США вдарили по Ірану — влучили по Китаю

04 березня 2026 р. 08:35

04 березня 2026 р. 08:35

Військова операція США та Ізраїлю проти Ірану за масштабом і наслідками стала для Китаю, по-перше, певною несподіванкою, а по-друге — стратегічною поразкою.

Про рівень аналізу Пекіном ситуації, що розгорталася навколо Ірану протягом останніх місяців, свідчить заява провідного військового аналітика, професора Національного університету оборони Китаю Лі Лі, який у телеінтерв’ю зазначив: якщо США наважаться напасти на Іран, то Іран знищить Ізраїль протягом пів години.

Наразі відбувається прямо протилежне — завдяки ретельній розвідці та підготовці операції буквально до щонайменших деталей точкові удари Ізраїлю та США протягом лічених годин знищили все керівництво Ірану , значну частину його підземних локацій запуску балістичних ракет, протиракетну й протиповітряну оборону. Відповідь Ірану , який атакував Ізраїль, країни Перської затоки , військові бази США і навіть Великої Британії на Кіпрі, була спонтанною й тільки погрішила ситуацію. Тепер США та Ізраїль систематично подавляють структури Корпусу стражів ісламської революції та інші об’єкти військової інфраструктури, які ще залишилися.

Відповідь Китаю на всі ці дії дав міністр закордонних справ Ван І (навіть не Сі Цзіньпін), який заявив, що Китай підтримує суверенітет і територіальну цілісність Ірану, а військова операція проти іранського режиму «без рішення РБ ООН підриває самі основи миру, встановленого після Другої світової війни». Ван І зателефонував своєму іранському колезі, засудив дії Ізраїлю і заявив, що Іран має право захищатися. На цьому дії КНР із підтримки стратегічного союзника закінчилися.

Тим часом операція проти Ірану означає для Пекіна, без перебільшення, геополітичний землетрус . Протягом десятиліть Китай вибудовував відносини з Іраном, які ґрунтувалися на спільних політичних та економічних інтересах, стратегічних планах щодо присутності КНР у самому серці Близького Сходу, який — і це добре відомо — також є зоною стратегічних інтересів США. Іран не тільки увійшов повноправним членом до БРІКС і ШОС, а й став для Китаю джерелом дешевої нафти , що постачалась усупереч санкціям, споживачем зброї й транзитним вузлом для одного з маршрутів «Поясу і шляху».

Дії Ірану з підтримки терористичних антиізраїльських угруповань, конфронтація зі США та погрози на адресу країн Перської затоки вимагали концентрації в регіоні значних ресурсів Сполучених Штатів і створювали певні передумови для збільшення впливу КНР. Разом із агресією Росії, яка відволікала увагу й ресурси Вашингтона в Європі, це відкривало для Пекіна можливості досягти своїх цілей у Східній Азії — зменшити присутність США та посилити власне домінування . Наразі знищення керівництва Ірану й очікувана зміна режиму вивільнить ресурси Сполучених Штатів на Близькому Сході (в Європі вони вже переклали відповідальність за безпеку на європейців). Цілком імовірно, що це означатиме збільшення можливостей протидіяти просуванню інтересів КНР в Азії.

Бездіяльність РФ у ситуаціях навколо Венесуели й Ірану вже змусила багато країн Глобального Півдня засумніватися в надійності партнерства з Москвою. Тепер до цього додалася пасивність Китаю , реальна здатність якого гарантувати «парасольку безпеки» опинилася під питанням. Одна річ — надсилати до Тегерана «радників» і обладнання для придушення протестів, укладати перспективні контракти на постачання зброї, й геть інша — коли вже поставлені Пекіном зразки цієї зброї, як і російські системи, виявилися, м’яко кажучи, неефективними. Останніми роками експорт озброєнь КНР стабільно зростав і був не лише надійним джерелом доходу, а й важливим механізмом поширення китайських технічних стандартів і політичного впливу в країнах третього світу. Падіння режиму в Тегерані миттєво анулює заплановані контракти на десятки мільярдів доларів — зокрема закупівлі винищувачів J-10C та надзвукових протикорабельних ракет CM-302, і це стосується не тільки ІРІ.

Однак фінансові втрати не є найбільшою проблемою порівняно з нищівними репутаційними наслідками . Поточні та потенційні клієнти тепер стикаються з очевидною реальністю: китайське озброєння не здатне протистояти західній зброї. Лише кілька тижнів тому китайські радари JY-27 та системи спостереження виявилися безсилими запобігти швидкій американській операції із захоплення Мадуро у Венесуелі. Тепер подібні інтегровані системи протиповітряної оборони в Ірані — побудовані на базі перероблених систем HQ-9 — також провалилися, не зумівши захистити Хаменеї від спільної ізраїльсько-американської операції. Тож потенційні покупці мають дедалі більше сумнівів щодо якості китайської зброї. Сукупний ефект від провалу техніки на міжнародній арені та внутрішніх корупційних скандалів загрожує крахом амбіцій Китаю стати провідним світовим постачальником озброєнь.

