Від протестів до громадянської війни? Чотири з половиною сценарії для Ірану

13 січня 2026 р. 17:09

13 січня 2026 р. 17:09

Масові виступи в Ісламській республіці тривають третій тиждень, і наразі неможливо передбачити, чи вдасться режиму жорстокими розправами збити протестну хвилю . Попри численність уривчастих повідомлень із місць, достовірної інформації, яка дала б змогу уявити цілісну картину, критично бракує. Минулого четверга по всій країні вимкнули мобільний зв’язок та Інтернет . До вихідних влада знайшла спосіб глушити сигнали «Старлінків» — кажуть, за допомогою російських засобів радіоелектронної боротьби й китайських технологій. Якщо попередня інформація про ефективність масштабного заглушення супутникового сигналу «Старлінків» підтвердиться, це буде тривожним дзвіночком для багатьох у світі — від України до Тайваню.

Зіткнення протестувальників із силовиками на вулицях десятків іранських міст стають дедалі запеклішими. На багатьох відео, що зафіксували розгін мітингувальників, чутно не просто поодинокі постріли, а інтенсивну стрілянину з автоматичної зброї. До придушення протестів залучено й армію .

Дані щодо жертв дуже різняться. За даними Новинного агентства правозахисних активістів (HRANA), станом на неділю було вбито понад п’ятсот людей , заарештовано понад десять тисяч . Цю інформацію слід розглядати як мінімальну: волонтери HRANA намагаються верифікувати кожне повідомлення. Реальна кількість жертв може бути значно більшою.

Показовим є те, що, згідно з даними правозахисників, серед убитих — майже пів сотні силовиків. Пов’язане з Корпусом вартових ісламської революції (КВІР) новинне агентство «Таснім» оприлюднило список більш як сотні загиблих співробітників поліції, КВІР і пов’язаних з останнім воєнізованих формувань «басидж». Такі повідомлення, вочевидь, виконують пропагандистську функцію. Режим заперечує мирний характер протестів і прагне легітимувати застосування сили щодо демонстрантів. Однак опублікований перелік може відповідати дійсності. В іранських Telegram-каналах чимало відеосвідчень того, що протестувальникам іноді вдається руками, ногами й підручними засобами виплеснути свій гнів на неповоротких співробітників репресивних органів.

Трапляються й кадри, на яких високі чоловіки в цивільному, котрі нападають на мітингувальників, кричать арабською (й одержують фізичну відсіч). Як видно, це учасники лояльних до режиму груп з Іраку й, можливо, Лівану. Незрозуміло, наскільки масово влада залучила іноземних бойовиків для придушення протесту. Навіть поодинокі такі випадки набувають широкого резонансу, оскільки є для опонентів режиму наочним підтвердженням того, що в самій країні в аятол достатньої підтримки немає . Влада, щоправда, спробувала організувати зустрічні мітинги своїх прихильників. Спостерігачі стверджують, що їх масштаб виявився значно меншим, аніж у протестних виступів, попри те, що учасників зганяли із застосуванням адміністративного ресурсу. Так, повідомляли, що бюджетників примушували брати участь у демонстраціях підтримки влади під загрозою звільнення.

Попри широкий масштаб протестного руху, його слабка сторона — відсутність яскраво вираженого персонального або інституційного лідерства . Зрозуміло, що в країні немає опозиційних політичних структур. Тільки в регіонах, де проживають національні та релігійні меншини, певну роль відіграють місцеві неформальні авторитети, а подекуди є й підпільні структури, раніше пов’язані з контрабандою. Поза межами невеликих груп, які вже склалися, протестувальникам важко й координувати дії, й погоджувати вимоги, особливо в умовах заглушення зв’язку.

У цій ситуації несподіваної для багатьох спостерігачів ваги набув голос спадкоємного принца, сина останнього шаха Рези Пехлеві . Минулого тижня люди виходили на площі тоді, коли до цього закликав принц. Його звернення надихають протестувальників, які скандують монархічні гасла й підіймають державний прапор Ірану шахських часів. Наявність за кордоном авторитетного представника протестувальників, який є вільним у своїх висловлюваннях і здатний комунікувати із зовнішнім світом, може допомогти протестному руху. Однак слід розуміти, що спадкоємець престолу став символічним лідером протесту не через популярність монархічної ідеї в іранського народу, а лише через брак широковідомих публічних лідерів протестів на місцях.

Нині ніхто не може сказати, як розвиватимуться події. Однак можна приблизно окреслити можливі варіанти.

Сценарій перший — песимістичний — припускає, що протести втоплять у крові.

