Bloomberg: Ввічливість Рубіо в Мюнхені — це ілюзія для Європи

15 лютого 2026 р. 01:12

15 лютого 2026 р. 01:12

Рубіо в Мюнхені був ввічливішим, але це не означає зміну курсу Вашингтона щодо Європи. Про це пише колумніст Bloomberg Марк Чемпіон, аналізуючи виступ держсекретаря США на Мюнхенській конференції з безпеки.

Європейська аудиторія держсекретаря США Марко Рубіо зітхнула з полегшенням після заспокійливого меседжу, який він виголосив у суботу на Мюнхенській конференції з безпеки — принаймні за словами німецького ведучого та модератора заходу Вольфганга Ішингера. Якщо реакція залу була справді такою, то вона є помилковою.

Планка для покращення була низькою після зневажливої прочуханки, яку віцепрезидент Джей Ді Венс виголосив із тієї ж трибуни рік тому. І безумовно, Рубіо її подолав. Венс тоді звинуватив Європу у відмові від спільних цінностей — зокрема демократії та свободи слова — що лежать в основі трансатлантичного союзу, чітко натякаючи, що континент став неактуальним. Після тієї риторичної атаки адміністрація Дональда Трампа лише підкріпила розрив конкретними діями: припинила допомогу Україні; оприлюднила нову Стратегію національної безпеки , де йдеться про «цивілізаційне стирання» Європи; і навіть погрожувала відібрати Гренландію у Данії — союзника по НАТО.

Форма виступу Рубіо була значно м’якшою, ніж у Венса, але зміст майже не відрізнявся. Європа й надалі постає як простір слабкості та провалу. Замість того щоб відверто заявити про неактуальність Старого світу — «Америка нічого не може для вас зробити», як висловився Венс — Рубіо закликав Європу долучитися до культурної революції Трампа та перебудувати альянс за образом MAGA.

Водночас він відмовився від зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським та іншими лідерами у так званому «берлінському форматі», де планувалося обговорити завершення війни. Натомість, залишаючи Мюнхен, він збирався відвідати союзників Трампа, які симпатизують Путіну — Угорщину та Словаччину.

Кращі манери Рубіо не повинні нікого заспокоювати. Підхід США з початку другого президентського терміну Трампа не змінився. У п’ятницю президент знову заявив, що Росія хоче миру з Україною , водночас він тисну на Київ, щоб той прийняв каральні умови Москви. Росія, як наголосив Зеленський у своєму виступі в Мюнхені, повертається до своїх максималістських вимог і не демонструє готовності до компромісу.

Європа досі не має місця за столом переговорів — ані щодо України, ані щодо Гази. І всі фундаментальні виклики, з якими давно стикаються європейські союзники США — зокрема необхідність позбутися залежності від непередбачуваного, якщо не хижого гегемона — залишаються.

Позитивною ознакою через рік після повернення Трампа є те, що європейці більше не перебувають у стані заперечення щодо свого становища. У доповіді перед конференцією світ названо епохою «політики тарана», де найсильніше розгойдує маятник саме США. Європейці принаймні почали говорити про створення власного ядерного стримування — хоча чіткого шляху до цього немає.

Залежність Великої Британії від американських ракет для свого порівняно невеликого ядерного арсеналу та малоймовірність того, що Франція погодиться ділитися контролем над своїм трохи більшим арсеналом, залишаються питаннями без відповідей.

Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер у Мюнхені переконливо виступив за поглиблення безпекової інтеграції з Європою після Brexit. Проте подолання промислових ревнощів — наприклад, скорочення неефективного дублювання чотирьох платформ основних бойових танків замість однієї, як у США — залишається складним завданням, яке не вдається вирішити вже понад десятиліття.

Коли виступала президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляйєн, вона окреслила «червону лінію» проти будь-якого американського посягання на «цифровий суверенітет» Європи. Проте така незалежність неможлива без потужних європейських цифрових компаній, здатних конкурувати з американськими та китайськими.

Саме це є коренем проблем Європи: контроль і суверенітет ґрунтуються на можливостях. Це завжди було правдою, але стало болісно очевидним лише тоді, коли колишній американський захисник став ворожим.

Особливо це стосується оборони. Країни НАТО в Європі нині витрачають значно більше коштів , ніж кілька років тому, щоб стримувати російську загрозу. Але через неефективність навіть зростаючі бюджети не трансформуються в адекватну бойову спроможність.

У Мюнхені лідери неодноразово вітали рішення про реорганізацію командної структури НАТО як доказ того, що Європа бере відповідальність за власну безпеку. Передбачається, що через кілька років повітряне, сухопутне та морське командування НАТО, якими нині керують США, перейдуть до Великої Британії, Франції та Німеччини.

Це звучить як прогрес — але матиме сенс лише тоді, коли війська й техніка також стануть європейськими. Ідея, що американська армія підпорядковуватиметься країнам, які забезпечують меншу частину місії, настільки ж малоймовірна, як і звучить.

Є ризик, що ці зміни лише пришвидшать відхід США, замість зміцнення Європи.

Мюнхенська конференція з безпеки — своєрідний флюгер настроїв. І цього року очевидно, що Європа стає серйознішою щодо власної оборони — і це позитивно. Але здоров’я трансатлантичного альянсу визначатиметься не добрими намірами чи тоном промов, а тим, чи зможе Європа переозброїтися швидше, ніж події поставлять під сумнів зобов’язання США.

Інакше конференція, заснована у 1963 році для координації стримування Радянського Союзу, ризикує перетворитися з майданчика зміцнення безпеки на арену оформлення трансатлантичного розлучення.

Світ