Менше табу — більше зброї: як Японія відповідає Китаю й Росії і що це означає для України

23 квітня 2026 р. 19:05

23 квітня 2026 р. 19:05

Прем’єр-міністр Японії Санае Такаїчі перейшла до практичної реалізації своєї передвиборчої програми в частині зміцнення безпеки країни. Уряд Японії схвалив пропозиції , підготовлені членами керівної коаліції в парламенті, й скасував обмеження на експорт зброї, що існували донині. Відтепер оборонне обладнання, яке постачатиметься іноземним країнам, ділитиметься на категорії «зброя» (військові кораблі, танки, артилерія, ракети) та «нелетальне обладнання» (радари, захисне знаряддя тощо). Раніше Японія могла передавати іншим країнам тільки нелетальне обладнання пʼятьох категорій — для порятунку, розмінування, транспортування, попередження та спостереження, і саме з урахуванням цих обмежень надавала допомогу ЗСУ у 2022–2025 роках. Віднині все буде інакше, хоча наразі не для нас .

Новий порядок передбачає, що експорт летальної зброї відбуватиметься після розгляду відповідної заявки Радою національної безпеки, яку очолює глава уряду. Основним обмеженням є перелік країн, до яких експорт можливий у принципі — це ті, які мають із Японією двосторонні угоди про трансфер оборонного обладнання й технологій . Таких країн 17 : США, Велика Британія, Німеччина, Італія, Швеція, Норвегія, Австралія, Індія, Сінгапур, Філіппіни, Індонезія, Малайзія, В’єтнам, Таїланд, ОАЕ, Канада й Бангладеш. Із Канадою та Бангладеш угоди було укладено 2026 року. Іншим обмеженням є заборона постачати зброю країнам, які перебувають в активному збройному конфлікті. Проте новий порядок передбачає винятки за наявності «особливих обставин», пов’язаних із національними інтересами Японії. Таких обмежень немає для нелетального обладнання.

Переглянуту політику експорту зброї закріплять у трьох оновлених стратегічних документах із питань безпеки, які буде затверджено до кінця поточного року. Досить цікаво, що подальші послаблення наявних обмежень стосуватимуться також можливості експорту військового знаряддя, створеного у співпраці з іншими країнами, третім споживачам. Для цього вимагатимуть спеціального рішення уряду із подальшою нотифікацією парламенту. Водночас Японія залишатиме за собою право інспекції переданої зброї в місцях дислокації, а також контроль обставин її втрати з будь-яких причин. За всіма процесами стежитиме спеціальний орган, до складу якого увійдуть високопоставлені чиновники уряду й Ради національної безпеки.

Нова система експорту летального й нелетального обладнання також дасть змогу Японії розширити перелік країн, які ставатимуть реципієнтами програми «Офіційна допомога у сфері безпеки» (Official Security Assistance). Наразі таких країн вісім : Фіджі, Таїланд, Філіппіни, Тонга, Малайзія, Папуа Нова Гвінея, Бангладеш і Шрі Ланка, але очікується розширення цього списку до 12 країн. 2026 року на цю програму передбачено 114 млн дол. Її основна мета — зміцнення безпекової співпраці в Індо-Тихоокеанському регіоні з країнами, які самостійно не мають достатніх ресурсів для цього.

Японські експерти не приховують, що основним мотиватором для активного просування змін у експортній політиці Японії стала війна Росії проти України, а також ескалація агресивних дій КНР у Південно-Китайському морі й навколо Тайваню. Іншим чинником є збільшення експортного потенціалу, інвестицій оборонних компаній за кордон і стимулювання міжнародного співробітництва, аби створити економічні стимули для зростання виробничих потужностей приватного сектору. Це питання має чотири виміри, й вони є важливими з погляду інтересів України .

По-перше , вихід японської продукції ОПК на зовнішні ринки надасть поштовх створенню нових зразків продукції і конкурентного середовища для підвищення її якості. По-друге , експорт дасть змогу розширити виробничу базу всередині країни, що матиме позитивні наслідки для економіки. По-третє , створення за кордоном спільних виробництв певних видів японської зброї сприятиме зміцненню стратегічної глибини Японії у разі атаки на її виробничі потужності на території країни. По-четверте , на зовнішніх ринках японські компанії могли б кооперуватися з іноземними партнерами й робити цільові інвестиції у спільні продукти для потреб третіх споживачів. Це зміцнило б глобальну роль Японії та її вагу у світових справах. Перший приклад — щойно укладений контракт на 7 млрд дол. із Австралією на будівництво 11 фрегатів для потреб її військово-морських сил. Зацікавленість в аналогічних проєктах виявили Філіппіни, Нова Зеландія та Індонезія. Зі США, Великою Британією й Австралією розглядають можливість виробництва морських автономних систем — надводних і підводних.

