10 кроків Трампа, які змінюють Америку та світ

17 лютого 2026 р. 17:01

17 лютого 2026 р. 17:01

За перший рік своєї нової каденції Дональд Трамп доклав максимальних зусиль, аби переробити за власними «лекалами» внутрішню та зовнішню політику США. Всередині країни — «підігнати» під себе правила політичної гри, випробувати на міцність Конституцію країни та її інституції, деморалізувати політичних конкурентів. Усе це для того, щоби створити владну систему, де реально важить тільки його слово та воля. Зовні — радикальне переформатування пріоритетів і засобів здійснення зовнішніх зносин та формування трампоцентричної світової політики.

Аби краще зрозуміти наміри Трампа та його команди й оцінити перспективи їхнього впливу на Сполучені Штати і навколишній світ, розіб’ємо «напрацювання» президента на 10 сегментів. Водночас зауважимо, що зовнішня політика Трампа пов’язана з тією політичною конструкцією, яку він намагається створити в самих Сполучених Штатах.

Аби деморалізувати опонентів, уникнути або звести до мінімуму необхідність досягнення політичних компромісів, Трамп та його команда на початковому етапі активно використовували наявні інституційні «лазівки» на кшталт законів, передбачених для надзвичайних ситуацій (зокрема для того, щоб обґрунтувати необхідність залучення американських військовиків на території США чи введення тарифів ). Водночас американські аналітики звертають увагу на те, що чинна адміністрація що далі, то більше демонструє небажання виявляти стриманість у своїх діях, керуючись принципом « нехай спробують нас зупинити».

Президент практично підпорядкував собі республіканську більшість в обох палатах Конгресу США. Ті, хто наважується на «фронду» проти господаря Білого дому, зараховуються до його особистих ворогів і зазнають нищівної критики. Конгрес наразі практично полишив функцію стримування та корекції президентської влади.

Немає впевненості в тому, що таку роль зможе ефективно виконувати судова гілка, попри численні рішення, які обмежують дії адміністрації. На користь Трампа грає наявність консервативної більшості у Верховному суді США та позиція тих апеляційних суддів, яких він призначив іще під час першого президентського терміну.

Важливою частиною процесу розбудови трампівської владної вертикалі стало переформатування адміністративного апарату , яке мало на меті забезпечити новому «шерифу» абсолютну лояльність державних службовців. Масові скорочення та показові чистки відповідали намірам трампосфери знищити так званий deep state, пов’язаний із традиційним ворожим до Трампа істеблішментом. Тактика «шоку й трепету» була спрямована на залякування як політичних опонентів, так і персональних ворогів Трампа. Знаряддям реалізації обіцянки щодо «президенства помсти» та інших прямих президентських вказівок стало Міністерство юстиції.

Що довше Трамп перебуває при мало обмеженій владі, то більшим стає вплив на ухвалення політичних рішень його інтуїції, забаганок, уподобань та емоцій, які можуть змінюватися протягом доби. Ставлення до того чи іншого іноземного лідера є суттєвим елементом ставлення Трампа до країни, яку цей політик очолює, та пов’язаних із нею проблем. Найкомфортніше він почувається у спілкуванні з автократами, або «сильними лідерами», як він їх називає. Такими, як монархи Перської затоки, Віктор Орбан, Реджеп Ердоган чи Путін.

Досить часто шлях до голови та серця Трампа пролягає через необмежені лестощі й дорогі подарунки. Достатньо згадати «татуся» Трампа від Марка Рютте та золоту корону, піднесену президентом Південної Кореї, або золотий зливок і настільний годинник «Ролекс» — подарунки від групи швейцарських мільярдерів.

Нинішня адміністрація Трампа складається з людей, готових беззаперечно втілювати в життя його «генеральну лінію» та виправдовувати будь-які, навіть найконтроверсійніші заяви й дії в галузі як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Доводилося неодноразово спостерігати, як члени президентської команди давали задній хід порівняно з раніше озвученими позиціями після того, як Трамп оприлюднював свої «остаточні істини», хоч якими неоковирними вони були. Це стосується й такого професійного та досвідченого політика, як Марко Рубіо, діяльність якого на посаді держсекретаря контрастує з його «сенаторськими» заявами щодо російської агресії проти України. За принципом лояльності та близькості до президента підбираються посланці на найскладніших і найделікатніших перемовинах.

Персональні статки членів трампівської розширеної родини за рік після президентських виборів збільшились на 4 млрд дол. Іще на початковому етапі своєї другої каденції Трамп дозволив продаж 500 тисяч американських чипів, необхідних для розробок, пов’язаних із ШІ, компанії з ОА Е , попри її зв’язки з Китаєм . Незадовго до фіналізації цієї оборудки інвестори, пов’язані з еміратською владою, вклали 2 млрд дол. у World Liberty Financial — криптовалютний стартап, заснований родинами Трампа та Віткоффа. Головними економічними бенефіціарами військової операції США у Венесуелі стали мегадонори Трампа включно з фінансистом Полом Сінгером: філія його хедж-фонду стала новим власником Citgo — американського підрозділу венесуельської державної нафтової компанії. Можна також згадати про надання владою В’єтнаму дозволу на реалізацію проєкту з побудови родиною Трампа гольф-комплексу в розпал тарифних перемовин. Або про обіцянку Південної Кореї та Японії вкласти гроші в американські інвестиційні фонди сумнівного походження. Схоже, що Трамп не відмовився від ідеї перетворити Сектор Гази на «Середземноморську Рив’єру», до створення якої вочевидь долучаться бізнесмени, які належать до трампосфери. Принаймні таке припущення можна зробити після представлення зятем президента Джаредом Кушнером відповідного девелоперського плану на презентації новоствореної Ради миру в Давосі.

