Словацька альтернатива: що Україна може виграти на тлі кризи з Польщею

07 серпня 2026 р. 17:29

07 серпня 2026 р. 17:29

На тлі поглиблення польсько-української кризи досить несподівано виглядає помітне поліпшення відносин України зі Словаччиною. Донедавна саме уряд Роберта Фіцо вважався одним із найпроблемніших партнерів Києва у Європейському Союзі. Та сьогодні відносини офіційного Києва та Братислави набагато прагматичніші й відкривають нові напрями взаємовигідної співпраці.

Нещодавно у Словаччині з’явилася майже сенсаційна новина: мовляв, країна непомітно долучилася до «коаліції охочих», яка координує посилену підтримку України. Портал euBrief, посилаючись на посольство Франції у Братиславі, повідомив, що Словаччина взяла участь у зустрічі коаліції 13 липня в Парижі та підтримала підсумкову заяву її співголів.

Роберт Фіцо категорично це заперечив. Він заявив, що Словаччина «не була, не є і не буде» членом коаліції. Словацький міністр закордонних справ Юрай Бланар також пояснив, що посол Словаччини у Франції був присутній на зустрічі лише як спостерігач.

Але за гучною суперечкою загубився важливіший факт: уряд Фіцо все-таки прийняв французьке запрошення й направив свого представника на засідання структури, яку сам прем’єр публічно демонізує. Статус спостерігача, звісно, не означає готовності Словаччини посилати війська в Україну чи брати на себе військові зобов’язання. Проте це ще одна ознака того, що реальна політика Братислави щодо Києва змінюється.

Саме в розпал польсько-українського конфлікту з офіційної Братислави пролунала ціла низка заяв, які були напрочуд проукраїнськими. Словаччина й Україна домовилися провести у Львові вже четверте спільне засідання урядів. Місце зустрічі погодили Роберт Фіцо та тодішня українська прем’єрка Юлія Свириденко, а наприкінці червня цю домовленість підтвердили міністри закордонних справ Юрай Бланар та Андрій Сибіга. Після зміни українського уряду дату зустрічі, вочевидь, доведеться погодити з новим прем’єр-міністром Сергієм Корецьким, однак сама підготовка міжурядових консультацій триває. Обговорюють також можливий візит Володимира Зеленського до Братислави. Варто зазначити, що Польща й Україна не використовують таких форматів співпраці, як спільне засідання урядів. Словаччина навіть за Фіцо виявляється у цьому питанні більш схильною до співпраці з Україною, ніж Польща Туска й Навроцького.

Іще виразнішим сигналом став червневий візит Юрая Бланара до Вінниці. Словацький міністр закордонних справ розпочав його з ушанування пам’яті загиблих українських військових, висловив солідарність із українським народом і заявив, що мир має ґрунтуватися на міжнародному праві та повазі до територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах. Він також наголосив, що Словаччина зацікавлена мати своїм сусідом мирну, стабільну й заможну Україну та підтримує її вступ до ЄС після виконання необхідних умов. Крім того, Юрай Бланар привіз гуманітарну допомогу.

Переговори у Вінниці не обмежилися дипломатичними формулами та гуманітаркою. Сторони говорили про відкриття переговорних кластерів у процесі вступу України до ЄС, співпрацю оборонних підприємств, розмінування, будівництво шкільних укриттів, постачання генераторів і медичного обладнання. Обговорювали також розширення прикордонних переходів, розвиток залізничного сполучення та нові транспортні й енергетичні проєкти між двома країнами. Українська сторона окремо наголосила, що Словаччина підтримала всі двадцять пакетів санкцій ЄС проти Росії.

Словацька опозиція проукраїнська, Фіцо — просто гнучкий популіст

Звідки ця зміна? І чи взагалі була якась зміна? Казати, що Фіцо радикально змінив позицію щодо України, було б недоречно. Роберт Фіцо — це досвідчений політичний гравець і популіст, який уперше став прем’єр-міністром далекого 2006 року, а в активній політиці діє ще з дев’яностих. Відносини з Україною та Росією для нього — це лише засіб для утримання або повернення влади, а не тверда ідеологічна позиція.

