Нейтралітет на продаж. Зернові схемки-темки Ізраїлю та Росії

30 квітня 2026 р. 08:37

30 квітня 2026 р. 08:37

Усе, що контактує з кров'ю, стає некошерним.

Українське зерно з окупованих територій криваве від зародка до шкірки: вирощене поневоленими людьми із ризиком для життя, примусово відібране окупантом і продане з єдиною метою — підживити агресора та примножити страждання людей. Це не святкова хала.

Тим не менш 12 квітня Ізраїль дозволив захід у порт Хайфи російському балкеру ABINSK, що перевозив 43,7 тис. тонн пшениці, вивезеної з окупованих територій України. 14 квітня голова МЗС України Андрій Сибіга звернув увагу ізраїльського колеги Гідеона Саара на цей факт і наголосив на неприпустимості такої торгівлі. Втім, 27 квітня до Хайфи прибуло ще одне судно , Panormitis, на якому, за даними SeaKrime , було ще понад 6 тис. тонн пшениці та 19 тис. тонн ячменю, вивезених окупантами з України.

Тоді вже речник Міністерства закордонних справ України Георгій Тихий публічно розказав Укрінформу про «десятки» звернень стосовно цієї проблеми , які Україна направляла Ізраїлю закритими каналами. Отримана відповідь була приголомшливою. Цитуємо пана Тихого, «жодних дій Держава Ізраїль не збирається вчиняти стосовно цих вантажів й українських занепокоєнь, вважає, що українська інформація недостатня для них».

Причина, чому Україна почала публічну сварку з Ізраїлем, не у «десяти» попередніх непублічних зверненнях і не у реальній кількості партій краденого зерна, купленого ізраїльтянами. Причина — у ставленні Ізраїлю до проблеми, яке безумовно заслуговує на публічність.

Не два судна

Росії для власного споживання українське зерно не потрібне, вона стабільно входить до топ-3 світових виробників пшениці. Але українська земля родить, хоч би чиї чоботи її топтали, тому використати цей бонус окупації на користь російському бюджету — найочевидніше рішення.

На початках росіяни намагалися продавати наше зерно, не криючись, не приховуючи його походження та напряму з окупованих українських портів. Утім, швидко зрозуміли, що настільки безпринципних партнерів не так уже й багато, — потрібна схема. Відібране, переважно примусом і залякуванням, у українських виробників зерно почали возити вглиб РФ суходолом, потім змішувати із російською пшеницею і продавати вже як російське зерно. Так у дивовижний спосіб російський експорт пшениці зріс із 39 млн тонн у 2020–2021 маркетинговому році до 55 млн тонн у 2023–2024 м.р . Знахабніли до того, що Москва офіційно планує збільшити цей рекорд на 50% до 2030 року . Вгадайте, за рахунок кого.

Однак «змішування» — це довго і дорого. А зерна валом. У якийсь момент у зерносховищах чорноморських портів настільки забракло місця, що РФ почала використовувати як зерносховища великі судна, що постійно перебували у Керченській протоці. За даними моніторингу розслідувачів ізраїльського видання Haaretz, у будь-який момент часу щонайменше п'ять таких суден постійно перебували в морі , чекаючи то на розвантаження, то на завантаження.

Тут уже ніяке змішування не потрібне. Судно-покупець поблизу Керченської протоки вимикає свою трекінгову систему (AIS), інкогніто підходить до плавучого зерносховища, завантажується, просто в морі підробляє документи про походження товару, і буквально нізвідки в синім морі виринає човен, що вже везе «неукраїнську» пшеницю з «неукраїнського» порту.

Звісно, пристойні країни такого не купують, для них факт вимкнення AIS на маршруті — вже червоний прапорець, не кажучи вже про підозрілі документи. На жаль, такі принципові не всі, тим паче що за заплющені на сумнівне походження товару очі пропонується знижка у 20–40% від ринкової вартості . Тож попит є.

