авторська колонка Маятник Трампа пішов назад. Колонка Леоніда Швеця

04 листопада 2026 р. 18:31

04 листопада 2026 р. 18:31

Напередодні проміжних виборів було багато розмов про те, що Трамп нізащо не визнає поразки . Так і сталося, тільки не в жорсткому варіанті, коли Білий дім ставить під сумнів чесність результату й намагається якось розмити картинку, спровокувати цивільні заворушення, здійснити адміністративний тиск чи затіяти судову тяганину. Невтішний результат він якраз легко визнав, тільки провину за нього брати відмовився: «Якби я був у бюлетені, наша перемога була б нищівною!» — прокоментував президент розгром власної партії. Там, де Трамп — там перемога; немає перемоги — Трампа не шукайте.

У партії дотримуються кардинально протилежної думки. Республіканська The New York Post вийшла з першою шпальтою, на якій синя хвиля накриває Трампа, що борсається у воді, а заголовок говорить: «Синє цунамі: Трамп отримує історичний прочухан від демократів, які легко перемагають на проміжних виборах» . Внесок лідера республіканців у їхню поразку, безперечно, видатний, але й самим кандидатам, які програли, не варто було б удавати, ніби вони стали невинними жертвами. Вони заигралися з Трампом, у результаті повністю лягли під нього й ледь у ньому не розчинилися. Ось і настала розплата.

Перемога Дональда Трампа на праймериз у 2016 році була цілковитою несподіванкою для партійних важковаговиків (утім, кажуть, і для нього самого теж, адже він збирався лише повеселитися в загальнонаціональному шоу). Та коли політичному новобранцю вдалося у фіналі президентської гонки обійти Гілларі Клінтон, чий виграш, здавалося, не викликав сумнівів, стало зрозуміло, що Республіканська партія в його особі отримала потужний руйнівний інструмент, який буквально зносить опонентів. Відсутність у Трампа будь-яких риторичних та моральних гальм дозволяла йому не гребувати жодними брудними прийомами боротьби, і поки жертвами цієї боротьби були демократи, республіканців усе влаштовувало.

Ось тільки що далі, то частіше він почав використовувати ці прийоми проти своїх критиків у самій партії, причому діставалося буквально непорушним стовпам республіканізму: Мітту Ромні, родині Чейні, Джону Маккейну, Біллу Крістолу, Джону Болтону. Бачачи, чим для них закінчується протистояння Трампу, решта, охоплюючи таких партійних ветеранів, як Мітч Макконнелл та Ліндсі Грем, припинили піддавати сумніву лідерську роль злопам'ятного політичного вискочня. Для республіканців меншого калібру це стало зрозумілим сигналом тримати язик за зубами. Щоправда, часто цього було замало, і потрібно було тим самим язиком підлабузницьки вихваляти лідера — усе, як він любить. Інакше підтримки на перевиборах було не видати, і Трамп відкрито брався знищувати недостатньо, на його думку, лояльного партійного соратника в публічному просторі. Такі удари були нестерпними, люди просто відмовлялися продовжувати політичну кар'єру.

Що цікаво, цілковитий перехід партії під контроль Трампа стався не в його першу каденцію, а за президентства Байдена, коли знову зросла потреба в політичному хижаку — тарані проти демократичного істеблішменту. Історія 2016 року певною мірою повторювалася, але у 2022 році Трамп і його рух MAGA вже займали панівні висоти в Республіканській партії, витіснивши здебільшого поміркованих республіканців на проміжних виборах, а до 2024 року — року тріумфального повернення — інакодумство в партійних лавах стало немислимим. У результаті, коли дідусь почав неймовірно чудити, знову посівши омріяне крісло, заперечувати йому було нікому. Історія останніх років американської політики — це історія про боягузтво та догідництво.

До речі, це значною мірою стосується й демократів. Тихий жах від того, що сивий Джо Байден намагається балотуватися на другий термін, не переріс у партійний бунт доти, доки на сполох не почав бити Джордж Клуні — давній голлівудський фандрайзер партії та знайомий Байдена, який був уражений на благодійному вечорі в червні 2024 року поганим виглядом президента й тим, що той його не впізнав. Лише після того, як у The New York Times вийшла колонка актора, у якій той прямо вказав, що з Байденом демократи втратять не лише президентство, а й Конгрес, у партії почався рух, що врешті-решт призвів до запізнілої заміни кандидата. Але пити боржомі треба було раніше. В Америку прийшов Трамп — діяч, унікально заточений під руйнування та хаос. І двох років не минуло, як американці зрозуміли, що накоїли.

Попри відчутну поразку, він нікуди не дінеться ще два з гаком роки, і з цією обставиною доведеться жити як Америці, так і Україні. Стриножений демократичною більшістю в обох палатах Конгресу, Трамп у своїй хворобливій деструктивності буде частково знешкоджений, а путін втрачає шанс, який йому підкинула доля: розіграти на свою користь американський козир. Азартне прагнення вичавити з заціпенілого перед ним президента США більше, ще більше, не дозволило путіну вчасно забрати в грі своє (а у 2025 році така можливість була), і тепер це веде до того, що маятник американського приниження перед Кремлем — і не тільки, — далеко відведений Трампом назад, набирає величезної потенційної сили й от-от піде, набираючи швидкість, у зворотному напрямку. Важливо цим зворотним ходом максимально скористатися на користь Україні.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM

Світ