Європа озброїться, а Трамп буде нервувати? Топ-6 подій, які вплинуть на Україну 2026 року

31 грудня 2025 р. 13:17

31 грудня 2025 р. 13:17

2026 рік може бути повним несподіванок.

Наступний рік дедалі частіше звучить у заявах світових лідерів як час переломних рішень. Політики говорять про шанс на мир в Україні вже в найближчі тижні, та доволі хиткий мирний горизонт — лише один із маркерів глибших зрушень: переформатування глобальної безпеки, чергового перегляду відносин Європи та США та появи нових центрів впливу.

Які події визначатимуть для України та світу порядок денний 2026 року — в прогнозі міжнародної оглядачки "Телеграфу" Ольги Кирилової.

1 — Нові мирні саміти та прямий діалог Європи з Путіним?

Уже 6 січня в Парижі відбудеться зустріч Коаліції охочих на рівні лідерів — за три дні до цього їхні національні радники з безпеки зберуться у Києві.

На столі — щонайменше три різні документи: мирний план із 20 пунктів, гарантії безпеки як від США, так і від Європи, а також аспекти поствоєнного відновлення України.

Як оцінює для "Телеграфу" один із високопоставлених європейських посадовців, мирні зусилля останніх місяців — одні з найперспективніших та найґрунтовніших за чотири роки, хоча жодних сигналів про готовність російської сторони до припинення війни досі немає.

"Головне — Україна демонструє США готовність практично до всього, що не переходить червоні лінії. Аж до виборів у будь-якому форматі", — коментує співрозмовник. За його словами, як би не розвивався переговорний трек далі, ніхто не зможе звинуватити Україну у зриві мирних зусиль. Навіть штучні провокації РФ на кшталт заяв про "атаки" на резиденцію Володимира Путіна цього не змінять.

У перші місяці 2026-го очікуються й зустрічі у форматі робочих груп України, США та РФ — те, кого саме росіяни введуть до складу групи, стане яскравим показником готовності Москви вести конструктивний діалог. При цьому, як повідомляло раніше наше видання, за оцінками розвідки НАТО за нинішніх темпів Кремль готовий до введення бойових дій проти Києва щонайменше до 2027 року.

До прикладу, керівник Головного управління розвідки Міноборони України Кирило Буданов стверджував, що Росія зможе ще довго набирати військових, враховуючи своє населення та фінансові ресурси: 2026 року Москва планує збільшити мобілізацію населення до 409 000 осіб і витратити на армію та силові органи рекордні 217,2 млрд доларів США або 38% бюджету. Це найбільші показники з часів СРСР.

Цілком ймовірно, що на тлі цього вплинути на Володимира Путіна намагатимуться європейські лідери, відновивши прямі контакти із Кремлем. Наприкінці грудня президент Франції Еммануель Макрон висловився "за" пошук форматів, які дали б змогу європейським країнам "знову вступити в діалог із Росією — у прозорій формі та у співпраці з Україною". У Кремлі, зі свого боку, заявили про готовність до таких контактів.

Варто не забувати про внутрішній контекст кожної країни — 2027 року на ту ж Францію чекають президентські вибори, тому наступні 12 місяців будуть найкращим часом для Макрона зацементувати свою політичну спадщину й закріпити за собою образ євролідера, здатного до тієї самої стратегічної автономії.

Президент України Володимир Зеленський, днями спілкуючись із пресою, висловився, що контакти із Росією так чи інакше знадобляться для обговорення 20 пунктів потенційного договору про закінчення війни.

"Там ми бачимо чотири сторони-підписанти. Це Україна, Сполучені Штати Америки, Росія і Європа. Тому перед тим, як підписувати, безумовно, люди будуть проговорювати деякі деталі цього договору", — сказав глава держави.

Втім, будь-яке перезавантаження діалогу з Москвою неминуче наштовхнеться на межі реальності: війна триває, довіра зруйнована, а Росія не демонструє готовності змінювати свою позицію.

Спроби прямого контакту з Кремлем радше матимуть характер дипломатичного зондування, ніж реального прориву — з високим ризиком того, що Москва використає сам факт діалогу у власних пропагандистських цілях як це було після зустрічі Путіна та президента США Дональда Трампа на Алясці.