Наприклад, розслідувачі Haaretz, спираючись на документи російської адміністрації, заявляють про 120 партій краденого українського зерна, які у період з листопада 2022-го по червень 2023-го були продані Сирії, Єгипту, Туреччині, Лівії, Саудівській Аравії, Тунісу та... Ізраїлю. Так, саме до Ізраїлю аж три десятки поставок, загалом 90 тис. тонн , і це лише до першої половини 2023 року.

Джерела у морських перевезеннях підтверджують результати цього розслідування та існування схеми.

А джерела у дипломатичних колах, які все ж спираються на дані спецслужб, а не медіа, описують саме цю схему у згаданих уже кейсах із суднами ABINSK і Panormitis. Отже, ганебна практика не обмежилася 2023 роком, триває досі й, судячи з усього, жодним чином не обурює Ізраїль.

Недипломатична дипломатія

В обох останніх випадках українські дипломати отримали інформацію від наших правоохоронних структур і відреагували моментально — надали ізраїльській стороні супутникові знімки, всі підтверджуючі документи, що до порту Хайфи йде вантаж із краденим українським зерном. У відповідь отримали сухе «ми прийняли до відома і чекаємо від вас запит на правову допомогу». Невдовзі отримали і запит, безпосередньо посол Ізраїлю М.Бродський. Та все завмерло.

За даними джерела ZN.UA, поки ABINSK два дні розвантажувався у порту, ізраїльтяни розказували, що «розглядають справу» . Що ж, українська сторона подала ще один запит, нам неважко, ще й щодо зерна, яке вже розвантажене та ще десять днів безоплатно перебуватиме у портовому сховищі.

Замість того, щоб тимчасово затримати підозріле судно, яке ще знаходилося у внутрішніх водах Ізраїлю та перевірити документи. Замість того, щоб узяти на аналіз зерно із портового сховища та перевірити його походження (сучасні експертизи дають можливість за хімічним складом визначити рік і місце збору). От просто замість того, щоб провести стандартну для будь-якої цивілізованої країни перевірку, Ізраїль відхиляє запит України, бо він був поданий... невчасно . На бога, ми вперше вдарили в гонг, коли ABINSK ще тільки йшов до Хайфи!

А потім, щоб «залагодити конфлікт», МЗС Ізраїлю ще й звинуватило українську сторону у розголошенні секретної інформації.

Панове, та вже ні для кого не секрет, що ви скуповуєте крадене.

Утім, один випадок — не система, але ж невдовзі був і другий. На жаль, наші спецслужби, а відповідно, і дипломати помітили Panormitis, коли він уже пройшов Босфор, але ж не на виході з порту. Миттєво звернулися до ізраїльської сторони і знову наштовхнулися на ігнор. Мовляв, доказів недостатньо, нема юридичних підтверджень.

Як пояснює джерело ZN.UA у дипломатичних колах, збір доказів — не обов'язок дипломатів, і не існує якогось вичерпного переліку доказової бази у таких випадках. Одна сторона подає всю наявну інформацію, інша сторона має цю інформацію передати своїм слідчим органам для проведення перевірки. От тільки у нашого джерела є обґрунтовані сумніви, що в обох згаданих випадках надані Україною запити хоч комусь передавалися, що слідчі органи хоча б оком на них кинули . Бо навряд чи справедливим було б звинувачення ізраїльських спецслужб у непрофесійності — у них достатньо і компетенцій, і власних супутників для перевірки наданих Україною даних. За бажання вони легко встановили б походження цього зерна. Але бажання його розвантажити і випустити з порту судно переважило.

Чому? Уявіть, що ви завозите у країну величезну партію товару сумнівного походження з підробленими документами. Чи ризикнули б, якби не мали «друзів» у владі? Отож.

Рівень цих друзів допоможе оцінити наступна замальовка. Зустрілися якось впливові український та європейський дипломати і домовилися про спільний демарш щодо кричущого порушення. Поважний європейський дипломат офіційно запросив пояснення у порушника, щоб усе перевірити й підготуватися, але… наштовхнувся на ігнор. Демарш зрештою виявися одиночним. А нам стало зрозуміло, що криваве українське зерно Ізраїлю цінніше навіть за гарні відносини з європейцями.