Протягом усього повоєнного періоду Японія дотримувалась ортодоксальної політики підтримки миру, що ґрунтується на правилах. Але 2014 року, після захоплення Росією Криму й частини сходу України, уряд Шінзо Абе розпочав політику послаблення обмежень на роль Сил самооборони і оборонну співпрацю, дозволивши експорт нелетального обладнання. Подальші кроки було здійснено 2023 і 2024 року, коли Японія передала партію «Петріотів» США, а також здійснила модернізацію частини власного флоту й декількох кораблів ВМС Австралії. Варто зазначити, що обережність у таких кроках протягом минулих 12 років пояснювалася не відсутністю політичної волі, а досить негативним ставленням населення, яке розділилося майже порівну — на тих, хто підтримує кроки зі зміцнення безпеки Японії власними силами, й тих, хто вважає, що діяти треба виключно дипломатичними інструментами за участю партнерів. Санае Такаїчі не може цього не враховувати, й тому, зокрема, наразі не йдеться про можливість передачі зброї Тайваню . Китай і без того займає сьогодні вкрай негативну позицію щодо Японії, й у Токіо намагаються не додавати негативу.

Важко переоцінити ступінь цинізму, яким просякнуті коментарі Пекіна стосовно рішення уряду Японії. У редакційній статті Global Times Китай, звісно, геть не визнає, що саме його агресивна політика в регіоні Східної Азії, постійні провокації проти Японії й Тайваню, зазіхання на тотальний контроль над основними морськими шляхами Східної Азії отримали, нарешті, гідну відповідь. Натомість Пекін цілком безпідставно звинувачує Японію у відродженні мілітаризму (цього немає навіть у теорії), відході від ортодоксальної повоєнної політики (жодного слова вдячності за величезні ресурси, які Японія вклала у відновлення й розвиток КНР) та збільшенні напруги у Східній Азії (прямо протилежне тому, що відбувається). Китай, який побудував найбільші за чисельністю ВМС у світі, щорічно нарощуючи військовий бюджет і кількість ядерних боєзарядів, просуває агресивну ракетну програму й підтримує Росію у війні проти України, вочевидь, мав надію, що ніхто не наважиться кинути йому виклик. У японському політикумі не виявляють ані найменшого бажання загострювати ситуацію й займатися провокаціями. Проте й спостерігати, як кораблі ВМС КНР блокують філіппінські судна в територіальних водах Філіппін, як літаки та судна Китаю порушують морський кордон Японії поблизу островів Сенкаку і як здійснюється підготовка до морської блокади Тайваню, а водночас — і до різкого погіршення морської безпеки в безпосередній близькості до Японії, ніхто не збирається.

Варто однозначно наголосити: ні, Японія не повертається до мілітаризму. Те, що відбувається, є адекватною, навіть дещо спізнілою відповіддю на погіршення світової безпеки, спричинене діями ревізіоністських країн — насамперед КНР, КНДР і РФ . Тому хоч би що говорив Китай, пані Такаїчі й напрочуд ефективний політичний альянс Ліберально-демократичної партії та Інноваційної партії Японії не зупиняться. На черзі — реформа розвідувальних служб, подальше підвищення витрат на оборону й обсягів замовлень для ОПК, перегляд стратегічних документів у сфері безпеки та внесення змін до Конституції. Можна прогнозувати, що уряд діятиме обережно, з урахуванням чутливості цих питань для населення та розвитку ситуації навколо Японії. Але Країна вранішнього сонця почула виклик часу й вирішила на нього відповісти.

Внутрішня сила, яку сьогодні демонструють уряд і парламент, чітке бачення того, що треба робити в умовах різкого збільшення загроз безпеці, спричиняють істерику в стані недружніх країн і водночас спонукають дружні до поглиблення співпраці. Так, ситуація в економіці залишається складною, і Японія намагається впроваджувати нову політику не тільки щодо експорту озброєнь, а й стосовно стимулювання цивільного сектору економіки, зокрема у сфері виробництва чипів та електроніки, застосовувати фінансові інструменти для стримування інфляції, а також активно протидіяти енергетичній кризі, спричиненій війною проти Ірану. Знаходити відповіді на нові виклики, які постійно з’являються, — непросте завдання, але внутрішня єдність і послідовна політика є тим фундаментом, на якому можна будувати.

Для України , яка і сьогодні має особливі відносини з Японією, побудовані у 2022–2025 роках, важливо залишатися частиною її політики зміцнення й розширення кола стратегічних партнерів, які також уміють протистояти найскладнішим викликам сучасності. Вкотре варто наголосити: Японія найкраще підходить на роль стратегічного, а не ситуаційного партнера , з яким варто вибудовувати довгострокові взаємовигідні відносини. Україна могла б стати для Японії стратегічною базою для виробництва аграрної продукції (й тим самим сприяти її продовольчій безпеці), а також для створення сучасних систем протиповітряної оборони, непілотованих систем, перевірених у бойових умовах, важкої будівельної техніки та засобів для розмінування. Натомість Японія могла б стати для України надійним джерелом інвестицій, високої виробничої культури, сучасних технологій у створенні об’єктів інфраструктури. Включення до програм співробітництва у сфері безпеки, викорінення корупції, захист інтелектуальної власності й жодного Китаю в чутливих сферах — ось мінімальний початковий набір, який дасть змогу рухатись у визначеному напрямку, якщо, звісно, це входить до кола наших національних інтересів.

Світ