Як Китай захищається від української тактики ведення війни та чому не може перехопити ініціативу

12 жовтня 2026 р. 16:32

12 жовтня 2026 р. 16:32

Війна Росії проти України стала для Китаю «лабораторією в реальному часі». Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) стрімко переймає техніку та тактику з українського фронту. Але жорстка централізована командна культура загрожує паралізувати її в разі реальної війни, повідомляє Asia Times.

Конфлікт стимулює оборонну модернізацію Китаю й водночас оголює гостре протиріччя між централізованою ієрархією командування та децентралізованими вимогами сучасного бою.

Що показав звіт CSIS

Нещодавно Центр стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) опублікував доповідь. У ній описано, як Китай використовує російсько-українську війну як полігон у реальному часі. Мета — перебудувати доктрину, закупівлі та структуру військ НВАК, не вступаючи в прямий конфлікт.

Автори проаналізували понад 90 публікацій китайських військових та оборонно-промислових структур за період із середини 2022 до середини 2026 року. Китайські оборонні інститути виявляють нові фронтові тактики в середньому за чотири місяці. Протягом року вони втілюють їх у спеціалізовану техніку та програми підготовки.

Китай дивиться на війну насамперед очима сторони, що захищається. Пріоритет — захист від атак за українським зразком: засідки морських дронів і глибоких нальотів на аеродроми.

Тому НВАК прискорила розгортання:

• дронів-перехоплювачів;
• зброї спрямованої енергії (лазерних і мікрохвильових систем для ураження цілей без боєприпасів);
• комплексів радіоелектронного придушення.

Одночасно Китай копіює у Росії інтеграцію розвідки та ударів. Йдеться про розвідувально-ударний контур (зв’язок, коли дані розвідки миттєво передаються ударним засобам). Ще одна запозичена новинка — FPV-дрони на оптоволокні.

Для масового застосування безпілотників Китай у 2025 році реорганізував військові академії: тепер вони готують спеціалізованих командирів дронів. Країна активно спирається на свою домінуючу комерційну виробничу базу, звідки бере комплектуючі.

Однак, як зазначається в дослідженні, жорстка централізована структура НВАК, як і раніше, погано відтворює тактичну імпровізацію, яку фронтові підрозділи виробляють під тиском реального бою.

Урок Чорного моря та сценарій для Тайваню

Ця прогалина особливо помітна в морському театрі, де Китай обрав позицію захисника. У Чорному морі Україна змінила характер морської війни. Вона застосовувала вибухові малопомітні морські дрони та безпілотні мінні загороджувачі у поєднанні з протикорабельними ракетами й системно зруйнувала панування російського флоту.

Ці асиметричні удари пошкодили або потопили безліч кораблів. Вони змусили Росію вивести ключові судна з Севастополя до віддалених портів, наприклад до Новоросійська, і дозволили відновити експорт зерна з Одеси.

У конфлікті навколо Тайваню сили США та союзників могли б використовувати морські дрони для недорогої асиметричної кампанії проти китайських бойових кораблів і десантних транспортів. З огляду на досвід війни в Україні такі апарати, як тайванський Endeavor Manta (безпілотний надводний апарат), могли б забезпечити доступне за ціною «стримування» у Тайванській протоці. А морські дрони, що запускаються з кораблів-носіїв, розширили б охоплення в спірних водах.

Постійне тактичне протистояння та невизначеність, спричинені роями морських дронів, обмежили б маневреність китайського флоту. Вони зробили б висадку десанту неприпустимо ризикованою.

«Павутина» та вразливість аеродромів

Другим орієнтиром для китайських військових стала українська операція «Павутина». Оператори проникли вглиб Росії та запустили понад 100 FPV-дронів із цивільних вантажівок. Вони вразили бази стратегічних бомбардувальників і пошкодили або знищили десятки невідновлюваних літаків радянської епохи.

Для спостерігачів із НВАК це приклад того, як дешеві одноразові безпілотники обходять ешелоновану протиповітряну оборону й завдають непропорційного стратегічного збитку. Це свідчить про те, що тилові бази суверенних держав більше не є безпечними. Військовим планувальникам у всьому світі доводиться вимагати:

• посилених укриттів для літаків;
• більш суворої охорони периметра;
• комплексів радіоелектронної боротьби проти дронів.

У січні 2025 року аналітики Hudson Institute писали, що з 2010-х років Китай ґрунтовно укріпив аеродроми. Кількість укріплених авіаційних укриттів (HAS) подвоїлася й перевищила 800. Ще 2300 неукріплених укриттів захищають переважну більшість бойової авіації. Проте передові китайські аеродроми в Південно-Китайському морі все ще можуть виявитися вразливими для подібної атаки.

