Від зброї до реакторів: як Японія може стати ключовим партнером України

10 березня 2026 р. 17:02

10 березня 2026 р. 17:02

Після вражаючої перемоги на позачергових виборах у лютому керівна Ліберально-демократична партія (ЛДП) Японії без жодних зволікань почала реалізовувати передвиборчу програму. Спеціальна панель експертів ЛДП схвалила революційні зміни до правил експорту летального озброєння третім країнам.

Досі в Японії існували обмеження на постачання оборонного обладнання. Дозволялося здійснювати експорт лише в межах п’ятьох категорій: для служб спасіння, транспортування, попередження, спостереження й розмінування (Україна отримувала обладнання в трьох із цих категорій). Не дозволялося постачати обладнання країнам у стані війни. Нові пропозиції, направлені на схвалення уряду й парламенту, скасовують ці обмеження. Зокрема відкриваються можливості для постачання зброї, розробленої у співпраці з іншими країнами, третім країнам і країнам у стані війни. Оборонне обладнання буде поділено на специфічні категорії, а експорт зброї дозволено до тих країн, із якими Японія має угоди про трансфер оборонної продукції. Подробиці, процедури й деталі буде визначено після обговорення цих пропозицій в уряді й парламенті, але вже очевидно, що Японія рішуче налаштована значно посилити свій оборонний потенціал і допомогти це зробити країнам, із якими поділяє спільні цінності.

Прямий інтерес України до співпраці з Японією у сфері оборони має ґрунтуватися на розумінні, що така співпраця можлива лише на системній і чітко визначеній правовій основі. Наприклад, перш ніж обговорювати конкретні проєкти, вкрай важливо дати відповідь на питання про захист інтелектуальної власності, виключити можливість витоку чутливих ноу-хау до країн, розташованих на суходолі між Україною та Японією. Заходи з формування атмосфери довіри мають також включати ширший спектр взаємодії, ніж суто експорт-імпорт чи навіть спільне виробництво продукції воєнного призначення.

Спробуймо окреслити декілька напрямів, за якими саме Японія може стати ключовим гравцем в Україні .

Нас об’єднує сумна, але об’єктивна тенденція — населення наших країн скорочується . З різних причин, але в найближчий перспективі і Японія, і Україна відчуватимуть дефіцит як робочих рук, так і тих, хто міг би стати до лав Збройних сил чи Сил самооборони. Це означає, що пріоритет у формуванні оборонних стратегій і виробництва потрібного обладнання за потреби надаватимуть автономним і робототехнічним системам. Це та галузь, у якій японці — чи не найкращі партнери у світі. Китайці можуть скільки завгодно показувати людиноподібних роботів, які демонструють прийоми кунг-фу. Та геть інша річ — простіші, але ефективніші рішення, що дають змогу вивільнити людські ресурси без втрати ефективності у промисловості й обороні. Армія КНР уміє гарно марширувати на парадах. Питання в тому, чи вміє вона так само гарно виглядати на полі бою. Спільне розроблення автоматичних систем — прямий спільний інтерес України та Японії.

Україна має аграрний потенціал , обмежений лише фантазією й дефіцитом сучасних технологій — обладнання, добрив, біоінженерії. Нашу аграрну продукцію точно не чекають ані в ЄС, ані в США, проте вона вкрай потрібна в Азії й Африці . Японія — одна з тих країн, які мають усі необхідні компоненти, включно з флотом, налагодженими контактами й логістичними центрами, для роботи на продовольчих ринках світу. Залучення Японії до стратегічного розвитку аграрного сектору України, включно з переробкою, дасть змогу підвищити як урожайність, так і якість продукції. Україна має стати «хлібним кошиком» Азії, і сертифікат якості від японців відкриє всі наявні тут ринки. Варто раз скуштувати японську полуницю, персик чи виноград, аби припинити сперечатися на цю тему.

Свого часу, ще в середині ХІХ століття, британські інженери продемонстрували японцям паровий потяг. Це було на початку епохи Мейджі. Відтоді залізнична інфраструктура стала чи не ключовим елементом японського економічного дива, чинником, який принципово змінив соціально-економічне обличчя країни. Система швидкісних потягів, мереживо залізниць, яке вкриває ледь не всю Японію у вкрай складних умовах гірського ландшафту, вражає ефективністю. Саме у сфері транспорту, будівництва тунелів і мостів, підземних транспортних артерій японці — серед світових лідерів. Облишивши дипломатичну лексику, варто сказати прямо: якщо наші мости й об’єкти інфраструктури побудують японські інженери з використанням правильного цементу й відповідної якості металоконструкцій, вони стоятимуть десятиліттями, і шматки бетону не падатимуть на машини під такими мостами.