Це зовсім не так, як у випадку словацької опозиції, що є проукраїнською з твердих ідеологічних міркувань. Тож імовірна перемога прозахідних сил восени 2027 року й можлива коаліція партій «Прогресивна Словаччина» (PS) — «Демократи» (Demokrati) — «Свобода та солідарність» (SaS) — «Християнсько-демократичний рух» (KDH) однозначно були б на користь Києва. Наразі ж Фіцо залишається прем’єром іще понад рік і в українському питанні продовжує звичну йому тактику: то скаже публічно щось гостре проти України й позитивне для Путіна, то наступного дня в затишші кабінетів ухвалить цілком конкретні проукраїнські рішення.

Українське питання втратило актуальність

До парламентських виборів у Словаччині залишився рік і кілька місяців. Попереду ще місцеві вибори, заплановані на осінь. Кампанія вже триває, проте, на відміну від місцевих виборів у Польщі у квітні 2024-го, в словацькій кампанії практично ніхто не використовує українську тему.

Ситуація трохи нагадує нормалізацію словацько-угорських відносин, які залишалися напруженими до 2015–2016 років. Потім давня ворожнеча непомітно зникла, і навіть словацькі націоналісти перестали використовувати угорське питання. Нині схожий процес відбувається з Україною.

Досвід трьох років правління Роберта Фіцо показав, що навіть проросійські виборці не проти реалізації інфраструктурних проєктів, таких як розширення пунктів пропуску, залізничних сполучень із Україною чи автобану Кошице—Ужгород. Суть проросійськості частини словаків — це, найімовірніше, пацифізм і хибне переконання, що Володимир Зеленський «без потреби продовжує війну» замість того, щоб «якось домовитись із Путіним». Отже, проросійська частина словацьких виборців, імовірно, підтримує всяку цивільну співпрацю з Україною, але не підтримує військової допомоги та членства України в НАТО. Саме тому Фіцо й міністр закордонних справ Юрай Бланар завжди наголошують на тому, що хочуть розвивати економічну, транспортну чи політичну співпрацю й підтримують швидке членство України в ЄС, але не надаватимуть безкоштовно зброї та не відправлятимуть військ.

Іще один нюанс — Угорщина. Роберт Фіцо був політичним союзником Віктора Орбана та дозволяв собі гострі антиукраїнські (і проросійські) заяви в часи, коли Орбан був найбільш антиукраїнським лідером ЄС. Однак Фіцо завжди намагався бути м’якшим за угорського колегу. Тепер, коли той пішов, він дуже не хоче стати «новим Орбаном», і це одна з причин помітного поліпшення відносин із Києвом.

Словаччина розвиває оборонний сектор

2023 року Роберт Фіцо гостро критикував тодішній проукраїнський уряд Едуарда Геґера та президентку Зузану Чапутову за безкоштовне постачання зброї Україні. Він обіцяв, що після зміни влади Словаччина не передасть Україні жодного боєприпасу.

Словацька опозиція звертає увагу на очевидний парадокс. Фіцо припинив безплатну передачу озброєнь із державних запасів, але дозволив комерційне постачання, зокрема в Україну. 2024 року експорт словацької зброї та боєприпасів становив близько 1,1 млрд євро, що майже вдвічі більше, ніж роком раніше. 2025 року він знову зріс більш як удвічі — до рекордних 2,39 млрд євро, або 2,2% усього словацького експорту. Значну частину цього зростання забезпечив попит, спричинений війною в Україні, передусім на 155-міліметрові боєприпаси. До того ж держава володіє половиною акцій одного з головних виробників — компанії ZVS Holding.

Для словацької економіки це має особливе значення. Країна загалом переживає стагнацію, тоді як оборонні підприємства отримують нові замовлення, відкривають виробничі лінії та створюють робочі місця. Тому зміна політичного клімату навколо України не є випадковою: уряд Фіцо дедалі більше зацікавлений у тому, щоб наша країна та її союзники залишалися клієнтами словацьких заводів.

З огляду на невеликі розміри Словаччина не замінить Україні Польщу. Але на тлі польсько-українських конфліктів вона може стати цікавою й надійною альтернативою. Потенціал україно-словацької співпраці в оборонній промисловості, транспорті, енергетиці та прикордонній інфраструктурі дуже великий і наразі використаний лише частково.

Світ