стаття Казка про Дракона і Мадяра: головний виклик для Угорщини після поразки Орбана на виборах

13 квітня 2026 р. 17:14

13 квітня 2026 р. 17:14

В Угорщині пройшли, без перебільшення, історичні вибори, які вплинуть не лише на курс самої країни, а й на політику в усьому Європейському Союзі та за його межами. Партія-переможець, опозиційна «Тиса», набрала трохи більше 53% голосів, що, через особливості виборчої системи в Угорщині, дає їм 138 місць зі 199 – конституційну більшість. Розгром «Фідес» настільки очевидний, що Віктор Орбан навіть не намагається заперечити перемогу Петера Мадяра. Європейські лідери вітають нового прем'єра, але чи зможе він змінити збудовану своїм попередником систему? І головне – чи захоче? «Слово і діло» розповідає про головний виклик для Угорщини після виборів 2026 року.

Чому переміг Мадяр

Головна відмінність нового прем'єр-міністра від попередніх опонентів Орбана – те, що його політична сила з'явилась внаслідок внутрішнього розколу в еліті.

Сам собою Мадяр не був помітним діячем режиму, хай і належав до «Фідес». Але коли в 2023 році, на тлі скандалу з помилуванням звинувачених у педофілії працівників навчального закладу, він оголосив похід проти «Фідес» – до нього приєдналося багато людей з влади. Мадяр не лякав виборців якимось радикалізмом; ба більше, він є цілком правим політиком. Який до того ж не мав шлейфу «невдач», який переслідував лівих після катастрофічних 2002-2010 років.

Крім того, передвиборча кампанія «Тиси» базувалась не на ненависті й протиставленні владі Орбана, а на соціальних, економічних, правових питаннях – усьому, що набагато більше турбувало виснажених від експлуатації антиєвропейської і антиукраїнської риторики угорців.

Виклики перед новим прем'єром

Головний виклик, який стоїть перед Мадяром – це сама система, створена Орбаном в Угорщині.

Річ не лише про спротив різноманітних рад, судів, та органів, які наповнені людьми колишнього прем'єра. Їхнє усунення – питання радше технічне, враховуючи конституційну більшість у «Тисі». Проблема в тому, чи зможу і захоче Петер Мадяр прибирати інструменти, які дають йому таку велику владу.

Спершу ці важелі впливу доведеться використати – адже вони дозволять ліквідувати «спадок Орбана», зменшити вплив державних компаній та оздоровити судову систему. Мадяр вже анонсував ліквідацію потужної системи державних медіа та надати незалежність інституціям. Але чи втіляться ці заяви – покаже час. Спокуса влади – велика. А можливості нею скористатися – є.

Не варто забувати, що Віктор Орбан теж починав з багатообіцяльних заяв. Теж був молодим політиком. Власне, всі зашкарублі корупціонери, які міцною хваткою тримаються за владу, колись були молодими і багатообіцяльними – навіть путін, протеже Орбана.

Історія Мадяра поки що виглядає у медіа як абсолютний тріумф. Численні європейські лідери вітають молодого героя, що переміг старого дракона. Однак, як у відомій історії, герой-переможець зрештою сам може перетворитися на дракона. Хоч і не такого серйозного, як попередній. Принаймні спершу.

Про те, які наслідки має перемога Мадяра для ЄС та України – поговоримо наприкінці. А поки що поглянемо на те, яка країна переходить під керівництво нової партії.

Молодий, амбітний, консервативний

Новий прем'єр-міністр Угорщини приходить у складний час. Старе керівництво країни, яке багато років керувало країною, запам'ятається корупційними скандалами, провальною економічною політикою та присмаком гіркого розчарування, яке ще довго болітиме угорцям.

Головним завданням нового лідера, який і сам раніше був долучений до влади, стане зміна чинної системи заради того, щоби Угорщина нарешті змогла знайти своє місце серед європейської родини. Прем'єр-міністр – молодий, має стримані консервативні погляди, налаштований на співпрацю з сусідами та зміну зовнішньополітичних орієнтирів Угорщини.

Його ім'я – Віктор Орбан. На дворі 2010 рік, і «Фідес» впевнено перемогла на виборах, здобувши конституційну більшість.

Орбан прийшов до політики у революційний 1989 рік. Молодий юрист, що стажувався у Оксфорді за кошти фонду Сороса, закликав на мітингу в Будапешті вивести радянські війська з Угорщини, повалити комуністичний режим і боротися за європейські цінності. За наступні два десятиліття ідеї та стиль Орбана змінилися. Він обрав шлях радикалізації ідеології, популістських гасел та ідеї особливого шляху Угорщини. У 1998 році вони принесли партії «Фідес» першу перемогу, і Орбан на чотири роки зайняв крісло прем'єр-міністра.

Після поразки у 2002 році він вдосконалив свої політичні технології – дуже схожі на ті, що згодом привели до влади в Україні «Партію регіонів», а в США – Дональда Трампа:

• обіцянка «достатку для всіх»;
• ідея «незалежного» зовнішньополітичного курсу;
• протиставлення себе-патріота ницим опонентам-зрадникам, що продалися ворожій еліті;
• централізація своєї партії та перетворення її на свою «політичну родину».

Це дало йому перше місце на виборах. Але конституційну більшість йому подарувала виборча система Угорщини.