Усе це відбувається на тлі зростання внутрішнього хаосу в армійських колах КНР, паралізованих масштабною антикорупційною кампанією. Напередодні чергового Конгресу національних зборів із депутатів було виключено 19 осіб, із них дев’ятеро — військові офіцери (троє — генерали). Жодних пояснень такого рішення надано не було, але цілком очевидно, що такий крок є продовженням кампанії масштабних чисток в армії, які здійснює Сі Цзіньпін протягом останніх пів року й унаслідок яких армія КНР виявилася фактично позбавленою керівництва. Пекін також проводить жорсткі інвентаризаційні перевірки для виявлення дефектів якості — кампанію, спричинену розвідданими про проблеми з ракетним паливом і несправності шахтних установок, що дає підстави очікувати нових звільнень.

Атака на Іран завдала відчутного удару по життєво важливій для Китаю сфері — постачанню дешевих енергоресурсів . Венесуельська нафта нині під контролем Вашингтона, російський видобуток обмежений через удари України, а іранське постачання зірване діями США й Ізраїлю. Тим часом Китай купував 90% іранської нафти, обходячи санкції. Тож доступ Пекіна до дешевої санкційної нафти значно зменшився. Однак справжню проблему для КНР становить не лише зростання ціни за барель: повалення іранського режиму руйнує надзвичайно вигідну замкнену макроекономічну систему. Торгівля Китаю з Іраном базувалася на розрахунках поза доларовою системою та масштабних бартерних схемах, створених для обходу санкцій США. Пекін використовував прихований фінансовий канал — так званий Chuxin, — завдяки якому постачання іранської нафти фінансувалося через китайські державні інфраструктурні проєкти, а не грошовими переказами. Паралельна промислова бартерна мережа давала змогу китайським виробникам обходити «доларові» санкції. Також діяли незалежні китайські нафтопереробні заводи, які оплачували решту постачання нафти в юанях, обходячи фінансову систему США.

Із падінням іранського уряду ця спеціалізована бартерна система зруйнувалася. Повертаючись до світових спотових ринків, Пекін відтепер буде змушений платити за завищеними цінами та здійснювати розрахунки в доларах США. Це вимушене повернення до доларової торгівлі під пильним контролем Сполучених Штатів призведе до виснаження стратегічних валютних резервів Китаю, які він і так зменшив протягом останніх місяців. Знищення мережі нафтових розрахунків — раніше заснованої на санкційному тріумвіраті Ірану, Венесуели та Росії — завдає нищівного удару по стратегії інтернаціоналізації юаня й підриває прагнення Пекіна кинути виклик домінуванню долара США.

Понад десять років ініціатива «Один пояс, один шлях» була центральним елементом зовнішньої політики Сі Цзіньпіна, а Близький Схід — ключовим геоекономічним вузлом. Іран, який 2021 року уклав 25-річну угоду про стратегічне партнерство з Китаєм, розглядали як незамінний сухопутний міст для економічного коридору Китай—Центральна Азія—Західна Азія. Раптовий параліч іранської держави відтинає цю критично важливу артерію, дестабілізуючи головний канал просування Китаю на Захід, а економічний колапс у Тегерані перетворює стратегічний актив на величезну інвестиційну чорну діру . Угода 2021 року вартістю 400 млрд дол. мала забезпечити енергетику й інфраструктуру Ірану інвестиціями на чверть століття. Тепер, після знищення керівництва, мільярди вкладеного капіталу — від телекомунікацій до транспортних мереж — ризикують стати токсичними активами. Замороження цих проєктів завдасть величезних і незворотних фінансових втрат китайському державному сектору.

Геополітичні наслідки всіх цих подій іще серйозніші . «Один пояс, один шлях» ніколи не був лише логістичним проєктом: це стратегічний інструмент поширення впливу Пекіна по всій Євразії — від Східної Азії до Європи. Ця амбіція спиралася на два головні сухопутні маршрути — північний через Росію та Білорусь і центральний через Іран. Із Росією, обмеженою санкціями та війною в Україні, а тепер — зі зруйнованим іранським «мостом» китайський «рух на Захід» заблоковано. Стратегія сухопутної експансії Китаю вглиб Євразії фактично зазнала провалу.

Складається враження, що США та Ізраїль свідомо застосували відому тактику гасіння пожежі зустрічною пожежею. У такий спосіб вони намагалися виконати одразу кілька завдань. По-перше, усунути головного ворога Ізраїлю та припинити підтримку терористичних угрупувань. По-друге, зупинити збагачення урану й реалізацію масштабних програм із виробництва дронів і балістичних ракет, які загрожували союзникам США на Близькому Сході. І нарешті — завдати стратегічного удару по інтересах КНР і Росії як на Близькому Сході, так і в країнах Глобального Півдня. Вісь зла скоротилася, й тепер постає питання: хто наступний — Куба чи РФ?

Світ