Французький "кріт" у багатовекторній політиці Вірменії

16 серпня 2026 р. 21:38

16 серпня 2026 р. 21:38

Довіряйте надійному — підпишіться на Telegraf у Google Новинах

У червні 2026 р. у Вірменії відбулися парламентські вибори, на яких із незначним відривом перемогу здобула партія Пашиняна. Росія, яка традиційно розглядає Вірменію як власний "задній двір", публічно підтримувала проросійську опозицію в особі Карапетяна, а непублічно – в особі Кочаряна. Тому після перемоги проєвропейськи налаштованого Пашиняна Кремль узявся завдавати уряду Вірменії економічних і дипломатичних ударів. Найболючішим із них стало запровадження обмежень на імпорт до РФ низки вірменських товарів, яке наприкінці липня призвело до протестів вірменських фермерів.

Попри агресивні дії Росії, зовнішньополітична орієнтація Вірменії залишається предметом дискусій. Проєвропейський курс вірменського прем’єра дедалі частіше виглядає як дипломатична гра. У серпні 2025 р. текст мирної угоди між Вірменією та Азербайджаном було парафовано саме у США, а сторони домовилися спільно працювати над реалізацією проєкту TRIPP. У лютому 2026 р. Джей Ді Венс здійснив візит до Єревана на тлі оголошення про угоду щодо постачання Вірменії американських безпілотників V-BAT та розширення співпраці у стратегічних сферах.

Водночас на початку липня Пашинян здійснив візит до Ірану, щоб бути присутнім на церемонії прощання з Алі Хаменеї – вбитим унаслідок американсько-ізраїльської операції в Ірані. А у 2026 р. планується підписання документа про стратегічне партнерство між Єреваном і Тегераном.

Попри особливі торговельні умови, які ЄС в особі фон дер Ляєн запропонував Вірменії, Пашинян у серпні взяв участь у засіданнях ЄАЕС у Киргизстані, де назвав себе "добросовісним партнером", який не готовий виходити із союзу. А свій перший візит переобраний прем’єр здійснив до Росії, де його не прийняв Путін, тож обговорювати перспективи економічної співпраці йому довелося з Мішустіним.

Очевидно, що Пашинян намагається проводити багатовекторну політику та балансувати інтереси великих гравців у своїй країні – США і Франції, Росії та Ірану, Туреччини й Азербайджану. У цьому вірменський прем’єр діє за тією ж логікою, що й інші пострадянські країни, які завдяки багатовекторності прагнуть захиститися від можливої російської агресії. Але в Єревані цей процес відбувається не лише в публічній площині.

Формальною причиною звільнення Арутюняна стало невдоволення роботою передвиборчого штабу, про що на початку липня писали вірменські ЗМІ. Однак реальною причиною було бажання Пашиняна пожертвувати французьким домінуванням у найближчому оточенні на користь американського.

Замість Араїка Арутюняна керівницею апарату прем’єра Вірменії призначили Ліліт Макунц – колишнього посла Вірменії у США. У 2021–2025 роках вона працювала у Вашингтоні, а невдовзі після саміту, на якому Вірменія та Азербайджан парафували текст мирного договору, її відкликали та призначили головною радницею Пашиняна. Показово, що саме ця посада свого часу передувала призначенню Арутюняна керівником апарату.

У Парижі цю перестановку оцінили вкрай негативно. Франція не просто втратила своє джерело найвищого рівня – вона опинилася в ситуації, коли вивільнене місце дісталося геополітичному супернику, США. Щоб знайти заміну рівня Арутюняна, спецслужбам Франції можуть знадобитися роки. А з огляду на геополітичну непередбачуваність Пашиняна завдання й узагалі може виявитися нездійсненним.

Переобрання "проєвропейського" Пашиняна досі не привело до однозначного вибору зовнішньополітичного курсу, а можливо, навіть віддалило його. Залишається сподіватися, що досвід вірменського прем’єра та його удачливість приведуть до балансу міжнародних інтересів на Кавказі, а не до образ і політичної помсти з боку тих, ким Пашинян жертвує.

Світ