авторська колонка Після ери «America First»: як зміняться відносини України і США у 2026–му році

02 лютого 2026 р. 18:24

02 лютого 2026 р. 18:24

Вже цього тижня у Вашингтоні відбудеться ювілейний, п’ятий за рахунком «Український тиждень», присвячений 250–річчю незалежності США та 20–му ювілейному українському молитовному сніданку. Центральною подією стане ювілейний Молитовний сніданок за участі Національного молитовного сніданку США і Міжнародного саміту релігійної свободи, на якому будуть присутні високопосадовці, законодавці й лідери думок в США.

З американського боку запрошено членів Сенату США (зокрема Джеймса Ленкфорда, Стівена Дейнса, Річарда Блюменталя, Шелдона Вайтхауса) і співголів Кокусу дружби з Україною у Палаті представників США (Джо Вілсон, Майк Квіґлі, Марсі Каптур, Браян Фітцпатрік). А серед гостей – керівництво Верховної Ради України, міністри, численні депутати й урядовці. Загалом дуже велике представництво з України, в тому числі українські воїни (зокрема бійці «Азову»), діти, постраждалі від агресії росії, духовні лідери з тимчасово окупованих українських територій.

Безумовно подальша розбудова партнерських відносин між Україною та США у 2026–му році є дуже важливою з огляду на низку факторів – це і посередницька участь команди Дональда Трампа у мирних переговорах, і подальше військово–економічне співробітництво. Та, здається, нові тенденції у зовнішній політиці нинішньої адміністрації Білого Дому, схоже за все, вплинуть і на відносини з Україною у новому 2026–му році.

Мир, як улюблена «іграшка» Трампа

Одночасно з публічними жестами співпраці цього тижня продовжаться і трьохсторонні мирні переговори за участі США в Абу–Дабі. Дональд Трамп ось вже рік як не припиняє стверджувати, що його посередництво між Києвом і Москвою стрімко наближає до миру – мовляв, цього разу «95% питань уже вирішено» і лишилося узгодити дрібниці, зокрема статус певних територій (йдеться, передусім, про можливість несправедливих поступок з боку України). Проте ці натяки звучать дивно з огляду на реальну динаміку: адміністрація США фактично умовляє Україну підписати якийсь документ, лише потім обіцяючи гарантії безпеки.

«Рада миру» Трампа: які крани увійшли до організації та для чого її створили До Ради миру Дональда Трампа увійшли поки що 25 країн, Україна ще не прийняла пропозицію. Також запрошення отримувала і рф. Детальніше про організацію – на інфографіці. 23 січня 2026, 19:21

Ба більше: ЗМІ пишуть, що підписання мирної угоди із росією стало єдиною умовою отримання американських гарантій, нібито навіть із поступкою щодо Донбасу. Офіційно США запевняють, що не диктують зміст угоди, але фактом лишається те, що завершення війни буде залежати від «угод», які нібито треба укласти до того, як вони стануть публічними. Тобто нині ці тристоронні зустрічі більше схожі на «гру» Трампа з путіним, ніж на реальну стратегію із забезпечення стійкого миру.

Загалом тон американської політики із початком роботи нової адміністрації Білого дому став відверто транзакційним. Стратегія національної безпеки США, оновлена наприкінці 2025 року, базується на принципі «Америка понад усе» (America First), згадує росію як «контрольовану загрозу», а ще – акцентує на тому, щоб змусити ЄС «стати на власні ноги». Документ відкрито критикує європейських лідерів, називаючи їх нездатними розв’язувати внутрішні проблеми, зокрема і вирішити питання війни в Україні. Інакше кажучи, Вашингтон прагне передати ключову роль стримування росії самому європейському безпековому поясу. Поняття «Америка понад усе» повертається з новою силою: Трамп підкреслює, що міжнародні відносини будуть базуватися на негайних вигодах і «угодах», часто ігноруючи довгострокові наслідки. У цьому ключі питання підтримки Україні стає все менш очевидним. Трамп повторює, що закінчить війну «одною угодою» , а ЄС має сплатити за власну безпеку самотужки. Для України це сигнал: хоча США залишається стратегічним партнером, треба розраховувати переважно на власну міць і підтримку європейців, адже Вашингтон у нинішньому своєму вигляді йде за логікою забезпечення власної вигоди.