Інший критерій, який впливає на рішення, що їх ухвалює Трамп, полягає в тому, наскільки вони сприяють промоції його іміджу . Чи не найкращим прикладом є гренландська епопея, в якій жорстку й авантюрну позицію лідера США значною мірою визначили кілька мотивів: його бажання увійти в історію як президент, що суттєво збільшив територію США, інтерес до ресурсів острова (насамперед рідкоземельних металів) та образа на те, що він не отримав мирного Нобеля.

Саме бажання вивільнити руки для вирішення важливіших для себе проблем і перейти до побудови «світлого» економічного та політичного майбутнього з Росією спонукає Трампа домагатися якнайшвидшого «припинення» війни в Україні за будь-яких умов, зокрема й усупереч національним інтересам останньої. Тим часом він із задоволенням повторює, що за його президенства Україна не отримує від США ані долара. «Припинення» цієї війни має також зацементувати репутацію Трампа як усемогутнього миротворця й забезпечити отримання ним Нобелівської премії миру.

Трамп і його команда ігнорують той факт, що реалізація їхніх «мирних» ініціатив означатиме капітуляцію жертви агресії та винагородження агресора, а також може стати прелюдією до пан’європейської війни й позначитися на безпекових інтересах самих Сполучених Штатів. Несправедливий і крихкий «мир» без реальних гарантій безпеки для України стимулюватиме агресивність тих держав, які залишатимуться стратегічними конкурентами США.

Головним засобом «відновлення справедливості» було обрано торговельні тарифи. Тарифні війни дестабілізували світову торгівлю й болюче вразили країни ЄС, які було зараховано до основних економічних конкурентів США. Такий підхід відповідає процесу деєвропеїзації зовнішньої політики й істотному зниженню місця Європи в ієрархії безпекових пріоритетів США: основним пріоритетом оголошено Західну півкулю, в якій Сполучені Штати мають бути абсолютним домінатором у дусі «доктрини Донро».

Стосовно НАТО США виходять із того, що до 2027 року європейці мають узяти на себе відповідальність за більшість неядерних військових спроможностей Альянсу. Якщо цього жорсткого терміну не буде дотримано, то Сполучені Штати загрожують припинити свою участь у деяких координаційних механізмах НАТО (Пентагон уже повідомив про наміри відкликати частину своїх представників, які беруть участь у роботі деяких структур Альянсу). Про закриття американської «ядерної парасольки» над Європою наразі не йдеться, але сумніви щодо реальної ваги натовської статті 5 посилилися, надто після гренландської епопеї, коли спричинена Трампом криза ледь не призвела до силового протистояння між США та їхніми європейськими союзниками.

Вочевидь, ми не станемо свідками колапсу НАТО. Останнім часом американські високопосадовці виявляють більшу обережність у висловах, а держсекретар США у виступі на Мюнхенський безпековій конференції навіть запевнив європейських союзників, що закінчення трансатлантичної ери «не є ні метою, ні бажанням» Сполучених Штатів. Утім, вимоги щодо істотного посилення європейської компоненти альянсу, ймовірно, залишаться навіть у разі зміни партійної приналежності президента США 2028 року. Здається, лідери європейських країн зрозуміли, що альтернативи посиленню їхньої відповідальності за власну безпеку немає. Це стосується і їхнього внеску у військову допомогу Україні.

Тиску з боку Трампа зазнали й інші союзники США — від Азійсько-Тихоокеанського регіону до Канади. «Старі друзі» вже почали шукати запасні варіанти, принаймні економічні, розвиваючи відносини з Китаєм та Індією.

Можна очікувати, що перелік непотрібних для США організацій буде розширено. Натомість створено черговий мегалопроєкт Трампа у вигляді Ради миру, яка, судячи з її статуту, має реалізувати президентську амбіцію створити альтернативу Раді Безпеки ООН, де єдиним користувачем права вето буде він сам. Зворотний бік «медалі»: нехтування традиційним мультилатералізмом із боку США, залишення міжнародних організацій замість участі в їхньому радикальному реформуванні сприятиме посиленню політичного впливу Китаю.

Наступний крок — намагання Трампа змінити парадигму відносин із традиційними суперниками — Китаєм та Росією : від конкуренції до домовленостей і навіть співробітництва. Новий світовий порядок за Трампом передбачає таке: досягати угод між великими державами — і за потреби заплющувати очі, а не обмежувати амбіції одне одного. Ціною стабільності є визнання сфер впливу. Погляди лідера США на організацію міжнародних відносин майже тотожні поглядам його російського партнера, що уможливило появу «28 пунктів» Трампа. Водночас немає сумніву в тому, що «директором всесвіту» він вважає тільки себе, вимагаючи виявів пошани й покори як із боку союзників, так і опонентів.

Світ