Що далі?

Наразі Україна направила черговий запит про правову допомогу на ізраїльські МЗС і Мін’юст, паралельно українські юристи вже передали запит безпосередньо в Генпрокуратуру Ізраїлю . Чекаємо реакції. Враховуючи публічність протистояння, резонанс у медіа та вже анонсовані в Ізраїлі публічні акції на підтримку України проти компаній — імпортерів зерна ZENZIPER GRAINS AND FEEDSTUFFS IMPORTERS LTD та DIZENGOFF TRADING COMPANY 1952 Ltd. Самі ж компанії, за даними нашого джерела, вже офіційно звернулися до МЗС Ізраїлю з питанням, чи можуть вони завозити і це конкретне зерно, і будь-яке зерно такого штибу. Цього разу ігнор не варіант.

У гіршому випадку власник судна Panormitis, яке наразі у черзі на захід у порт, просто втече. Надто багато галасу здійнялося навколо, і арешт, попри всі попередні «домовленості», стає неприємно реальним. Така собі напівперемога. Адже навряд чи він поверне вантаж РФ за законом про захист прав споживачів. Схожий випадок уже був у Лівані, там суддя, за запитом України, затримав судно з краденим зерном з окупованих територій на 48 годин. Судно тут-таки передумало і пішло розвантажуватися у Сирію.

Стовідсоткова перемога — якщо судно заарештують разом із вантажем на користь України або ж виплатять Україні грошову компенсацію за конфісковане.

Й не забуваємо про зерно із судна ABINSK , яке вже, ймовірно, відпливло. Звісно, воно вже розпродане, але від кримінальної відповідальності це не захищає. Є всі дані про те, хто його купував, куди з порту вивозив, як і на яких етапах вводив усіх в оману. Тут теж треба вимагати максимуму, щоб принаймні більше ніхто у ці порти не потикався.

Крім того, враховуючи масштаб проблем, час на повний голос заговорити про боротьбу з тіньовим зерновим флотом РФ. За даними джерела ZN.UA, вже готові переліки офшорних компаній, судновласників, імпортерів і посередників, які допомагають РФ продавати українське зерно, і всі вони будуть санкціоновані як Україною, так і ЄС . Звісно, «танкерна» епопея показала, що це лише початок шляху і на кожного санкціонованого судновласника знайдуться два на заміну, але й нічого не робити — не варіант.

Наразі офіційна позиція Ізраїлю не озвучена, а активності Гідеона Саара у соцмережах навряд можна нею вважати. Затримка зрозуміла. З політичного погляду, ситуація для Ізраїлю ахова. Такі дії загалом не дуже перегукуються з політикою «рівновіддаленості» Нетаньягу — надто очевидно, хто кому ближче. Але у розпал війни з Іраном купувати крадене зерно у РФ, яка активно підтримує той-таки Іран та офіційно звинувачує Ізраїль в агресії, — максимально недалекоглядно. Це не виправдовують ані 20% знижки, ані 40%, ані будь-які інші домовленості. У РФ з Іраном «всеохопне стратегічне партнерство», у РФ як такої — всеохопне бажання, щоб війна на Близькому Сході тривала вічно, а Ормузьку протоку завалило Еверестом. Для Росії кожен день цієї війни — це зайва копійка на її війну в Україні, і вона точно докладатиме зусиль, принаймні політичних, щоб шоу тривало. Так, поки західні розвідки фіксують лише підтримку Ірану російськими розвідданими. Але хіба цього мало для обачності? Поки судно Panormitis заходило в порт Хайфи, на посадку у Санкт-Петербурзі заходив літак із міністром закордонних справ Ірану, і, певно, не сваритися він туди прибув. Тож давно час почати цікавитися, з якої пшенички маца.

Світ