Стратегічне підлабузництво — єдина політика Європи щодо Трампа — FT

09 січня 2026 р. 11:21

09 січня 2026 р. 11:21

Двома словами нинішню європейську політику щодо Сполучених Штатів президента Дональда Трампа можна описати як стратегічне підлабузництво. Країни НАТО, зокрема й Велика Британія, готові віддати Цезарю те, що він проголошує своїм — у надії, що він не вимагатиме надто багато й поставиться прихильно до їхніх найнагальніших прохань.

Цим, можливо, пояснюється стримана реакція на останні військові та дипломатичні заяви Трампа щодо Венесуели й Гренландії. Європейські лідери можуть говорити гучніше, але цього тижня значна частина цієї показної риторики зникла. Старший радник Дональда Трампа Стівен Міллер висловився набагато лаконічніше: "Ми — наддержава, і ми будемо поводитися як наддержава", зазначає Роберт Шрімслі, британський політичний коментатор.

Колишній прем'єр-міністр Франції Габріель Атталь заявляє, що європейці зараз є "безсилими спостерігачами руйнування глобальних правил". Світ буде "управлятися силою", а ті, хто сумує за втратою міжнародного порядку, "більше не мають підстав для такого обурення".

Можна стверджувати, що так було завжди. Було чимало випадків, коли США ігнорували занепокоєння партнерів по НАТО.

Пітер Рікеттс, колишній радник з національної безпеки Великої Британії, нагадує людям про вторгнення 40-го президента США Рональда Рейгана до Гренади в 1983 році, яке стало великим соромом для уряду колишньої прем'єрки Британії Маргарет Тетчер . Попри свою особисту лють, вона розуміла, що мусить боротися з США і тримати язик за зубами на публіці.

Але існують принципові відмінності. Перша — унікальний характер режиму Трампа. Імперський двір президента повністю зосереджений навколо його особистості та нав’язливих ідей. Якщо раніше існували різні канали впливу на формування американської політики — Пентагон або Державний департамент, — то тепер рішення приймає Трамп та його найближче оточення.

Друга — втрата спільної ідеології або спільного бачення. Часом виникали розбіжності (Гарольд Вільсон (колишній прем'єр-міністр Британії) відмовився відправляти війська до В’єтнаму), але американська політика безпеки відображала світогляд, поділюваний Західною Європою, — спершу спрямований проти комунізму, а згодом проти джихадистського терору. Президента не потрібно було переконувати в існуванні російської загрози.

"Ту ідеологію, яка все ж простежується у світогляді Трампа, він часто спрямовує проти союзників по НАТО — з рішучим наміром поширювати цінності MAGA по всій Європі та дестабілізувати ліберальні уряди", — стверджує коментатор.

Третя відмінність полягає у відкиданні Трампом — і навіть свідомому підриві — міжнародного порядку, який Америка більше не здатна повністю контролювати. Він бачить світ, розділений на сильних і слабких.

Нарешті, як і личить транзакційному та неідеологічному президенту, доброчесність більше не є самоціллю. Трамп очікує на віддачу і не боїться обернути економічну потужність Америки проти союзників.

За відсутності традиційного збігу ідеалів постає питання: як вибудовувати відносини з мінливим президентом, від якого все ще залежить ваша безпека? Усвідомлення цих жорстких реалій допомагає пояснити нервову реакцію як на переворот у Венесуелі, так і на погрози Трампа Гренландії.

Лідери Західної Європи не витрачатимуть дипломатичний капітал на Венесуелу: до Ніколаса Мадуро не було особливої симпатії, а значно важливіших проблем — удосталь. Їхня головна й беззаперечна увага прикута до того, щоб зберегти підтримку США щодо України, де дипломатія вже дає певні плоди. Цей стратегічний пріоритет не ставитимуть під загрозу марними деклараціями про втрачений міжнародний порядок.

Щодо Гренландії європейські лідери врешті-решт виступили з заявою про невтручання. Непокора може допомогти уникнути найгіршого результату. Оскільки вторгнення США означало б кінець НАТО, Європа має стимул забезпечити, щоб до цього не дійшло. Так само, як і США.

Але важко повірити, що Данія не буде змушена піти на певні поступки Трампу щодо Гренландії. Першим кроком буде обіцянка посилити присутність НАТО та безпеку в цьому регіоні, але якщо цілі президента будуть переважно територіальними та економічними, датчанам може бути нав'язано щось більш суттєве.

Таке визначення пріоритетів ускладнює життя всім європейським лідерам. Особливо це стосується британського прем'єра Кіра Стармера. Адже зовнішня політика вважалася одним із досягнень прем'єр-міністра.

Є тільки один альтернативний підхід. Більше військової сили. Трамп не тільки хоче цього, але це також може підвищити його повагу до поглядів Європи.

"Але Велика Британія та Європа не мають достатньої військової сили. Вони говорять про збільшення витрат на оборону, але, крім Німеччини, мало хто поспішає це робити. Наприклад, Стармер зобов'язався збільшити витрати Великої Британії на оборону до 3,5% ВВП до 2035 року. Щодо України, Велика Британія обіцяє сили, яких у неї майже немає. Це просто несерйозно", — додає Шрімслі.

Окрім відсутності військової сили, національні розбіжності гальмують економічний вплив ЄС і обмежують узгоджену політику безпеки. Європа діє значно нижче свого потенційного рівня.

Неприємною реальністю для європейських лідерів є те, що вони потребують США, але більше не довіряють їм. Вони мусять поводитися чемно, надавати пріоритет нагальним питанням — у цьому випадку Україні — і водночас усвідомлювати, що їхній гарант безпеки вірить лише у світ сильних лідерів, сфер впливу та економічних вигод, де всі виграють або всі програють.

"Доки Західна Європа не візьме на себе серйозні зобов'язання щодо власної оборони, її єдиною тактикою буде намагання зберегти право голосу при дворі американського Цезаря. Наразі єдиною передбачуваною політикою є обдумане приниження", — підсумував коментатор.

Раніше журнал The Economist писав, що у "світі Трампа" сильні беруть все, що можуть, однак такий підхід зрештою може зашкодити як США, так і загалом всьому світу.

Світ