2 — Вибори, які змусять Трампа нервувати

У листопаді 2026-го в США пройдуть проміжні вибори, які стануть своєрідним випробуванням для президентства Дональда Трампа. Виборці обиратимуть усіх членів Палати представників та одну третину Сенату, що фактично визначить, чи зможе Трамп керувати за підтримки Конгресу, чи зіткнеться з інституційним опором протягом залишку свого терміну.

Ставки особливо високі. Республіканці наразі спираються на незначну більшість, особливо в Палаті представників, що робить їх уразливими навіть до помірних змін на виборах.

Втрата контролю над однією з палат значно обмежила б можливості Білого дому: Конгрес міг би блокувати законодавчі ініціативи, затримувати бюджети, викликати посадовців на слухання, запускати механізми, що політично послаблюють адміністрацію при владі, та навіть ініціювати процедуру імпічменту президента.

Навпаки, збереження республіканської більшості дало б Трампу можливість просувати ключові пріоритети та демонструвати політичну силу напередодні наступного президентського циклу.

Ситуація ускладнюється тим, що рекордна кількість членів Конгресу оголосила, що не братиме участі у виборах – загалом 43 члени Палаті представників та 10 сенаторів. Можливо, найвідомішою фігурою серед тих, хто йде, стала республіканка Марджорі Тейлор Ґрін з Джорджії, яка вступила у публічну конфронтацію з президентом США.

За даними аналітиків , цей поспіх до виходу пояснюється політичними чинниками: розчаруванням у політичному глухому куті та невисоким рейтингом схвалення президента Трампа, що може нашкодити республіканцям на виборах.

"Багато республіканців вирішили піти достроково, замість того щоб ризикувати бути "змитими" можливою "синьою хвилею" на користь демократів або через величезні зусилля, які знадобилися б для переобрання", — зазначає професор політичних наук в Університеті Бойсе Чарлі Хант.

Станом на зараз два десятки республіканців з Палати представників вже пішли або оголосили, що не балотуватимуться 2026 року.

3 — Орбан "на вихід", а Україна нарешті почне переговори про вступ до ЄС?

Розвиваючи тему виборів, не можна не згадати про парламентські вибори в Угорщині, заплановані на квітень 2026 року. Як відомо, чинний премʼєр-рекордсмен Віктор Орбан обіймав свою посаду в 1998-2002 роках, а також з 2010 року й дотепер. Але є шанс, що він втратить владу.

Соціологічні дані свідчать про те, що опозиційна до чинного уряду партія "Тиса" випереджає політичну силу Орбана "Фідас". Мова про 49% проти 36%.

Потенційна поразка Віктора Орбана та перемога його опонента Петера Мадяра може змінити баланс сил усередині Європейського Союзу. Чинний угорський премʼєр уже багато років використовує критику Брюсселя та Києва як інструмент внутрішньої мобілізації електорату, однак економічні проблеми й поступова втома частини суспільства від постійної конфронтації з ЄС звужують для нього поле маневру.

Для Євросоюзу угорські вибори — це надія на те, щоб позбутися одного з головних внутрішніх блокувальників важливих рішень, передусім щодо розширення ЄС, фінансової й політичної підтримки України, і стратегічних планів на кшталт відмови від російського газу.

У разі зміни влади в Будапешті відкривається вікно можливостей для України: переговорний процес про вступ до ЄС нарешті зможе перейти в офіційну практичну площину. І Брюсселю більше не доведеться шукати креативні шляхи обходу угорського вето, аби не збавляти темпу реформ у роботі з Україною.

Та навіть якщо Орбан залишиться на свій посаді, у Брюсселі налаштовані зробити 2026 рік ключовим для руху України до ЄС. Зокрема, через закріплення членства у Євросоюзі у потенційній мирній угоді.

Президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн у своєму пості в соцмережі Х наголосила: членство України буде "ключовою гарантією безпеки саме по собі".

"Зрештою, процвітання вільної української держави полягає у вступі до ЄС.

Це також є ключовою гарантією безпеки саме по собі. Вступ вигідний не лише країнам, які приєднуються; як показують послідовні хвилі розширення, виграє вся Європа", — написала політикиня, по суті чітко окресливши курс на наступний рік.

4 — Черговий холодний душ у Мюнхені?

