Bloomberg: Сучасні свавілля та хаос у міжнародній політиці цілком закономірні, якщо уважно дивитись на мапу

01 лютого 2026 р. 20:04

01 лютого 2026 р. 20:04

Світ знову став полем битви. Момент великої мирної згоди між великими державами та безкордонної глобалізації після холодної війни закінчився. Розкол, суперництво та безлад — ось визначальні теми нашої епохи. Попереду нас чекають неприємні, виснажливі холодні війни — або, можливо, навіть катастрофічні гарячі війни між великими державами. Щоб пройти цю нестабільну, невизначену епоху, нам доведеться знову познайомитися зі стратегічною логікою географії — найстійкішою й найневблаганнішою силою у світових справах, пише Bloomberg .

Цей заклик може здаватися відсталим способом мислення. Адже слово «географія» ймовірно повертає вас до сухого, перевантаженого фактами предмета, який ви вивчали в середній школі. Але стратегічна географія, або геополітика, — це дещо інше. Це сувора інтелектуальна дисципліна, яка простежує зв’язок між фізичним середовищем і прагненням до глобальної влади.

Під час холодної війни далекобійні ракети стиснули трансокеанські відстані та часи попередження. Повоєнна глобалізація полегшила подорожі й зв’язок — і зробила географію нібито застарілою. Але це судження виявилося помилкою.

Після 11 вересня американські війська виявили, що скелястий рельєф і віддалене розташування Афганістану роблять його жахливо складним для ведення бойових дій навіть для гіпердержави. Іноді сучасні технології роблять географію ще актуальнішою: китайські планувальники сподіваються розгромити США в наступній війні великих держав, використовуючи високоточні ракети для знищення американських баз у Західній частині Тихого океану й змушуючи Пентагон воювати з відстані в тисячі миль.

Навіть сама глобалізація була сформована географією: торгівля, фінанси та виробництво зосередилися в трьох великих регіональних центрах — у Європі, Східній Азії та Північній Америці — бо близькість до постачальників і споживачів досі має велике значення.

Безцінний рельєф України

Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році в Україну шокувало демократичний світ. Воно поставило Україну на передову глобальної боротьби, як заявив президент Джо Байден, «між демократією та автократією, між свободою та репресіями, між порядком, заснованим на правилах, і таким, що керується грубою силою».

Проте мародерські армії — одвічна проблема для України, яка століттями перебувала в центрі кожного великого суперництва держав, бо займає настільки цінну й вразливу територію. Україна володіє одними з найкращих сільськогосподарських земель у світі. У неї довге узбережжя на Чорному морі, яке з’єднує Росію з Середземним морем і світовими морськими просторами. Вона розташована між чотирма бурхливими регіонами: Центральною Європою, Балканами, Кавказом і Близьким Сходом.

Найфундаментальніше, Україна є стратегічною віссю суперконтиненту: вона лежить уздовж рівнинного, привабливого шляху між просторами та ресурсним багатством Євразійського Серця (Heartland) на сході та економічно динамічною європейською прибережною зоною (European rimland) на заході.

Під час Першої світової війни імперська Німеччина планувала захопити Україну як частину імперії, що простягалася б від Ла-Маншу до Кавказу. Через покоління там точилися найзапекліші битви Другої світової війни, коли грандіозні візії двох убивць — Йосипа Сталіна та Адольфа Гітлера — зіткнулися лоб у лоб.

Під час холодної війни Україна з’єднувала Радянський Союз із його східноєвропейською імперією. Коли Україна обрала незалежність в 1991 році, це допомогло зруйнувати радянську державу. Тепер Путін прагне відбудувати російську імперію й задушити вразливу Європу, знищивши вільну Україну. Якщо мапа чогось варта, то ця країна залишатиметься гарячою точкою ще на роки вперед.

Тайвань — це не про чіпи

Згадайте Тайвань — демократичний форпост, де може початися Третя світова війна. Багато американців вважають, що Тайвань важливий через мікрочіпи. Але насправді острів географічно приречений бути осередком конфлікту.

Тайвань — це серце Першого острівного ланцюга, який простягається вздовж східноазійського узбережжя від Індонезії до Японії. Він позначає злиття двох великих маргінальних морів — і зон конфлікту — Західної частини Тихого океану: Південно-Китайського та Східно-Китайського морів.

Поки Тайвань залишається вільним і демократичним, він утворює подвійний бар’єр для китайських амбіцій - закупорює силу Пекіна на захід від острівного ланцюга й руйнує єдність китайського узбережжя з півночі на південь. Якщо материк захопить Тайвань, це проб’є діру в цьому кордоні стримування й перетворить острів на трамплін Пекіна до відкритого Тихого океану та далі.

