Золота дешевина Дональда Трампа

24 січня 2026 р. 08:35

24 січня 2026 р. 08:35

Президент США Дональд Трамп хоче переконати світ у своїй величі . Для цього він діє як режисер-постановник на знімальному майданчику: головне — справити сильний, якщо не приголомшливий, ефект, решта значення не має.

Для потрібного враження необхідні відповідні декорації, й Трамп дбає про них невпинно. То під свій образ владаря він переобладнує Овальний кабінет, то затіває будівництво грандіозної бальної зали, яку мають звести на місці зруйнованого восени Східного крила Білого дому. Ця зала буде такої ж висоти, що й основний корпус Білого дому, порушуючи давню традицію робити прибудови нижчими за будівлю, яка символізує американську демократію. Окрім бальної зали, Трамп планує звести Тріумфальну арку в центрі Вашингтона, знести деякі історичні будівлі в столиці, а ті, що залишаться, пофарбувати в білий колір. (Годі й казати, що перебудова міста під смак Трампа викликає розпач в істориків і фахівців з охорони пам’яток.)

Про важливість для президента царственого образу красномовно свідчить такий епізод: невдовзі після ефектного викрадення президента Венесуели Ніколаса Мадуро Трамп зібрав у Білому домі близько двох десятків керівників світових нафтових компаній. Однак його пропозиція вкласти гроші в індустрію зі зношеною інфраструктурою, та ще й у країні, де при владі й далі залишається той самий ультралівий уряд, не викликала ентузіазму в нафтових магнатів. Та й сам президент не виявив до цієї справи особливого інтересу: привітавши гостей, він незабаром відволікся від теми венесуельської нафти й перейшов до обговорення будівництва нової бальної зали: «Сьогодні я радий вітати у Білому домі майже два десятки найбільших і найшанованіших керівників нафтогазової галузі світу, — почав він. — Було багато інших, хто не зміг потрапити сюди. Я сказав: якби в нас була бальна зала, в нас було б понад тисячу людей. Усі хотіли прийти. Я й не знав, що ваша галузь така велика. Я не знав, що у вашій галузі так багато людей, аж ось ми тут». Потім Трамп повернувся до вікна: «Загалом, якщо подивитися, якщо вдуматися… Мені самому потрібно на це поглянути», — сказав він, після чого несподівано підвівся, підійшов до вікна й спрямував погляд на будівельний майданчик. «Вау! — вигукнув він, дивлячись на бруд і уламки старої будівлі. — Який краєвид!». Вочевидь, Трамп подумки вже бачив гігантську залу із золотим декором. Ось у такій залі, напевно, думав він, зустріч із нафтовими магнатами була б ефектною й мала б сенс.

У президента США дуже поганий смак. Достатньо поглянути на те, що він зробив з Овальним кабінетом , аби стало ніяково не тільки за президента, а й за країну загалом. Замість строгого інтер’єру, який підходить для серйозних зустрічей і обговорень важливих для країни й світу проблем, Трамп створив приміщення, що нагадує радше незатишний ресторан із претензією на розкіш. Замість скромного плюща на камінній полиці тепер вишикувалися тісним рядком золоті вазони й предмети незрозумілого призначення. На стінах з’явилося близько десятка портретів президентів у золотих рамах. Порожніх місць не залишилося: на додачу до портретів на стінах наліплено позолочені аплікації із завитками. Над дверима засіли непоказні головаті амурчики — голі та з крилами, спеціально доставлені з Мар-а-Лаго — маєтку президента у Флориді. Якщо у Білому домі строга архітектура класицизму з чіткими пропорціями й часткою аскетизму ще стримує декораторський раж Трампа, то в особистих резиденціях його смак проявляється в усій повноті.

Показовою є його резиденція в Трамп-тауер у Нью-Йорку . Головний елемент там —теж золото: стіни вкриті горбкуватим золотим декором, мармурові колони із золотими капітелями купчаться біля стін. Колони ці суто декоративні — на 58-му поверсі хмарочоса вони не виконують жодної структурної функції й нічого не підтримують, окрім амбіцій господаря. Підлога теж мармурова, стелю розписано фресками в дусі художника італійського бароко Джамбаттісти Тьєполо. Інтер’єр завершують позолочені крісла, столики на важких золотих підпорах і цілком сучасні об’ємні дивани, однак усі меблі розставлено так, ніби вони не призначені для живої присутності людей, їхнього спілкування та бесід. Із вікна резиденції видно широку панораму міста, парк, дві річки, що обрамляють Манхеттен. Згідно з таким дизайном, власник приміщення, осяяний золотом, має виглядати володарем світу — одноосібним, непідвладним і недоступним для розмов.

