Дорожня карта замість невизначеності: яким буде шлях України до ЄС

09 жовтня 2026 р. 13:06

09 жовтня 2026 р. 13:06

Ініціатива Європейської комісії щодо підготовки окремих дорожніх карт для України, Молдови, Албанії та Чорногорії може стати важливою зміною у практичній логіці політики розширення ЄС. Особливо показовим є те, що вперше йдеться не лише про загальну перспективу членства, а й про можливість визначити орієнтовні строки завершення окремих етапів переговорного процесу та чіткіший перелік необхідних реформ.

Для України це важливий політичний сигнал. Те, що Україну включили до четвірки держав, для яких Європейська комісія розглядає такі дорожні карти, показує, що Україна залишається серед кандидатів, які активно просуваються у процесі розширення. Водночас це створює додаткову відповідальність: чим конкретнішою стає перспектива членства, тим більше уваги приділятимуть не лише ухваленню законодавства, а й фактичному виконанню реформ та стійкості інституцій.

Важливо не ототожнювати можливу дорожню карту з визначенням дати вступу України до ЄС. Переговорний процес і далі ґрунтується на досягненнях кожного кандидата ( merit-based approach ), а орієнтовні строки мають передусім зробити його передбачуванішим. Важливо, щоб цей принцип розклали на конкретні етапи, умови та результати: країна має розуміти не лише те, яких реформ від неї очікують, але й яке наступне рішення має бути після їх виконання.

Для України особливе значення матиме виконання зобов’язань у межах Кластера 1 «Основи процесу вступу», прогрес у якому визначає загальний темп переговорів. Йдеться про судову реформу та фундаментальні права, юстицію, свободу і безпеку, реформу державного управління, публічні закупівлі, статистику та фінансовий контроль. Не менш важливим залишається подальше відкриття переговорних кластерів. Тому практична цінність дорожньої карти залежатиме від того, чи встановить вона зрозумілий зв’язок між виконаними реформами, досягнутими результатами та переходом до наступного етапу переговорів.

Ця ініціатива з’являється одночасно з переглядом підходу ЄС до поступової інтеграції кандидатів. Фактично формується модель, за якої інтеграція не повинна починатися лише після формального вступу. Країни, які демонструють прогрес, можуть поступово отримувати доступ до окремих політик, програм і переваг ЄС ще під час переговорів.

Водночас постає питання, яким може бути практичне наповнення такої інтеграції. Значну частину інструментів, які ЄС може запропонувати Україні без повноправного членства, сторони вже використовують або поступово впроваджують. Україна працює в системі спільного транзиту NCTS, має транспортний «безвіз», інтегрується до європейського роумінгового простору. Наступними кроками можуть стати інтеграція до SEPA (єдиної зони платежів у євро) та взаємне визнання авторизованих економічних операторів у митній сфері.

Проте межі подальшої секторальної інтеграції без членства стають дедалі помітнішими. Показовим є ACAA — так званий «промисловий безвіз». Це передбачала Угода про асоціацію між Україною та ЄС ще у 2014 році, і відтоді Україна послідовно готується до її укладення. При цьому такий механізм залишається винятковим: за весь період його застосування ЄС уклав ACAA лише з Ізраїлем і лише в одному секторі — фармацевтиці. Попри понад десятирічну підготовку та значний рівень законодавчого наближення, Україна досі не завершила процес укладення ACAA.

Ще чутливішою є аграрна торгівля, де подальше відкриття ринку безпосередньо зачіпає інтереси держав-членів. Тому виникає питання: наскільки далеко ЄС готовий просунути інтеграцію України до повноправного членства і які додаткові стимули реально можуть запропонувати нові дорожні карти?

Однак паралельно відбувається й інший процес — до майбутнього розширення готуються вже не тільки країни-кандидати, а й сам Європейський Союз. У статті Politico йдеться про можливі захисні положення та перехідні періоди перед повним застосуванням окремих прав членства. І це радше позитивний сигнал. Підготовка самого Союзу до прийняття нових членів уже була важливою складовою попередніх хвиль розширення. Зокрема, напередодні розширення 2004 року Європейська комісія представила Agenda 2000, яка, серед іншого, мала підготувати політики та фінансову систему ЄС до майбутнього прийняття нових держав. Тому поява сьогодні конкретної дискусії про те, як має функціонувати ЄС після наступного розширення, може свідчити про перехід від політичної підтримки розширення до практичної підготовки до нього.

