Пам’ять, що розділяє: чому Києву й Варшаві так складно знайти порозуміння — експерт

01 липня 2026 р. 22:26

01 липня 2026 р. 22:26

Дискусія навколо діяльності УПА та оцінки Волинської трагедії залишається однією з найскладніших тем у відносинах між Україною та Польщею. Ддля обох суспільств вона пов’язана не лише з історичними фактами, а й із колективною пам’яттю, родинними історіями та сучасною політикою, пише у статті "Чотири треки примирення: як врятувати українсько-польські відносини" виконавчий директор Міжнародного фонду "Відродження" Олександр Сушко .

Автор наголошує, що будь-яка серйозна розмова про українсько-польські історичні суперечності повинна починатися з визнання очевидного факту: конфлікт навколо УПА та Волинської трагедії є реальним і не може розглядатися як вигадана або суто політично створена проблема. Ігнорування цієї теми чи спроби представити її штучною лише ускладнюють пошук взаєморозуміння.

"Для більшості польського суспільства УПА нерозривно асоціюється з Волинською трагедією 1943 року, коли під час протистояння загинула значна кількість мирних поляків. Польський сейм 2016 року ухвалив резолюцію, що кваліфікує ці події як геноцид. 11 липня є для Польщі Національним днем пам'яті жертв. Для мільйонів поляків це не абстракція, а сімейна трагедія, передана через покоління", — пише Сушко.

На думку автора, можна дискутувати щодо того, наскільки сучасні політичні сили використовують тему Волині для мобілізації електорату та посилення власних позицій. Водночас це не змінює того факту, що саме так сьогодні формується суспільне сприйняття цієї трагедії, і з такими політичними та суспільними реаліями необхідно рахуватися.

"Для більшості українців, особливо на заході країни, УПА — це символ антиколоніального спротиву — боротьби і проти нацистської Німеччини, і проти радянської окупації. Саме радянська пропаганда десятиліттями ліпила образ УПА як виключно злочинного формування — і саме тому відновлення її репутації є частиною ширшого проєкту деколонізації української пам'яті", — повідомляє Сушко.

Після початку повномасштабної російської агресії ця тема отримала додаткове значення. Багато українських військових сприймають сучасну боротьбу за незалежність як продовження традиції визвольного руху, тому історія УПА для них є частиною ширшої національної пам’яті та символом опору.

Автор підкреслює, що обидві сторони мають власне бачення історії, засноване на різному історичному досвіді та різному колективному болю. Саме ця несумісність історичних інтерпретацій і стала головним джерелом конфлікту, який неможливо вирішити однією політичною домовленістю чи навіть серією переговорів. На його переконання, для подолання таких розбіжностей потрібна довготривала спільна робота, яка може тривати десятиліттями.

"Наразі не працює неодноразово запропонований експертами (і погоджений на двосторонніх зустрічах!) принцип "згоди на незгоду" у складних питаннях оцінки історії. Точніше, він не працює, коли маємо справу зі сприйняттям найтяжчих злочинів, вкрай емоційно забарвленим, ескальованим через політтехнології та можливості соціальних мереж", — підсумував Сушко.

Нагадаємо, що на тлі дискусій навколо Українського національного пантеону Варшава насторожено оцінює будь-які рішення Києва у сфері історичної пам’яті. Андрій Сибіга має прибути до Польщі з пропозицією вшанувати генерала армії УНР Марка Безручка, який у 1920 році разом із польськими військами брав участь у взятті Києва та обороняв Замостя від радянських сил. Однак польські урядові кола все одно побоюються появи в Пантеоні Клима Савура і Романа Шухевича.

Світ