Молодий мер Нью-Йорка й стара пропаганда Москви. Як Кремль формує погляди лівих на Україну та Ізраїль

25 грудня 2025 р. 12:20

25 грудня 2025 р. 12:20

Починаючи з 2014 року, на інтелігентських тусовках Нью-Йорка мені почали траплятися люди, які вірять, що Революцію гідності організувало ЦРУ, що в Донбасі реально існує «національно-визвольний рух» і що РФ тут ні до чого. Жодні мої докази не могли похитнути цю віру. Тоді, не бажаючи здаватися, я відкривала телефон і показувала світлини моїх українських друзів, чудових, розумних, щиросердних людей, які брали активну участь у Майдані. «Ви стверджуватимете, що в цих чоловіків і жінок немає власної волі й вони — просто проплачені пішаки?». І тут мої співрозмовники давали задній хід — наочний образ гучніший за слова, як кажуть американці.

Тема України й тема Ізраїлю щоразу виявлялися сусідами у свідомості моїх співрозмовників. Облишивши тему України, ці ж самі ліберали заходилися гнівно викривати Ізраїль, звинувачуючи його в імперіалізмі та колоніалізмі й захищаючи ХАМАС. Тут теж було що заперечити. Звісно, те, як Нетаньягу веде війну в Газі, жахливо: голод як інструмент війни порушує міжнародне право та гуманітарні принципи. Але колоніалізм тут ні до чого. Євреї пов’язані зі своєю землею понад три тисячі років, безперервно жили на ній навіть у періоди мінімальної чисельності, а сучасне населення країни багато в чому складається з нащадків біженців від переслідувань у Європі та країнах Близького Сходу — людей, які мріють про прихисток на клаптику землі, а не про імперію.

Донедавна ідеї американських ліволібералів, які вірять у легітимність «ДНР» і «ЛНР» і підтримують ХАМАС, здавалися маргінальними. Проте коли на осінніх виборах мера Нью-Йорка переміг 34-річний Зоран Мамдані , член ультралівої партії «Демократичні соціалісти Америки», стало зрозуміло — ліворадикальні ідеї є частиною мейнстриму.

Мамдані обійме посаду 1 січня й стане ідеологічно найлівішим мером в історії міста . Можна було б подумати, що перемога Мамдані пов’язана лише з економічними запитами: майбутній мер пообіцяв заморозити ціни на житло, створити безплатні ясла, скасувати оплату за проїзд у міських автобусах і навіть створити мережу державних продуктових магазинів, де ціни на продукти харчування будуть нижчими за комерційні. Усе це, за його словами, буде оплачено підвищенням податків для корпорацій та людей, які заробляють понад мільйон доларів на рік. «Його обіцянки нездійсненні. Звідки він візьме стільки коштів на свої фантазії? Податки на корпорації, кажете? Та ці корпорації просто втечуть із міста», — сказала мені напередодні виборів літня афроамериканська жінка, яка збиралася голосувати за суперника Мамдані, колишнього губернатора штату Ендрю Куомо. У можливість реалізувати програми, запропоновані Мамдані, часто не вірять навіть його прихильники: для здійснення таких планів потрібна згода міськради, губернатора й сенату штату Нью-Йорк. До того ж багато його пропозицій мають зворотний бік: наприклад, проти державних магазинів із низькими цінами вже виступили власники маленьких крамничок і овочевих яток, існування яких важливе для життя міста, але які негайно розоряться, якщо поруч відкриють державні магазини з низькими цінами.

Що ж зробило Мамдані популярним? Попри те, що мер міста не має можливості займатися зовнішньою політикою, Мамдані вибудував кар’єру й набув популярності завдяки радикальному ставленню до Ізраїлю . Хоча спочатку він був обраний представляти округ у Квінзі (район Нью-Йорка), а потім виграв вибори на посаду мера міста, Мамдані назва в палестинську тему центральною для його ідентичності, як у політиці, так і поза нею.

Стосовно Ізраїлю та його права на існування Мамдані непримиренний: він підтримує рух BDS, що виступає за повний економічний і культурний бойкот, який має логічно призвести до краху маленької країни: «Моя підтримка BDS відповідає суті моєї політичної позиції, яка полягає в ненасильстві. І я вважаю, що це легітимний рух, коли ви прагнете домогтися дотримання міжнародного права», — заявив Мамдані на засіданні міської ради.

Позиція Мамдані в питанні Ізраїлю збігається з думкою його партії «Демократичні соціалісти Америки» (ДСА), яка «виступає за повну свободу та самовизначення палестинського народу, включно з припиненням ізраїльської колонізації та окупації всіх арабських земель», тобто знов-таки за фактичне стирання держави з карти світу.

