Готовність Ірану до ескалації війни з високими ставками є його найпотужнішою зброєю — The Guardian

21 березня 2026 р. 15:38

21 березня 2026 р. 15:38

Готовність Ірану до ескалації війни є його найпотужнішою зброєю — режим зробить усе, що потрібно, аби втриматися при владі — навіть ціною жертв для економік інших держав Перської затоки, пише The Guardian .

Режим у Тегерані, який бореться за своє виживання, вже давно попереджав, що в разі нападу США він завдасть удару у відповідь по американських базах у регіоні. Однак президент США Дональд Трамп, здавалося, був здивований, коли це сталося. Звиклий до десятиліть “ізоляції”, колишній верховний лідер Ірану Алі Хаменеї, нині вже ліквідований Ізраїлем, на початку лютого заявляв: “Американці повинні знати: якщо вони почнуть війну, цього разу це буде регіональна війна”.

Іран також погрожував, що розпочнеться новий етап конфлікту, якщо його енергетичні об’єкти будуть під ударами. Колишній секретар Вищої ради національної безпеки Ірану Алі Ларіджані, також нині ліквідований Ізраїлем, чітко попередив про це країни Перської затоки, стверджуючи, що ставати на бік Ізраїлю суперечило б їхнім національним інтересам.

Іранський режим не має жодних докорів сумління щодо ескалації війни. Керівництво Ірану, якому вже нічого втрачати, користується асиметричною перевагою, що ґрунтується на страху. Наприклад, для європейців, таких як прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні, головним занепокоєнням є рецесія, а також масовий наплив біженців з Близького Сходу. Вона заявляє, що Європа має готуватися до захисту своїх кордонів. Так само відправлення військових кораблів для розблокування Ормузької протоки видається європейським лідерам надзвичайно ризикованим з політичної точки зору. Трамп може зараз закликати до “спільної кампанії” для захисту протоки, але від Європи вимагають ескалації війни, про початок якої США не консультувалися.

У Білому домі кажуть, що президент США “розлючений як ніколи раніше”. Трамп критикує європейських союзників, яких вважає нерішучими та невдячними, водночас роздратований критикою з боку деяких своїх MAGA-прихильників. Він розлючений через те, що глава Національної розвідки США Тулсі Габбард засвідчила перед Конгресом, що Іран не відновлює свої об’єкти зі збагачення урану, а також через те, що віцепрезидент США Джей Ді Венс не висловлює ентузіазму стосовно війни проти Ірану. Навіть популярність Трампа серед європейських правих популістів перебуває під загрозою.

Ще гірше те, що союз США з Ізраїлем — той самий фундамент, на якому було розпочато війну, створює Трампу проблеми у відносинах з державами Перської затоки. Також поглиблюються розбіжності між цілями США та Ізраїлю у війні. Тим часом дипломатія, схоже, зайшла в глухий кут.

Як може закінчитися війна?

The Guardian пише про три потенційні варіанти: тривалий і затяжний конфлікт, що закінчиться капітуляцією Ірану, одностороннє оголошення Трампом “перемоги” або угода — регіональна чи двостороння, широка чи вузька, яка покладе край бойовим діям.

На думку британського дипломата Саймона Макдональда, не слід недооцінювати шанси на досягнення цілей США та Ізраїлю.

“З того, що я бачу в Ірані, саме Ізраїль досягає своїх цілей. Нетаньягу все життя був особисто “одержимий” Іраном …Існує багато песимістичних прогнозів стосовно того, що відбувається в Ірані. Вони [Ізраїль] можуть досягти своїх цілей”, — сказав Макдональд.

У другому варіанті Трамп міг би оголосити перемогу і просто “піти”, стверджуючи, що він знищив або послабив здатність Ірану знову загрожувати регіону. Були моменти, коли Трамп здавався готовим зробити такий крок, заявляючи про знищення іранського флоту, ядерної програми, апарату безпеки та пускових установок балістичних ракет.

Ізраїль, який зараз лобіює введення наземних сил, не матиме іншого вибору, як погодитися з цим рішенням. Доля запасів високозбагаченого урану Ірану залишиться невідомою, обмеженість можливостей американських повітряних сил підтвердиться, а Ормузька протока й надалі залишатиметься обмеженою для руху танкерів.

Іранські протестувальники можуть ризикнути і спробувати повалити режим. Але, як зазначає  науковий співробітник Брукінгського інституту у Вашингтоні Аслі Айдинташбаш, “відбулася зміна в режимі, а не зміна режиму”, і ця зміна була на гірше, в бік більш жорсткого Корпусу вартових ісламської революції, який діє в межах децентралізованої структури командування.

Останній варіант — це деескалація, за якою слідує мир. Міністр закордонних справ Оману Бадр аль-Бусаїді, який виступав посередником у восьми раундах переговорів між США та Іраном, написав статтю в журналі The Economist, у якій виклав концепцію, згідно з якою всі сторони в регіоні укладають суттєву угоду про ядерну прозорість у контексті регіонального договору про ненапад.

Але країни Перської затоки розділені в питанні, що є найбільшою загрозою: Ізраїль чи Іран. Готовність Ірану пожертвувати економіками країн Перської затоки не допомагає Тегерану “виграти” в цій суперечці, навіть у Катарі й Туреччині — двох країнах, які мають найбільше шансів переконати іранське керівництво піти на переговори.

За словами міністра закордонних справ Саудівської Аравії Фейсала бін Фархан Аль-Сауда, Іран прорахувався, якщо вважав, що країни Перської затоки не здатні відповісти на дії Тегерана.

“Та невелика довіра, яка була раніше, повністю зруйнована, і зруйнована на багатьох рівнях”, — сказав він.

Без довіри руйнування лише триватимуть, зазначає видання.

Про те, як в Ірані формується нова конфігурація влади, де дедалі більшу роль відіграють силові структури, у статті “ Династія Хаменеї: в Ірані — тихий військовий переворот і реставрація монархії ” розповідав В'ячеслав Ліхачов .

Світ