Третій напрям , який може стати стратегічним, — кібербезпека . На сьогодні слід визнати: Україна має більший досвід і ефективнішу систему реагування на кіберзагрози, Японія — краще обладнання й ресурси для розвитку цієї вкрай актуальної сфери. Варто також узяти до уваги, що Японія має давні й дуже тісні зв’язки в цій та суміжних сферах із Великою Британією, яка є одним з найпотужніших партнерів України у війні проти Росії. Тристоронній кіберальянс Велика Британія—Японія—Україна дав би потужний поштовх розвитку можливостей кіберзахисту. Звісно, така співпраця не має обмежувати, навпаки — передбачати посилення безпекової співпраці з країнами Скандинавії та Балтії, які кровно зацікавлені у спільних зусиллях для захисту від російської агресії.

Четвертий напрям — енергетика. Японія ухвалила стратегічне рішення повернутися до ядерної енергетики. Таке саме майбутнє, очевидно, чекає й на Україну. Японські компанії разом із партнерами зі США активно працюють над малими модульними реакторами й, найімовірніше, перебудовуватимуть наявну інфраструктуру АЕС. У нас є уранова руда й необхідність створити нову енергетичну мережу — як генерації, так і транспортування. Діалог із європейськими й американськими компаніями у цій сфері варто доповнити і японським баченням. Багаторічна співпраця в напрямку Чорнобиль—Фукушіма засвідчили перспективність діалогу також у галузі ядерної безпеки та реагування на надзвичайні ситуації.

Упродовж багатьох років у дипломатичній практиці України було прийнято вивчати й часто бездумно застосовувати іноземний досвід. На певних етапах така практика призводила до применшення ролі, якщо не виключення, власного інтелектуального потенціалу з процесу розроблення та реалізації рішень. Сьогодні важко сказати, на бік користі чи шкоди схилилися б терези, якщо уважно простежити цю тенденцію від 90-х років.

Та ось як цікаво пояснюють фахівці-ніппологи подібну практику в японському варіанті — адже добре відомо, що Країна сонця, що сходить, багато чого імпортувала з-за кордону — спочатку з Китаю, пізніше — з Європи та США. Вони порівнюють Японію з устрицею, яка, коли до неї потрапляє зовнішній сторонній об’єкт, спочатку намагається його виштовхнути, а якщо це не вдається, то ізолювати, покриваючи шарами спеціальних клітин. Із часом ці сторонні об’єкти перетворюються на неймовірної краси перлини, котрі, як відомо, чи не найкращі саме в Японії. Тобто залучати зовнішній досвід потрібно так, аби покращувати його (якщо він того вартий) з урахуванням власної практики, перетворюючи на перлини, цінність яких буде незрівнянно вищою, ніж у піщинок, які їх породили. Досвід Японії в цій сфері, її промислова культура та фанатичне ставлення до якості були б важливим доповненням до інвестицій і спільних проєктів, які б могли стати майбутніми перлинами.

Вже пʼятий рік поспіль Японія доводить, що для цієї країни цінності — не порожні слова, а зусилля з утримання порядку, що ґрунтується на правилах, — не лише національна ідея, а й системне зовнішньополітичне бачення. У нас один біснуватий сусід, а у Японії їх троє. Тому ця країна має бути гнучкою в тих випадках, коли можна тримати таких сусідів у контрольованому стані через економіку чи дипломатію. Водночас стратегічний вибір на користь демократії та взаємовигідної співпраці з усіма, хто щиро цього прагне, залишається незмінним. Важко навести приклад іншої розвиненої країни, де не гроші, а соціальна гармонія є пріоритетом. І критика певних аспектів місцевої реальності з боку тих, хто, може, й жив у Японії, але так її і не зрозумів, не справляє на японців ані найменшого враження. Вони дуже довго й дуже ретельно ухвалюють рішення, та якщо вже ухвалили — все буде зроблено максимально близько до ідеалу.

Основоположний аспект японської соціальної гармонії, що вимагає вміння «читати повітря», щоби сприяти комфорту, повазі та доброті, має назву омоіярі. Його суть — у тому, щоб відчувати чиїсь потреби й діяти відповідно до них без запиту, що часто описують як «віддавати свої думки іншим», виявляти проактивну емпатію, увагу та вдаватися до продуманих дій для суспільного блага. Сьогодні симпатії японського суспільства й еліти — на боці України, і цим рідкісним шансом треба скористатися на благо обох наших країн.

Світ