У Трампа в резиденціях немає антикваріату — це все новороб. Але стиль цей має історичне коріння. Надлишок позолоти, розписи на стелі з постатями, які відлітають у небо, й численні мармурові колони не можуть не нагадати бароко XVII і XVIII століть — стиль драматичний, театральний, який має викликати в людини захват, подив, поклоніння. (У Києві до цього стилю належить Андріївська церква, закладена 1744 року архітектором Бартоломеo Растреллі до приїзду Єлизавети I.) За всієї своєї краси бароко, як вважає відомий іспанський мистецтвознавець Антоніо Мараваль, це стиль, породжений політичною кризою — економічним занепадом, соціальною нестабільністю і втратою довіри до старих цінностей. Культура бароко, каже він, є відповіддю на цю нестабільність і хоче притлумити народні сумніви й розбрід ефектністю, театральністю, пишністю та зухвалою розкішшю, що вселяє трепет і благоговіння.

За аналогічною бароковою логікою діє й Трамп у США — країні, де суспільство переживає глибоку кризу довіри до інститутів влади. Золотий блиск для Трампа — це символ його особистої сили й успіху, перед якими мають схилити голову народні маси — й удома, й за кордоном. Але переконливість такого підходу більш ніж сумнівна. Бароко хоч і слугувало потребам королів і церкви, було новим словом у мистецтві, яке залучало найталановитіших архітекторів і художників і оновлювало уявлення про світ, красу й технічні можливості. Псевдобароко Трампа та його позолочені інтер’єри мало кого можуть здивувати.

У XVII і XVIII століттях золото ще могло символізувати багатство й божественну природу влади, відсилаючи до ще старіших, але знайомих для європейців образів — згадаймо золоте тло візантійських мозаїк, оклади ікон і ряси священиків. Але нині золото втратило сакральне значення. Воно вже не вимірює багатства країни: економіку й ВВП оцінюють за обсягом вироблених товарів і послуг. Золоті зливки стають популярними під час криз, але їх тримають радше як сейф, аніж як інвестицію. Нині в економіці важливі не золоті зливки, а бізнес, технології та жива господарська діяльність.

Окрім того, золото давно втратило ексклюзивність: позолочені рамки й рамочки, настінна позолочена ліпнина й меблі із золотим декором продаються в будь-якому магазині ширвжитку з дешевими китайськими товарами. Через те, що нова ліпнина в Овальному кабінеті справила враження поліуретанових аплікацій із геть не ексклюзивного магазину Home Depot, Інтернетом поширилися чутки, буцімто «золоте» оздоблення Трамп придбав саме там. Ці чутки були такими стійкими, що спонукали журналістку Fox News Лору Інґрем під час інтерв’ю з президентом запитати: «То це не з Home Depot?». «Ні, це не товари з Home Depot. Це не Home Depot», — наполягав Трамп. «Так, золото. І це все — 24-каратне золото, що цікаво, бо так і не вдалося створити фарбу, яка б виглядала як золото. Так і не придумали фарбу, яку можна просто нанести — й вона виглядатиме як справжнє золото», — наполягав Трамп в інтерв’ю з іншим журналістом. Та це все фантазії. Реальність геть інша: ці завитки та янголятка, за словами чиновника Білого дому, який побажав не називати свого імені, зроблені з гіпсу, хоча й покриті справжньою золотою фольгою, нанесеною на гіпсові або металеві каркаси.

2017 року журналіст Пітер Йорк назвав естетику Трампа «диктаторським шиком» , порівнявши його нью-йоркський пентхаус із резиденціями автократів — і це порівняння дуже точне. У Трампа чимало ідеологічних «побратимів по смаку», точніше, несмаку: від Путіна з його палацами й червоними килимами до лідерів Туркменістану, які встановлювали і встановлюють власні позолочені статуї, а також Януковича, Саддама Хусейна й африканських диктаторів, котрі перетворювали золото на символ особистої величі. Однак блиск цього символу багатьох із них не вберіг: одних скинули й стратили, інші втекли або померли у вигнанні, залишивши по собі тільки гротескні інтер’єри, позолочені біде й пам’ятники власному самолюбству.

Щодо Трампа, то його наміри зрозумілі й подібні до намірів інших лідерів, які вибудовують владу навколо власної персони: обставити своє президентство як правління імператора й посланця Бога — і змусити всіх у це повірити. Але в ХХІ столітті більшість американців у сакральність одноособової влади президента добровільно не повірить. Про це свідчить його рейтинг, що стабільно знижується. За такого розкладу наступним кроком до утримання персоналістського правління може стати насильство.

Світ