Внутрішні зміни в американській політиці

Не менш важливими є зміни всередині самих США. На початку 2026 року вже визначалися майбутні виборчі тренди. І вони вже точно не сподобаються команді Дональда Трампа. Так, 30 січня у традиційно республіканському 9–му окрузі Техасу на виборах у Сенат несподівано переміг демократ Тейлор Рехмет – профспілковий лідер і ветеран ВПС США. Дональд Трамп закликав техасців голосувати за республіканку Лі Вамбсгансс, але це не допомогло: Рехмет набрав 57% на виборах, проголосувавши проти курсу MAGA.

Результат сприйнято як «тривожний сигнал» для Республіканської партії напередодні листопадових проміжних виборів до Конгресу США. Цей випадок свідчить, що навіть у традиційно республіканських регіонах саме жорстка риторика та політика нової адміністрації Дональда Трампа спрацьовує як «червоний прапорець» для виборців.

На додачу, у США фіксуються масштабні протести проти імміграційної політики нового уряду. За офіційними даними, 30 січня у десятках міст відбулися страйки й демонстрації «No work, no school, no shopping», де люди вимагали зупинити жорстокі рейди міграційної служби. Такі акції насамперед спровоковані кривавою стріляниною з боку федеральних агентів у Міннеаполісі, але вони швидко набрали загальнонаціональний характер і свідчать про зростаюче невдоволення політикою адміністрації.

На тлі цих подій падає й рейтинг Трампа серед американців. Згідно з новим опитуванням Pew Research, підтримка його адміністрації скоротилася до 37% (раніше було 40%), а тільки 27% громадян позитивно оцінюють більшість його політик і планів. Це – новий історичний мінімум за перших днів у другому терміні. Показово, що падіння підтримки відбувається навіть всередині партії республіканців. Такі цифри означають втомленість суспільства від багатьох заяв і дій Трампа, як внутрішньої, так і зовнішньої політики.

І ще одна «сенсація», яка лише додає напруги: 30 січня Міністерство юстиції США розсекретило мільйони сторінок документів, пов’язаних із справою Епштейна, де вперше з’являються згадки про Трампа у контексті «серйозних звинувачень у сексуальному насильстві». Американська влада уточнює, що це внутрішні зведення без прямих доказів, але ця інформація вже породжує чутки й стурбованість. У сукупності всі ці фактори – протести, низький рейтинг і гучні скандали – створюють атмосферу нестабільності навколо американського керівництва.

План «б»: між обіцянками та реальністю

Попри гучні декларації про партнерство, рік президентства Трампа мало що дало Україні і в питанні економічної співпраці. Красномовний приклад – так звана угода про рідкісноземельні метали: у квітні 2025 року Україна і США нарешті підписали меморандум про преференційний доступ американців до українських корисних копалин і створення спільного фонду відбудови. Цю угоду Трамп особливо афішував – мовляв, «США мають отримати щось за свою підтримку». Як видно, після підписання нічого суттєвого не відбулося – жодних нових фінансових або військових ініціатив від цієї угоди не послідувало.

Більшість експертів сходяться на тому, що Україна у 2026 році мусить розвивати власну геополітичну вагу і диверсифікувати підтримку. Вони радять зберігати дружній зовнішній курс із США, але пам’ятати про транзакційний характер сучасної американської політики. Трамп фактично заявив, що повертається до «America First» і пріоритету власних інтересів, очікуючи від України необґрунтованих компенсацій у вигляді «взаємовигідних угод». Тому українська дипломатія має ще більше працювати з усіма впливовими силами у США, демонструючи свою надійність і лояльність, і водночас готувати «план Б» – своєрідний посилений «європейський трек». Європейські аналітики вже вказують, що ЄС має потенціал замінити більшість американської допомоги (і фінансово, й озброєннями), якщо буде відповідно нарощувати підтримку України.

На тлі заяв Трампа про «слабку Європу» експерти очікують, що відносини України з ЄС і НАТО стануть ще ближчими. А стратегія «прискореного вступу до ЄС» для України є чи не найбільш реальною альтернативою підтримки з боку США, адже може бути взаємовигідною обом сторонам: Європа почуватиметься більш захищеною з боку потенційної загрози у вигляді росії й більш незалежною від впливів США. Натомість Україна отримає необхідну фінансову та ресурсну підтримку, основану на спільному баченні майбутнього.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»

ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM

Світ