«Будь зі мною чемним»: чи розколе різка риторика Трампа союз США й Саудівської Аравії

03 квітня 2026 р. 13:06

03 квітня 2026 р. 13:06

«Він не думав, що доведеться цілувати мене в дупу. Він справді не думав… Він думав, що я буду черговим американським президентом-невдахою, за якого країна покотиться в прірву. Але тепер він змушений бути зі мною люб’язним. Скажіть йому, що краще зі мною не сваритися. Він мусить бути чемним». Ці надзвичайно нетактовні навіть для Дональда Трампа публічні висловлювання на адресу принца-наступника Королівства Саудівська Аравія (КСА) Мухаммеда бін Салмана привернули увагу спостерігачів до поточного етапу американо-саудівських відносин, змушуючи гадати: що це було? Просто ще одне невдале похваляння схильного до нарцисизму американського президента чи симптом проблем у стратегічному союзі? Недавній візит Володимира Зеленського на Близький Схід робить і для України актуальним розуміння відносин Вашингтона й Ер-Ріяда.

Саудівська Аравія — основний політичний партнер США на Близькому Сході. Попри певні тертя, що виникали у відносинах між країнами та їхніми лідерами раніше, від початку своєї другої каденції Дональд Трамп наполегливо створював враження, що стратегічне партнерство виходить на якісно новий рівень. Війна з Іраном, однак, стала перевіркою відносин на міцність, а її наслідки можуть призвести до переформатування конфігурації регіональних союзів. Чого варто очікувати світу й Україні від цієї динаміки?

Союз «нафта в обмін на безпеку»

Щоби правильно розуміти нинішній етап американо-саудівських відносин, доцільно нагадати про їх становлення. Вони не завжди були безхмарними. Однак досвід попередніх криз може підказати їхню подальшу динаміку.

Партнерство США й КСА сягає корінням кінця Другої світової війни. Вашингтон зблизився з королівством, оскільки хотів мати власного «контрагента» у стратегічному регіоні, де ще домінував британський вплив. 1943 року у Філадельфії з американського срібла карбували саудівські ріали. 1945 року король Абдул-Азіз ібн Сауд зустрічався з Франкліном Рузвельтом, наступного року відкрилась американська військово-повітряна база Дахран. США активно інвестували у видобувну галузь та інфраструктуру королівства. Звісно, передусім американський інтерес полягав у доступі до нафти. У період Холодної війни саудівська монархія виявилася до того ж природним союзником проти амбітного нового арабського націоналізму, який тяжів до Радянського Союзу.

Одночасне зміцнення американо-ізраїльського альянсу стало випробуванням для партнерства з КСА. У жовтні 1973 року арабські країни — експортери нафти ввели ембарго на постачання до США й інших держав — союзників «сіоністів» після перемоги Ізраїлю у війні Судного дня. Ціни зросли вчетверо. Водночас було скорочено видобуток. Саме ця криза призвела до різкого зростання впливу Радянського Союзу на західну, передусім європейську, економіку. За деякими оцінками, саме потік нафтодоларів у обмін на енергоресурси дав змогу комуністичному експерименту, який розвалювався через тотальну неефективність усіх галузей «народного господарства», протривати років на десять довше. Ця історична паралель, звісно, передусім спадає на думку в контексті обговорення середньо- й довгострокового впливу кризи в Перській затоці на російську економіку.

Однак Саудівська Аравія прагнула вплинути на зовнішню політику Сполучених Штатів, а не розривати з ними відносини. У геополітичному контексті тієї доби це означало б переорієнтуватися на СРСР, що було б для королівства божевіллям. Ер-Ріяд відчув ступінь свого впливу, а Вашингтон, хоч би яким болісним було це усвідомлення, — свою вразливість.

Подальший розвиток геополітичної ситуації в регіоні лише зміцнив альянс. Після Ісламської революції в Ірані КСА ще більше потребувало гарантій безпеки. Причому йшлося не тільки про суперництво з Тегераном за вплив в ісламському світі, а й про виклик із боку власних релігійних радикалів, які надихнулися іранським прикладом. Можна згадати про захоплення 1979 року Великої мечеті аль-Харам у Мецці озброєними фанатиками, які серед іншого вимагали припинити продавати нафту США й видворити іноземних радників. Штурм святині спричинив загибель сотень людей, а королівський дім усвідомив потенційну силу мобілізованого релігійного почуття. Радянська інтервенція в Афганістан, яка почалася того ж року, дала саудівським спецслужбам привід «каналізувати» молодих радикалів на джихад за кордон, що згодом, як ми знаємо, теж призвело до певних ускладнень.

Взаємовигідний союз «нафта в обмін на безпеку» ще більше зміцнився в 1990–1991 роках, коли Саддам Хусейн продемонстрував уразливість заможних арабських монархій Перської затоки, які не потурбувалися про створення власних боєздатних армій. Сполучені Штати стали зовнішнім гарантом їхньої незалежності, очоливши зразкову операцію з припинення збройної агресії. Однак посилення американської військової присутності прискорило внутрішню радикалізацію ісламістських елементів, які шукали нових ворогів після втечі радянської армії з Афганістану.