Творці політичної системи країни після транзиту 1989 року найбільше боялися паралічу центральної влади через нездатність збудувати коаліцію. Тому виборча система Угорщини була сконструйована таким чином, щоби підтримувати баланс між достатнім представництвом усіх політичних сил та стабільністю уряду.

У результаті в Угорщині до 2012 року діяла надзвичайно складна виборча система, яку порівнювали з кубиком Рубіка (який винайшов, до слова, угорець Ерне Рубік). Вона давала особливу перевагу партіям-переможцям: замість десятка дрібних сил до парламенту проходило 3-4 великі гравці, які будували коаліцію.

Ця система дала збій у 2010 році, коли Віктор Орбан на чолі партії «Фідес» здобув разючу перемогу, яка дозволила йому перебудувати країну на свій розсуд.

Нарізання салямі

Орбан здобув владу партії Фідес над ключовими сферами громадського життя не за один день, а поступово: класична тактика «нарізання салямі». Так свого часу угорський сталініст Матяш Ракоші назвав тактику захоплення влади комуністами після Другої Світової: поступово обмежувати свободи і витісняти опонентів.

Спершу – навала нових законів: за 2010-2014 роки парламент Угорщини ухвалив аж 859 ініціатив. Серед них дослідник Янош Корнай нарахував щонайменше вісім законів типу «Lex X»: замість X треба підставити прізвище людини, в інтересах якої просували цей законопроєкт.

Потім – нова конституція, яка набрала чинності у 2012 році. Відтепер держава відповідала «за долю всіх угорців, що живуть за межами її кордонів». З цього почалася історія з роздачею угорських паспортів у Румунії та в українському Закарпатті.

Конституція підкреслювала важливість християнства для Угорщини і заклала основи для переслідування ЛГБТ – твердження про те, що шлюб є союзом між чоловіком і жінкою.

Новий Основний закон дозволив продовжити конвеєр законопроєктів, у результаті чого обмежились права і незалежність медіа; зменшились повноваження Конституційного суду, колись одного з найсильніших у Європі, а також обмудсманів, Центрального банку, місцевого самоврядування.

Проте ключова зміна торкнулась виборчої системи. Тепер в угорському парламенті засідало не 386, а 199 депутатів, 106 з яких обираються по одномандатним мажоритарним округам. При чому лише в один тур з відносною більшістю. Тобто, можна набрати хоч тридцять, хоч двадцять відсотків, аби лиш перше місце – і місце в парламенті за вами.

Мафіозна держава Орбана

Найточніше суть Угорщини за Орбана схопив політолог Балінт Мадяр: посткомуністична мафіозна держава. На його думку, реальна влада в країні не належала «Фідес»; партія була інструментом, провідником волі Віктора Орбана і наближених до нього олігархів та політичних союзників – «усиновленої родини».

В основі цієї «піраміди влади» не стояла ідеологія; усі загравання з правими ідеями на практиці виявились політичним інструментом. Наприклад, ніколи не порушувалося питання абортів – яке, як показує приклад Польщі, є принциповим для правих християнських консерваторів. Просто соціологія свідчила, що угорці рішуче проти заборони абортів – тож і Орбана вони не турбували.

Приналежність до «піраміди влади» давала дещо інше: гроші та просування. Саме на цьому була заснована лояльність мережі Орбана у країні. Фінансовий мотив пояснює і зовнішню політику: політика шантажу в ЄС з вимогами збільшення виплат Угорщині (які потім ділили між собою через пов'язані з Орбаном канали), і підсідання на голку російської нафти й газу.

Опозиція ніяк не могла здолати цю систему: позбавлена широкого доступу до медіа (згадати хоча б проурядову KESMA – організацію, що об'єднує понад 500 газет, телеканалів, радіостанцій). Навіть об'єднання антиорбанівських сил у 2022 році не дало результату: чвари між ними роз'єднали виборців, а Орбан вдало зіграв на тривозі від недавнього вторгнення росії в Україну.

Однак Петеру Мадяру вдалося.

Наслідки перемоги Мадяра для ЄС та України

У глобальному масштабі перемога Мадяра може виявитися ознакою ширших змін у європейській політиці – а саме повороту в консервативному таборі. Досі його ключовими представниками були одіозні популісти, які пропагували вузький етнічний націоналізм і часто виявлялися проросійськими, як-от «Національний фронт» Ле Пен у та «Альтернатива для Німеччини».

«Тиса» Мадяра здатна стати прикладом успішної поміркованої правої партії, яка не заграє з диктаторами і не здобуває владу для розкрадання країни. Поки що можна впевнено констатувати: Угорщина точно не буде настільки проросійською і антиєвропейською. Це сильно полегшить для України отримання коштів від ЄС, а також гуманітарну й паливну співпрацю з самою Угорщиною.

Не все буде гладко у відносинах з новою Угорщиною – як і з будь-якою іншою державою. Безпроблемні стосунки бувають лише між метрополією і повністю залежною від неї колонією.

Тому, яким би не став зрештою Мадяр, сьогодні ми можемо щиро порадіти його перемозі.

Денис Ратушний, спеціально для «Слово і діло»

Нагадаємо, на останніх виборах в Угорщині була зафіксована рекордна явка .

Раніше «Слово і діло» розповідало про те, що відомо про Петера Мадяра.

ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM

Світ