Передові острівні аеродроми Китаю знаходяться за межами безпосередньої оборонної зони дії винищувачів і зенітних ракет материка. Штучні острови не мають ані стратегічної глибини, ані природного прикриття від нальотів дронів і ракет. Місцеві гарнізони змушені покладатися на легкі сталеві ангари, а не на підземні гірські бункери. Через обмежені майданчики бойові літаки доводиться час від часу залишати під відкритим небом. Це створює сприятливі умови для глибокого асиметричного удару за принципом насичення.

«Рубікон» як зразок для реформи

Окрім російських оптоволоконних дронів та розвідувально-ударного контуру, Китай, можливо, придивляється й до російських спеціалізованих безпілотних підрозділів. Насамперед це Центр перспективних безпілотних технологій «Рубікон».

У квітневій доповіді 2026 року Інститут вивчення війни (ISW) зазначив, що коментарі в газеті PLA Daily виділяють успіх «Рубікона» як модель структурної реформи. Високо оцінюють централізоване управління, успіхи на полі бою в Курській області та швидкі канали зворотного зв’язку між фронтовими операторами та розробниками.

Китайські джерела підкреслюють, що створення окремих підрозділів безпілотної війни — неминучий тренд сучасної війни. НВАК, за даними ISW, розглядає створення аналогічних підрозділів. Але політизованість армії, централізована структура командування та обережність керівництва можуть перешкодити ініціативі знизу, завдяки якій «Рубікон» і досяг успіху.

Суперечка щодо «командування за задумом»

Через суперечність між політичною потребою в централізованому командуванні та необхідністю бойової ініціативи в Китаї точиться дискусія: чи варто переймати версію західної концепції mission command («командування за задумом», коли командир ставить ціль, а спосіб її досягнення обирають підлеглі). Вона робить ставку на ініціативу на нижніх рівнях.

У доповіді американської аналітичної корпорації RAND за жовтень 2025 року центральним питанням названо таке: як НВАК впроваджуватиме цю концепцію, щоб вижити у майбутній «інтелектуалізованій» війні. У такій війні швидкі, насичені даними операції випереджають можливості централізованого управління.

Прихильники, як зазначається в RAND, вважають: делегування повноважень фронтовим частинам зберігає швидкість операцій, гнучкість і стійкість зв’язку. А політичний контроль зберігається через задум командира. Але широкому впровадженню заважають системні перешкоди:

• ортодоксальність Комуністичної партії Китаю (КПК) ставить на перше місце абсолютний контроль;
• керівництво сумнівається в компетентності офіцерів;
• інститути віддають перевагу ШІ або мережам з пропуском проміжних ланок, щоб зберегти центральний нагляд.

Крім того, професор кафедри оперативного мистецтва факультету спільних військових операцій (JMO) Військово-морського військового коледжу США Мілан Вего у статті для журналу Proceedings у травні 2025 року зазначив: концепцію mission command не можна просто перенести з однієї армії в іншу, вирвавши її з філософського та культурного контексту. Вона ґрунтується на соціально-політичних ідеях німецького Просвітництва, які виховують «мислячу слухняність». Це культура, де офіцер морально зобов’язаний відступити від початкового наказу, якщо ситуація, що стрімко змінюється, вимагає самостійної ініціативи заради задуму командира.

За словами Вего, така філософія вимагає добре освіченого й підготовленого офіцерського корпусу, глибокої довіри між командуванням і підлеглими, відмови від мікроменеджменту та від менталітету «нульової помилки». Іншим військовим культурам важко прийняти й довіряти санкціонованій непокорі.

Що далі

Тому, як зазначається у доповіді RAND, впровадження mission command у Китаї, ймовірно, залишиться обмеженим і нерівномірним. Стратегічні сили збережуть сувору централізацію, а окремі військово-морські та спеціальні підрозділи експериментуватимуть із делегуванням повноважень.

Китай поєднує швидке освоєння технологій з інституційною нерішучістю. Тому НВАК, найімовірніше, отримає нерівномірну гібридну армію: найсучасніші мережі протидії дронам співіснують з острівцями локальної тактичної ініціативи. Вона залишиться вразливою через затримки в ухваленні рішень, щойно операції вийдуть за межі заздалегідь написаних сценаріїв.

Раніше аналітики моделювали потенційні наслідки вторгнення Китаю на Тайвань. За їхніми оцінками, вторгнення Пекіна на острів може призвести до тисяч жертв серед китайських, американських, тайваньських і японських сил, а перемога Китаю не гарантована. Bloomberg писало, що потенційна війна навколо Тайваню може коштувати стільки крові й грошей, що навіть ті, хто незадоволений статус-кво, мають підстави не ризикувати. Можлива ціна цього питання становить близько десяти трильйонів доларів, що дорівнює приблизно 10% світового ВВП — це затьмарює удар від повномасштабної війни РФ проти України, пандемії коронавірусу та глобальної фінансової кризи. Аналітики Bloomberg Economics змоделювали два сценарії: китайське вторгнення, яке втягне США у конфлікт, та блокаду, що відріже Тайвань від торгівлі з рештою світу.

Світ