Теракти 11 вересня спричинили кризу довіри між Вашингтоном і Ер-Ріядом. Американці підозрювали, що саудівські спецслужби потурають поширенню підбурливої пропаганди й недостатньо перешкоджають екстремістській активності, якщо вона орієнтована на зовнішній світ. Королівський дім був змушений посилити контроль над діяльністю численних релігійних благодійних фондів, а співробітництво у галузі безпеки лише посилилося.

Протягом останніх десятиліть під впливом сланцевої революції в технології видобутку викопних вуглеводнів залежність США від близькосхідної нафти відійшла в минуле. Однак альянс зберігся. Ер-Ріяд залишається ключовим гравцем на глобальному енергетичному ринку, що, як і раніше, є критично важливим для Вашингтона. Америка фізично не потребує постачання, однак і далі залежить від цін, які визначаються світовим балансом.

Тривожні сигнали

Багатство арабських монархій зробило їх привабливими партнерами в найрізноманітніших сферах економіки. Тепер уже вони інвестували в американські підприємства. Дональд Трамп, який завжди надавав пріоритет економічним відносинам, доклав чимало зусиль, аби вивести відносини із Саудівською Аравією на новий рівень. Обидві свої каденції він починав із поїздок на Близький Схід. Можна припустити, що, крім прагматичних міркувань, емоційно він одержував величезне задоволення від атмосфери розкоші, лестощів і подарунків, яку для нього майстерно створювали.

Під час своєї першої каденції Трамп відверто покривав Мухаммада бін Салмана, якого підозрювали в причетності до вбивства опозиційного журналіста-емігранта Джамаля Хашоггі. Коментар Трампа стосовно цього: «Цей світ — дуже небезпечне місце» надовго став квінтесенцією його цинічного ставлення до міжнародної політики. На відміну від нього, Джо Байден публічно поклав відповідальність за вбивство Хашоггі на аравійського принца-наступника. Не варто дивуватися, що лідеру демократів не вдалося порозумітись із Ер-Ріядом. Це дало змогу Дональду Трампу розпочати свою другу каденцію «на контрасті». Зокрема він відмовився від вимоги до КСА визнати Ізраїль, що раніше було умовою для стратегічних американо-саудівських угод в оборонній і енергетичній сферах.

Однак настільки близькій серцю Дональда Трампа ідеї «заробляти разом» стала на заваді війна проти Ірану, яку він сам і розпочав. Причиною атаки іранських дронів і ракет на арабські монархії Перської затоки були насамперед непередбачувані й не узгоджені заздалегідь із партнерами дії Білого дому. Американські військові бази, покликані гарантувати безпеку арабських союзників, стали формальним приводом для іранських обстрілів. Тим часом господар Овального кабінету, схоже, насолоджується ситуацією, в якій відчуває залежність партнерів. Йому явно подобається думка, що тільки від американського постачання залежить, чи зможуть союзники захистити себе.

Певні тривожні сигнали свідчать про потенційні проблеми в перспективі американо-саудівського альянсу. Ер-Ріяд так само, як і деякі інші арабські країни регіону, активно цікавиться українськими технологіями і вочевидь хотів би диверсифікувати джерела засобів для ефективної самооборони. Від підписаних минулого тижня угод з Україною до втрати Сполученими Штатами ексклюзивного статусу провайдера безпеки, звісно, величезна дистанція. Та навряд чи у Вашингтоні в захваті від активності Володимира Зеленського в регіоні.

Інтерес до технологій інших країн сам собою не в змозі похитнути американо-саудівський союз. Екскурс в історію переконливо свідчить, що відносини цих країн переживали й серйозніші випробування. Не варто очікувати від дому Саудів і різкої емоційної реакції на нетактовне просторікування Трампа. Принаймні в арабських медіа, що орієнтуються на КСА, промову американського президента або проігнорували, або акцентували увагу на інших висловлюваннях, де він хвалив принца-наступника. Це, напевно, публічний сигнал про те, що Ер-Ріяд не схильний роздмухувати скандал.

Водночас у стратегічній перспективі багато чого залежатиме від подальшого розвитку війни з Іраном та її наслідків. Подейкують, що непублічно Саудівська Аравія разом із Об’єднаними Арабськими Еміратами лобіює продовження військової операції для завдання максимальної шкоди військовому потенціалу Ісламської республіки. Якщо Трамп дослухається до тих, хто, навпаки, радить припинити бойові дії якнайшвидше, і просто залишить своїх регіональних союзників розгрібати наслідки війни, довіру до Вашингтона буде підірвано. Якщо США й американська армія припинять бути гарантами безпеки союзників, стратегічне партнерство із Саудівською Аравією втратить підґрунтя.

Світ