Росія — шлях для вторгнень

Путін, можливо, і є типовим бунтарем цієї епохи, але він іде добре протореними шляхами. Протягом століть розміри Росії надавали їй відчуття величі, стратегічного охоплення через Євразію та глибоких запасів витривалості й сили. Але її північне розташування, далеко від теплих вод, що несли торгівлю, писемність і лібералізм, спричинило повільний розвиток і схильність до тиранії.

За автократів — від Івана Грозного до Сталіна і тепер Путіна — наляканий і грізний велетень шукав безпеки через насильницьку експансію, що робить його лихом для сусідніх держав. Ті, хто мучиться питанням, як нібито Захід «провалив» чи озлобив Росію після холодної війни, не помічають цієї ширшої картини. Путін — не перший російський правитель, який може бачити сусідні держави лише як буферні зони, васалів чи ворогів. І не останній.

Карта Китаю до домінування

Стратегічна географія Китаю амфібійна: країна володіє ресурсами та глибиною величезного євразійського тилу, а також океанським охопленням, яке забезпечує її тихоокеанське узбережжя.

Це обоюдогостра спадщина. Коли Китай слабкий і роздроблений, на нього зазвичай нападають багатші, технологічно розвиненіші вороги з моря, тоді як його сухопутні кордони перебувають під загрозою кочівників, неспокійних меншин і держав-суперників. Але коли Китай сильний і єдиний, він стає найнебезпечнішим типом країни — такою, що може правдоподібно претендувати на домінування в двох сферах одночасно.

Саме в цій рамці відбуваються стратегічні маневри Сі. Масштабне нарощування флоту, морський тиск на сусідів і створення океанського флоту, який одного дня патрулюватиме Індійський океан та інші віддалені моря, — усе це можна розглядати як спроби повернути океанську велич, яку династія Мін захопила шість століть тому. Ініціатива «Один пояс, один шлях» водночас спрямована на досягнення континентальної гегемонії шляхом інтеграції Євразії під економічний, технологічний і політичний вплив Китаю.

Якщо Пекіну вдасться, він матиме переважний вплив на найбільший континент і найбільші океани — гібридну гегемонію, яка, без сумніву, покладе край американському століттю й започаткує світ, орієнтований на Китай. Саме тому програма Сі несе загрозу всеосяжної, багатонаправленої ворожнечі — від континентальних сусідів, як В’єтнам, морських суперників, як Японія та Філіппіни, і до панівної наддержави через Тихий океан.

Америка може відступити

Коли США були молодими й слабкими, широкі океани захищали їх від іноземних ворогів. Коли вони подорослішали й стали сильними, ті самі океани стали конвеєрами їхнього впливу. Крім того, з 1945 року віддаленість від Старого світу лише підкреслювала силу США там. Далекий, демократичний характер Америки здебільшого не загрожував виживанню європейських і азійських країн, що робило її привабливим союзником проти більш екзистенційних небезпек поблизу.

Проте географія також створює прикрі дилеми. Система альянсів США змушує Америку брати на себе дуже високі ризики заради дуже віддалених місць — як Західний Берлін під час холодної війни чи країни Балтії сьогодні. Ще фундаментальніше: унікальне поєднання сили й позиції Америки створює постійну спокусу відступити від глобальної сцени. Зрештою, відступ США може стати катастрофою для Тайваню чи Естонії. Але не для самих Штатів.

Описані вище «географічні особливості», перш за все, допомагають ввімкнути реалізм, аби зрозуміти, що, наприклад, експансіоністські імпульси географічно вбудовані в поведінку Росії та Китаю і можуть зберігатися навіть після відходу Сі та Путіна. І саме ці знання мають стати основою зовнішньополітичної стратегії будь-якої держави чи наддержави, яка намагатиметься протистояти їм. Просто треба пам’ятати, що коли здається, що дорога у майбутнє втрачає свої чіткі контури — потрібно просто уважно подивитися на географічну мапу, яка без вагань підкаже вам правильну стратегію.

Раніше повідомлялося, що минулий Всесвітній економічний форум у Давосі запам'ятається не звичними футурологічними прогнозами, а "землетрусом", який спровокував прем'єр-міністр Канади Марк Карні. Людина, яку важко запідозрити в радикалізмі — технократ із технократів, колишній голова центробанків Канади та Англії — виступив із промовою, що стала епітафією старому світу .

Світ