У WSJ розповіли про союзників НАТО, які непомітно допомагають США у війні проти Ірану

07 квітня 2026 р. 11:08

07 квітня 2026 р. 11:08

Президент США Дональд Трамп перетворив НАТО на політичну мішень у своїй риториці щодо війни з Іраном.  "НАТО абсолютно нічого не зробило", — заявив він, раніше назвавши небажання союзників допомагати "дуже дурною помилкою" і попередивши, що "ми не зобов’язані залишатися в НАТО".

Державний секретар США Марко Рубіо повторив цю позицію, зазначивши, що Вашингтону доведеться "переглянути" ці відносини після завершення операції.

Ця риторика може бути політично ефективною, але вона не відображає повної картини. Попри те, що багато європейських лідерів дистанціюються від війни і продовжують закликати до деескалації, вони фактично сприяють зусиллям США. Зокрема, вони надали ключову інфраструктурну та операційну платформу для американської присутності на Близькому Сході, зазначають Лінас Кояла, генеральний директор Центру геополітики та досліджень безпеки, що базується у Вільнюсі та Вітаутас Лешкевічюс, старший політичний аналітик центру та колишній посол Литви в НАТО.

Автори додають, що Лондон після певної затримки дозволив використання британських баз для ударів США по іранських ракетних об’єктах, які загрожують судноплавству в Ормузькій протоці. Португалія підтвердила своє рішення дозволити США користуватися авіабазою Лажеш на Азорських островах.

Німеччина залишила авіабазу Рамштайн доступною в межах чинних угод — це ключовий логістичний вузол США для проєкції сили та операцій, пов’язаних із дронами, за межами Європи — навіть попри те, що Берлін наполягає, що це не війна НАТО.

Італія і надалі дозволяє США доступ до своїх баз і проліт літаків, хоча заявляє, що будь-яке наступальне використання, пов’язане з Іраном, має попередньо погоджуватися з Римом . Навіть Франція дозволила присутність американських літаків на своїх базах для місій на підтримку партнерів у Перській затоці, але заборонила їм брати участь в ударах по Ірану.

Іспанія стала винятком. Прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес, схоже, був готовий піти на конфлікт із Дональдом Трампом. Минулого року Мадрид єдиний відмовився взяти на себе зобов’язання щодо цільового показника витрат на оборону НАТО у 5%.

Тепер країна відмовила у використанні баз Рота і Морон для операцій, пов’язаних з Іраном, а також закрила свій повітряний простір для американських військових рейсів, пов’язаних із війною. Втім, коли Іспанія заблокувала окремі маршрути й об’єкти, польоти просто перенаправили в інші частини Європи, зокрема через Німеччину.

Ефект підтримки союзників не є лише символічним. Доступ до баз, право на їх використання, дозволи на проліт, обслуговування, дозаправка та логістика — це основа військової сили. Без цього американські операції стали б повільнішими, дорожчими й ризикованішими.

Генерал ВПС США Алексус Гринкевич, верховний командувач НАТО в Європі у заяві до Сенату зазначив, що географія та розташування сил на континенті дозволяють Європейському командуванню США підтримувати інші бойові командування "критично важливою логістикою, готовими силами та ударними можливостями", і що проєкція сили США залежить від європейських союзників. Він також підкреслив, що "переважна більшість" європейських союзників була "надзвичайно підтримуючою".

"Політично війна з Іраном поглибила розрив між Вашингтон і багатьма європейськими урядами. Водночас на операційному рівні вона підкреслила, наскільки сильно США все ще залежать від Європи — і наскільки більшість європейських країн готові співпрацювати", — стверджують автори.

Деякі аспекти операцій проти Ірану нагадують війну в Іраку. Особливо на пізніх етапах цієї війни у 2007-2009 роках підтримка в Європі значно ослабла, і Вашингтон прагнув показати, що не діє наодинці. У тій атмосфері політична символіка підтримки США часто була не менш важливою, ніж реальна військова допомога.

Тоді США, здавалося, більше потребували "прапорів" союзників — що більше, то краще, і кожен мав значення. Цього разу Вашингтон, ймовірно, потребує і символічної підтримки, і реальних спроможностей.

Водночас виник разючий розрив: деякі союзники тихо надають необхідні ресурси, але публічної політичної підтримки бракує. Частково це пояснюється тим, що ще у 2010 році Організація Північноатлантичного договору прямо вказувала, що ядерні та балістичні програми Ірану й Північної Кореї становлять загрозу для союзників — тобто і для Європи також.

З різних причин політична позиція навряд чи зміниться, але це не повинно затьмарювати реальність практичної співпраці. Через чотири роки після початку повномасштабної війни Росії проти України ризики того, що емоції візьмуть гору і зашкодять Альянсу загалом, є надто високими. Найбільшу ціну за це заплатить східний фланг НАТО, який живе в тіні війни і не може дозволити собі послаблення ролі США в системі безпеки Європи.

Саме тому союзникам варто уникати риторики "око за око" і зосередитися на прикладах реальної співпраці. Це і є контекст візиту Генерального секретаря Марк Рютте до Вашингтона цього тижня.

Головне послання має бути простим: Європа — не лише споживач американської безпеки. Вона є частиною механізму проєкції сили США, розміщуючи близько 80 тисяч американських військових і приблизно 40 баз, які стримують противників і підтримують операції далеко за межами континенту.

"Європа може не хотіти брати на себе політичну відповідальність за ще одну війну на Близькому Сході. Але стратегічно вона залишається незамінною для Вашингтона. І навіть передвиборча кампанія Дональда Трампа це чітко продемонструвала", — підсумували Кояла та Лешкевічюс.

Нагадаємо, Трамп знову повернувся до своїх претензій до НАТО щодо Гренландії, висловивши нове розчарування позицією альянсу у війні з Іраном. Він сказав, що "усе почалося, якщо говорити чесно, з Гренландії. Ми хочемо Гренландію. Вони не хочуть її нам віддати. І я сказав: "ну що ж, до побачення"".

Світ