Саме тому для України важливим буде не лише те, коли може завершитися переговорний процес, а й те, яким буде майбутнє членство. Якщо перехідні механізми стануть частиною нової моделі розширення, важливо розуміти їхній обсяг, тривалість і критерії припинення. Тимчасові запобіжники можуть полегшити політичне рішення про прийняття нових членів, однак вони не повинні перетворюватися на постійний формат обмеженого членства.

Певний скепсис викликає й те, що це далеко не перша спроба запропонувати новий підхід до розширення. Останніми роками вже обговорювали поетапний вступ ( staged accession ), випереджальну інтеграцію ( frontloading ), поступову інтеграцію ( gradual integration ), а останнім часом і концепцію «зворотного розширення» ( reverse enlargement ). Тому ключове питання полягає не стільки у появі ще однієї ініціативи, скільки в тому, як вона співвідноситиметься з уже запропонованими підходами.

Окреме питання — як дорожні карти Європейської комісії співвідноситимуться з іншими підходами, які обговорюють на рівні держав-членів, зокрема з ідеями канцлера Німеччини Фрідріха Мерца щодо поетапної інтеграції кандидатів та їхнього поступового залучення до роботи інституцій ЄС до повноправного членства. Поки не до кінця зрозуміло, чи ці підходи доповнюватимуть один одного і сформують єдине бачення майбутнього розширення, чи залишаться паралельними політичними ініціативами.

Саме тому позитивним є те, що ЄС намагається зробити процес вступу більш предметним і менш ефемерним. Однак для цього недостатньо окремої ініціативи Європейської комісії або пропозицій окремих держав-членів. Має сформуватися спільний підхід, який отримає необхідну політичну підтримку всередині ЄС. Інакше паралельно існуватимуть декілька бачень розширення без чіткого розуміння того, яке з них стане основою для практичних рішень.

Для України ця дискусія має ще один принциповий вимір: країна проходить переговорний процес в умовах тривалої повномасштабної війни з Росією. Тому поряд із наближенням до законодавства ЄС в окремих сферах можуть знадобитися тимчасові винятки або спеціальні рішення, які враховують воєнні умови. Це стосується митних процедур, логістики та окремих економічних інструментів, серед яких механізм вуглецевого коригування імпорту (CBAM).

Показовою в цьому контексті є ситуація в гірничо-металургійному комплексі. Російські атаки на виробничі потужності, енергетичну та логістичну інфраструктуру суттєво погіршують становище галузі, тоді як CBAM стає додатковим фактором навантаження на українських виробників. Це добре ілюструє ситуація з «АрселорМіттал Кривий Ріг»: після серії ракетних ударів підприємство було змушене зупинити виробництво, а компанія заявила про неможливість безпечно та стабільно відновити його роботу за нинішніх обставин. За таких умов доцільно розглядати можливість тимчасової гнучкості у застосуванні CBAM до України, враховуючи безпосередній вплив війни на виробничі можливості української промисловості.

Особливо важливою залишається логістика. В умовах постійних російських атак Україні необхідно мінімізувати час перебування вантажів і транспортних засобів у пунктах пропуску та на митних терміналах. Це потребує подальшого скорочення часу митного оформлення та пришвидшення проходження кордону. Водночас результат залежить не лише від України: усунення вузьких місць на кордоні вимагає спільних дій із сусідніми державами ЄС — розвитку транспортної та прикордонної інфраструктури, кращого управління потоками та прискорення прикордонних процедур і перевірок.

Тому головна цінність майбутньої дорожньої карти полягає не стільки в появі орієнтовних дат, скільки у здатності зробити вступ передбачуваним: які результати має продемонструвати Україна, який наступний етап відкриває виконання умов і які можливості інтеграції з’являються ще до членства. Якщо такий підхід запрацює, перспектива «членства у майбутньому» може перетворитися на конкретнішу послідовність реформ, підтверджених результатів і наступних етапів переговорів. Але цю довгострокову перспективу мають доповнювати рішення, необхідні для збереження економічної стійкості України вже сьогодні.

Світ