Минулорічна Мюнхенська безпекова конференція — наймасштабніша у світі, яка обʼєднує світових лідерів, політиків, військових та експертів — стала глибоким розломом у стосунках США та Європи. Програмна промова віцепрезидента Штатів Джей Ді Венса без перебільшень приголомшила всіх. Замість фокусу на російській загрозі, Венс рокритикував європейські країни за придушення свободи слова, нібито відхід від демократичних цінностей та втрату контролю над масовою міграцією.

За майже рік позиція США не зазнала суттєвих змін. 5 грудня Вашингтон скинув інформаційну бомбу на Європу у вигляді нової Національній стратегії безпеки. У документі на 33 сторінки США нарікають, що європейці мають економічні проблеми, але вони відходять у тінь на тлі "реальної та значно більш серйозної перспективи цивілізаційного зникнення" протягом наступних 20 років.

"Більші проблеми, з якими стикається Європа, включають діяльність Європейського Союзу та інших транснаціональних органів, які підривають політичну свободу та суверенітет, міграційну політику, що трансформує континент і створює конфлікти, цензуру свободи слова та придушення політичної опозиції, падіння народжуваності, а також втрату національної ідентичності та впевненості в собі", — йшлося у документі.

Цілком можливо, що ці меседжі вчергове пролунають з вуст американських топпосадовців на конференції у Мюнхені в лютому 2026 року.

З іншого боку — в Європі за останні 12 місяців чудово усвідомили, що модель покладатися в усьому на США не працює. Здатність діяти без постійного оглядання на Вашингтон переходять із теорії в практику — повільно, суперечливо, але незворотно.

Так би мовити "доктрина Трампа", яку за його минулої каденції сприймали як тимчасове явище, продовжує визначати логіку американської політики. Штати дивляться на безпеку крізь призму власних інтересів, а не автоматичних союзницьких зобов’язань.

Сам Дональд Трамп ніколи не мав симпатій до європейських партнерів — повсякчас нарікав на те, що вони недостатньо платять за власну оборону, обкрадають Штати та взагалі занепадають через слабкість і нерішучість, наприклад, у питаннях тієї ж міграції.

Єдиний союз, який поки що в милості у американського лідера — НАТО. Багато в чому — завдяки улесливій дипломатії Генерального секретаря Альянсу Марка Рютте. Він продемонстрував справжній майстер-клас "заклинання Трампа" на саміті НАТО в Гаазі, з якого президент США поїхав задоволений усім : від нідерландських дерев до фінальної декларації, в які закріплене нове зобовʼязання країн витрачати 5% ВВП на оборону до 2035 року. При цьому переглянути стелю витрат мають 2029 року.

5 — Влітку всі збирають валізи до Туреччини, але не на відпочинок

Сумнівів немає — США ретельно перевірять, чи дійсно Європа, а з нею й Канада нарощують свої оборонні витрати. Наступний саміт НАТО відбудеться з 7 по 8 липня в Анкарі, й підготовка до нього активно триває. Варто розуміти, що фінальні документи за результатами таких подій готуються заздалегідь, і фокусуються на кількох основних напрямках, які й виносяться на порядок денний зустрічі лідерів. Але з Дональдом Трампом в ролі президента США ніколи не можна передбачити, чи залишиться цей порядок денний незмінним.

Наприклад, 2018 року на саміті у Брюсселі Трамп спакував валізи, погрожуючи залишити зустріч та взагалі вивести Штати з Північноатлантичного альянсу, якщо європейські лідери не погодяться витрачати на оборону 2% ВВП негайно — він не хотів чекати ще рік або два, аби союзники могли досягти цього показника.

Колишній Генсек Альянсу Єнс Столтенберг так описує цей епізод у своїй автобіографічній книзі "Під моїм наглядом: лідерство в НАТО під час війни":

"Трамп почав перелічувати, скільки кожна держава-член витрачає на оборону у відсотках від ВВП — так, ніби оголошував результати "Євробачення".

"Бельгія: 0,9. Це менше одного відсотка. Хорватія — о, я так у вас розчарований, не можу повірити: 1,26%. Вам має бути соромно", — сказав він, шукаючи очима відповідного лідера.

"Естонія: 2 відсотки. Дякую! Франція: 1,79. Непогано, Еммануелю. Непогано для тебе. Ти ще недостатньо довго президент — мабуть, піде вниз. Німеччина: 1,2. Та годі, Ангело! Та годі!"

