуті. Путін, однак, здається, не в захваті від поточної версії мирного плану. Тепер Трамп каже, що все це “безлад”. Дипломатія, як і війна, триватиме.

Але якщо європейські уряди думають, що вони позбулися проблеми, то помиляються. По-перше, може з'явитися інший поганий псевдомирний план. По-друге, навіть якщо цього не станеться, Україна потребуватиме надійної військової та фінансової підтримки в найближчому майбутньому, і ця підтримка повинна надходити з Європи. Досі не ясно, чи європейці це розуміють.

Коли Путін вперше розпочав повномасштабне, невиправдане вторгнення, Європа вчинила правильно. ЄС та інші країни запровадили жорсткі санкції проти Росії та надали Україні військову й фінансову допомогу, яка приблизно відповідала рівню підтримки з боку Америки. Але такий єдиний фронт залежав від згоди Білого дому, що агресія не повинна бути винагороджена. Трамп зруйнував цей консенсус. Тепер $90-100 млрд, які щороку витрачаються на військову підтримку України — тягар, який раніше розподілявся рівномірно, доведеться нести лише Європі. Математика жорстока. Доки не настане тривалий мир, Європа повинна продовжувати платити те, що платила раніше, а потім шукати додаткові $50 млрд на рік.

Росія, можливо, просувається на полі бою, але повільно і з величезними втратами людей і грошей. Отже, перед Європою стоять три стратегічні завдання. По-перше , змусити Путіна усвідомити, що він не може перемогти, переконавши його, що Європа (економіка якої вдесятеро більша за російську) ніколи не покине Україну. По-друге, заспокоїти та запевнити Україну підтримці. По-третє, показати прихильникам MAGA, що Європа не є слабкою. У всіх трьох випадках Європа не досягає поставлених цілей.

Ніщо не ілюструє це краще, ніж суперечка в ЄС щодо заморожених російських активів на суму близько 210 млрд євро ($245 млрд), значна частина яких зберігається в депозитарії в Брюсселі. Минулого року G7 домовилася використовувати відсотки, отримані від заморожених активів агресора, для підтримки жертви його війни. Але цього недостатньо.

На саміті ЄС у жовтні європейські союзники мали домовитися про більш креативний спосіб мобілізації активів, використовуючи частину з них для забезпечення репараційного кредиту Україні. Але Бельгія хоче, щоб інші європейські країни розділили ризик того, що Росія може подати позов для повернення своїх активів. Цього тижня Єврокомісія запропонувала складне рішення, яке Бельгія поки що відхилила.

Якщо Європа не хоче або не може використати заморожені активи, вона повинна скористатися власним балансом, і зробити це якомога швидше. Це означає спільне запозичення: єврооблігації, облігації стратегічної автономії — будь-яка назва, яка є політично прийнятною. Україна потребує передбачуваного багаторічного фінансування: п'ятирічного пакету, на який вона може розраховувати, щоб утримати свій бюджет на плаву, виробляти снаряди та відновлювати енергоінфраструктуру. Нинішній підхід Європи, який полягає у дрібних кроках, є протилежним стратегічному. Він змушує Україну жити від однієї зустрічі донорів до іншої, заохочує Путіна чекати, поки Захід втомиться, і дає аргументи тим у найближчому оточенні Трампа, хто стверджує, що Європа не здатна на серйозні рішення.

Днями The Economist писав, що європейські уряди стикаються з викликами у сфері оборони , опинившись між російською агресією та ненадійністю Америки . У європейських союзників є фінансові, технологічні та промислові можливості для того, щоб зробити “все необхідне”, але питання в тому, чи є для цього політична воля.

Світ