Леонід Свірчевський: "Робітники - поважні люди... Не буде трудяг - хто буде працювати?"

12 вересня 2024 р. 16:55

12 вересня 2024 р. 16:55

На водоканалі функціонує відділ "швидкої допомоги" – це аварійна служба, яка курсує містом цілодобово, забезпечуючи оперативне реагування на виникнення нештатних ситуацій на 800 км мереж, якими забезпечується водопостачання та водовідведення Житомира. Фахівці аварійної служби оперативно усувають невеликі пориви на водогоні, промивають водопровідні мережі, вимірюють тиск подачі води у водоводах, чистять колодязі від засмічень. Один із фахівців, який  є ідеальним представником чудової команди «аварійників», - Леонід Свірчевський у своєму інтерв’ю представив портрет професії слюсаря аварійної служби водоканалу.

«На водоканалі я працюю уже 10 років. Спочатку працював слюсарем у відділі по роботі з вимірювальними приладами, зараз – в аварійній службі: маємо 4 бригади, у кожній із яких працює по 2 людини, і майстер. Хлопці – молодці, колектив класний».

«Я ніколи в житті не думав про те, що буду працювати на водоканалі. Працював за кордоном (в Чехії, Англії, Польщі), а коли до пенсії лишалося 5 років, то мій товариш, який працював на водоканалі, запитав, чи не хочу я влаштуватися на підприємство – так я опинився на водоканалі».

«Ми працюємо так: телефонує нам диспетчер, дає наряд – ми виїжджаємо і вивчаємо ситуацію: десь треба промити систему, десь – локалізувати порив. Якщо порив у колодязі – ми викачуємо помпою і дивимося: якщо є можливість його оперативно ліквідувати за допомогою хомута – ми це робимо. Якщо порив складний і ми не можемо його швидко усунути, бо для його ліквідації потрібно провести розкопки – ми передаємо інформацію про нього диспетчеру, вказуючи координати витоку на схемах мереж».

«Найскладніше у нашій роботі – тягати мотопомпу та відкривати люки, особливо на вул. Великій Бердичівській (тут вони важать по 80 кг, то нам доводиться іноді надривати пупи ( сміється ))».

«Кожна із бригад працює 24 години підряд. Ми працюємо добу через три, але у сезон відпусток – добу через дві, а подекуди – добу через добу. Це складно, але до всього звикаєш».

«Для того, аби вода була чистішою, ми постійно промиваємо мережі. Ввечері відкриваємо пожежні гідранти, а десь о 5:00 – закриваємо. Але варто розуміти, що наші мережі старі: тут промили, а тут сталася аварія – після її ліквідації знову треба промивати, аби менше іржі потрапило людям у крани. І ми це робимо. Добре, коли і підвідні, і внутрішньобудинкові мережі, і запірна арматура нові, - на таких ділянках менше проблем і з перекриттям водопостачання у випадку аварійних ситуацій, і з якістю води після відновлення водопостачання».

«Ми постійно працюємо в колодязях. Взимку – також: залазиш у спеціальному костюмі у колодязь, у якому вода під тиском, проводиш роботи, мерзнеш через контакт з водою, вилазиш – на вулиці мороз, холодно. Але виконувати роботи треба. Звісно, хотілося б мати теплі аварійки, аби можна було погрітися».

«Мені прикро за хлопців, на душі іноді шкребе… Робітники – поважні люди... Не буде трудяг – хто буде працювати? Але за свою роботу в усі часи вони отримують мізерну платню».

«У мене дві дочки і 6 онуків. Вільний час я проводжу із ними. Мені сумувати немає коли. Моя дочка Валя пропонувала нам переїхати у Норвегію. Я кажу: «Валю, яка Норвегія?..» Дасть Бог, закінчиться війна – будемо жити. Все своє життя я прожив у Житомирі на Мальованці… Якби так сталося, що довелося переїхати – я б сумував. Тут мій дім, мої друзі, товариші… На старості зміна місця проживання не йде на користь. Там – чужина».

Житомирські