Показово, що в книзі «Вперед, Зоране, вперед» — біографії Мамдані, написаній фанатом майбутнього мера та його однопартійцем Теодором Хаммом, — Ізраїль як вороже явище згадується 116 разів . Україна з’являється лише раз — у виносці, де Хамм зазначає, що, попри значну кількість нью-йоркських виборців східноєвропейського походження, «про російсько-українську війну практично не згадували під час передвиборчої кампанії».

Байдужість Мамдані до долі України відповідає проросійській лін ії партії ДСА: «Ми виступаємо проти російського вторгнення й закликаємо вивести російські війська на основі угоди про припинення вогню. Ми визнаємо, що розширення НАТО й агресивний підхід західних країн сприяли виникненню кризи, тож вимагаємо припинити розширення НАТО. Ми виступаємо проти військового інтервенціонізму США й НАТО, а також проти десятків мільярдів доларів військової допомоги й постачання озброєнь, які лише підтримують війну та підривають можливість переговорного врегулювання, так само як і проти санкцій, які зашкодять простим росіянам».

Риторика Мамдані та його партії щодо Ізраїлю та України повністю відповідає лінії РФ і радянським пропагандистським штампам. Ненависть Росії до Ізраїлю виникла давно. У перші роки після Другої світової війни СРСР сподівався використати нову єврейську державу для удару по британському впливу на Близькому Сході. Та коли на початку 1950-х Ізраїль обрав у союзники демократичний Захід, СРСР розгорнув активну пропаганду проти сіонізму. Основним моментом став 1967 рік і Шестиденна війна, після якої СРСР розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем, а сіонізм перетворився на головного ворога, проти якого можна було об’єднуватися й дружити з Глобальним Півднем. Саме тоді преса в СРСР та іноземна преса, яку спонсорував Радянський Союз, зарясніла словесними почварами. Ось деякі з них: «ізраїльська вояччина, що діє за вказівкою Вашингтона»; «сіоністська вояччина, що розв’язала нову авантюру»; «Ізраїль як жандарм імперіалізму в арабському світі» та «провокаційні дії ізраїльської вояччини проти миролюбних арабських народів».

Багато американських діячів , які сформували антиізраїльську ідеологію останніх років, політично виросли всередині цього радянського дискурсу , пише Ізабелла Табаровські. Анджела Девіс — показовий приклад. Багаторічна членкиня Компартії США, вона багато в чому зобов’язана своєю популярністю радянським інвестиціям у її образ: за оцінками фахівців, 1971 року Москва спрямовувала на Девіс близько 5% своїх пропагандистських зусиль. 1973 року на Всесвітньому фестивалі молоді у Східному Берліні її звели з Ясіром Арафатом, лідером Організації звільнення Палестини (ОЗП), пов’язаної з тероризмом. Відтоді Девіс бачила палестинське питання як частину глобальної комуністичної й антиколоніальної боротьби. Нині вона залишається значущою постаттю антиізраїльських лівих і, як і Мамдані, не засуджує російської агресії проти України.

Після розпаду СРСР Росія й далі просува є антиізраїльський дискурс за активної підтримки Ірану й Китаю. І тепер цей дискурс дедалі більше сплітається з антиукраїнськими наративами . Зараз РФ використовує війну на Близькому Сході, щоб підірвати довіру до західної зовнішньої політики, й робить акцент на «подвійних стандартах» США та ЄС: підтримку України вона протиставляє критиці Ізраїлю , прагнучи зобразити Захід лицемірним і в такий спосіб послабити моральні засади допомоги Києву. Іран, союзник Кремля, активно підключається до цієї теми, просуваючи антиізраїльську риторику під виглядом «антиімперіалістичної». Китай, своєю чергою, хоч і стриманіше, розвиває ідею, що саме США є головним джерелом глобальної нестабільності.

Ця пропаганда формує погляди лівих лібералів, включно з Мамдані: світ у їхньому уявленні поділяється на капіталістів та імперіалістів, об’єднаних у «колективний Захід», який і є джерелом зла, та на жертв колоніалізму й експлуатації, які вважаються носіями моральної правоти. У підсумку виникає перекручена моральна схема, що дає змогу записувати демократії в гнобителів, а джихадистів, терористів і репресивні режими Росії, Ірану, Китаю й країн третього світу — у визволителів. У цій логіці Ізраїль та Україна, які одержують підтримку Заходу, у свідомості лівих радикалів опиняються на боці «світового зла».

Палкий лівак, вродливий і харизматичний Мамдані ще цілком може стати конгресменом або сенатором і, безперечно, впливатиме на уми американців, охочих до спрощених пояснень складної реальності. Заспокоює лиш одне — Мамдані народився в Уганді й тому ніколи не зможе балотуватися в президенти США.

Світ