Він звернувся до Ксав’є Беттеля, прем’єр-міністра Люксембургу. "Люксембург, ти такий приємний хлопець, де ти? 0,46. Я більше з тобою не розмовляю. Але, думаю, все буде добре. Моя дружина вважає, що ти приємний хлопець".

Трамп продовжив говорити.

"Польща: 1,99. Тож я назву це двома. Ви були молодці. Дякую, Польще, де б ви, чорт забирай, не були. Словенія: менше одного відсотка. Я не здивований. Я знаю свою дружину, я знаю, на що вона витрачає гроші".

Єдиним, хто тоді змінив позицію президента США, став Марк Рютте, на той час премʼєр-міністр Нідерландів. Він заклав у голову Трампа думку про те, що завдяки лідерству останнього витрати союзників сумарно зросли на 33 мільярди доларів. Масштабна й красива цифра, яка не могла не сподобатися очільнику Білого дому.

Без сумнівів Рютте проведе домашню роботу й задля успіху прийдешнього саміту в Туреччині.

"На нашому наступному саміті лідери й надалі працюватимуть над тим, щоб зробити НАТО сильнішим, справедливішим і більш смертоносним Альянсом, готовим реагувати на ключові виклики нашій безпеці", — анонсував Марк Рютте.

Для України двері до членства в НАТО, на жаль, залишаються відкритими лише на словах. Але це не заважає Києву ставати головним партнером Альянсу поза цим. Наприклад, Рада Україна-НАТО — унікальний формат, який дозволяє українській стороні на рівних збиратися із союзниками, аби обговорювати насущні виклики. В жодної іншої країни немає такого привілею.

Так само мова про цілу низку програм та інституцій усередині НАТО, які спрямовані на те, щоб з одного боку робити українське військо сильнішим, з іншого — вивчати надзвичайно цінні уроки, здобуті нашими бійцями на полі бою: серед них NSATU та JATEC.

У світі є дві найбоєздатніші армії: українська та російська. В інтересах НАТО — перейняти наш досвід, аби бути готовими відповідати на провокації Москви. Наприклад, на дронові нальоти, які можуть статися будь-якої миті.

Із високою ймовірністю 2026 року продовжиться програма PURL — Пріоритетний список потреб України — яка дозволяє європейським державам купляти в США зброю для Києва. Попередньо, Україна може розраховувати на відповідні пакети озброєнь на загальну суму до 15 мільярдів доларів.

6 — Рік під знаком підготовки Європи до війни

Паралельно з цим озброюється Європейський Союз — у брюссельських кулуарах навіть лунають ідеї щодо створення Європейського оборонного Союзу, до якого зможе приєднатися Україна. Але поки це залишається концепцією, 2026 року слід чекати і практичних кроків.

Наприклад, початку видачі країнам-членам ЄС кредитів у рамках програми Security Action for Europe (SAFE) , бюджет якої складає 150 мільярдів євро. Ініціатива спрямована на закриття критичних оборонних прогалин союзників, а також на спільну закупівлю продукції, в тому числі, в України і для України.

За даними "Телеграфу" , 13 з 19 країн, які подалися на кредити, погодилися використати частину коштів на підтримку Києва. Зокрема — через співпрацю з українським оборонно-промисловим комплексом.

На ряду з цим до 2030 року ЄС рухається дорожньою картою ReArm Europe, яка мобілізує до 800 млрд євро через різні інструменти. Хороша новина в тому, що у Брюсселі не бачать майбутньої архітектури безпеки без участі України.

Усе це свідчить, що 2026 рік стане періодом підготовки Європи та світу до нових викликів безпеки та геополітичної конкуренції. Не забуваймо й про такі потенційно гарячі точки на мапі світу як Гренландія, Венесуела та Тайвань, які майже гарантовано опинятимуться у фокусі уваги великих гравців — США та Китаю зокрема. Світ вступає у період, де швидкість ухвалення рішень і готовність до непередбачуваних сценаріїв стануть важливішими за будь-які старі доктрини.

Україна перебуває у самому серці ключових світових процесів, поєднуючи дипломатичні зусилля заради миру, рух до європейської та трансатлантичної інтеграції й зміцнення власної оборонної спроможності. Врешті-решт, робити своє та продовжувати боротьбу — наш єдиний вибір.

Світ