Чи можуть жорстокі розправи змусити незадоволених припинити маніфестації? Іранці не з тих, хто розбігається, почувши перші постріли. Ще 1979 року побутував вислів «кров мучеників — паливо революції». В іранському суспільстві, значною мірою під впливом особливостей світосприйняття шиїтської версії ісламу, культивується жертовність . Однак раніше владі неодноразово вдавалося збити протестну активність масовими вбивствами й іще масовішими протестами. Очевидно, що й тепер режим узяв курс саме на таку модель. Ідеться не лише про розстріли на вулицях, а й про показові розправи над «терористами». На найближчу середу призначено перші публічні страти протестувальників, які мають бути виконані після судового процесу, що відбувся за скороченою процедурою. Це в чистому вигляді державний терор, покликаний залякати народ.

У ситуації, коли в протестувальників немає стійких організаційних структур, які могли б забезпечити ефективний силовий опір карателям, варіант жорстокого придушення протестів виключати не можна . Звісно, причини, які змусили людей виходити на вулиці, репресіями не усунеш. Без зміни політичного курсу режим буде не в змозі вирішувати економічні проблеми. Однак на прикладі таких країн, як Куба чи Північна Корея, ми бачимо, що авторитарні режими десятиліттями можуть зберігати стійкість, попри незворотну деградацію основних економічних інституцій.

У разі, якщо протестувальники виявлять не тільки стійкість, а й рішучість давати відсіч слугам режиму, можлива подальша ескалація взаємного насильства . Якщо хоча б у деяких містах на бік народу перейдуть армійські підрозділи або принаймні місцева поліція, з урахуванням нестачі резервів у репресивних структур повсталі зможуть установити контроль над якоюсь територією.

Другий сценарій передбачає, що країна сповзе в громадянську війну. Більш-менш успішним для повсталих цей варіант розвитку подій може бути лише в разі, коли вони здобудуть достатню зовнішню підтримку. Цей сценарій здається менш імовірним, аніж перший. Його також важко назвати оптимістичним. Громадянська війна в такій складній країні, як Іран, може бути довгою й кривавою, і не факт, що зрештою призведе до демократизації країни.

Третій сценарій ураховує ймовірність зовнішнього втручання , доволі суттєвого, щоб послабити або навіть повалити режим аятол. Дональд Трамп в останні дні зробив чимало гучних заяв, які, втім, важко тлумачити як чітко артикульований намір. Операція в Каракасі, звісно, виглядала обнадійливо для всіх, хто мріє про зміну влади в Тегерані. Однак секрет успіху таких акцій — ретельна підготовка. У випадку Венесуели вона зайняла пів року. В Ірані не буде простіше. Попри високий рівень корупції й активність розвідки, яка не припинялася після червневої війни, очевидно, що керівництво Ісламської республіки, налякане рівнем проникнення ворожих агентів до структур безпеки, вживало заходів. Напевно, більшість обвинувачень у шпигунстві останніми місяцями не мала особливих реальних підстав, але не можна виключати, що гарячкова діяльність іранських спецслужб дала і якісь плоди.

Водночас просто ракетно-бомбові удари по військових об’єктах і навіть по політичному керівництву країни навряд чи повалять режим . Ба більше, в червні під час бойових дій припинились акції протесту, які наростали напередодні початку війни. Зовнішня агресія може послугувати для режиму підтвердженням того, що «бунтівники» й «терористи» діють за вказівкою іззовні. Це може дати владі привід ужити надзвичайних заходів проти заколотників і відштовхнути від найрадикальнішої частини протестувальників критичну масу пересічних учасників мітингів. Не варто забувати, що особливість нинішньої хвилі протесту — їхнє економічне підґрунтя. Не факт, що торговці тегеранського базару готові до того, що їх почнуть сприймати як провідників американської інтервенції та ізраїльських шпигунів.

Не виключено, звісно, що в господаря Білого дому є прихований козир у рукаві, й він знову здивує нас усіх. Окрім того, як ми вже зазначали, зовнішня підтримка, зокрема прикриття з повітря, буде критично необхідною, якщо вуличне протистояння переросте в громадянську війну. Хай там як, інтервенція може стати суттєвим чинником, тільки якщо протести будуть затяжними .

Найкращим здається четвертий сценарій, який передбачає перехід на бік народу частини еліт . Іранська влада аж ніяк не монолітна. Можливість спертися на протестні маси може виявитися привабливою для когось, доволі рішучого й амбітного, щоб кинути виклик владі старого Рахбара (Верховного керівника). Та наразі нікого настільки відчайдушного не знайшлося. Припущення, що таким лідером може виявитися президент Масуд Пезешкіан, не справджуються. Попри відносно конструктивну риторику, він публічно солідаризувався з рішучими діями проти «бунтівників».

Варіант «іранської перебудови» виглядає то ймовірнішим, що, як зазначалося вище, без політичних змін країні просто неможливо вийти з глухого соціально-економічного кута, куди завело її чинне керівництво. Та наразі важко оцінити шанси на те, що саме нинішні протести стануть поштовхом, який зробить неминучими системні зміни в країні.

Світ