Лілія Прокопова: 90 років любові, праці та натхнення

27 листопада 2024 р. 11:55

27 листопада 2024 р. 11:55

Жіноча доля, хто її розкаже?

Жіноча доля, хто її збагне?

Про життєвий шлях, долю жінки, якій нині виповнюється 90, про Лілію Андріївну Прокопову роздуми, спогади на часі.

Народилася вона 27 листопада 1934 року в сім’ї Зінаїди Василівни та Андрія Хомича Бритових у Новограді-Волинському. Батьківська любов і мамина колискова подарували їй день народження та пісню, що стали першими намистинками прекрасного намиста, що символізує її життєвий шлях. Мама дала їй таке миле ім’я – Лілія. Дівча зростало, розквітало, вчилося у батьків любові, порядності, милосердя, патріотизму, відповідальності. Щастя, повага, радість панували в родині.

Чорним вороном, горем впала війна на Батьківщину. Рідне місто було в окупації, над хатою летіли снаряди, ревли ворожі літаки в небі. Батько упевнено заявив, що за Дніпро ворога не пустимо, зараз треба знайти безпечне місце. Так сім’я опинилась у Березані. Андрій Хомич спорудив укриття-бліндаж для дружини і доньки. Проводи тата і прощання з ним були важкими… Так і став він захисником рідної землі та всього святого й дорогого.

Уже у 1942 році мама з донькою на прохання тітки Надії Василівни повернулися в рідне місто. Тут, у районі хлібозаводу, була школа для дітей до 12 років. З вулиці Горького бігла допитлива Ліля за знаннями. Шлях її пролягав повз другу школу, де німці тримали полонених. Кмітлива дівчинка разом з товаришами як могла підтримувала підневільних – яблуком, хлібом, картоплею в лушпинні, лишаючись без обіду в школі. Навчання було відповідним до воєнного стану, але діти вчилися читати, писати, рахувати. Коли в 1944 р. місто звільнили, школярів прийняла в обійми третя школа. Після невеличкого екзамену Лілю одразу зарахували до третього класу. Навчання було цікавим, давалось легко, тут вона зустріла свій випуск. А в 1946 році повернувся з війни батько. П’ять поранень далися взнаки і добряче підірвали здоров’я.

Дитинство Лілі обпалене війною, а юність припала на відбудову. Та тільки й трудитися вона вміла, не лінувалась. Любов до праці, відповідальність – ще дві намистини у прекрасному намисті. Пора юності і становлення подарують красуні Лілії чисте, палке кохання, що привело її та коханого Володимира до одруження в 1956 році. Першого січня щасливі молодята стали подружжям. У парі прожили 62 роки. Бог подарував їм трьох діток: Сашу, Валю, Ваню. Злагода і повага, любов батьків і вірність допомагали дітям родини Прокопових зростати, ставати особистостями. Батьки працювали і були в усьому прикладом синам та доньці. Усі троє дітей здобули вищу освіту. Коханий чоловік і діти додали у намисто нових чотири намистини. Воно стало ще яскравішим, коштовнішим. До свого ювілею Лілія Андріївна має 5 онуків та 9 правнуків, а це ще 14 намистинок! Шкода, що Володя не бачить щасливих очей багатої бабусі. Підступна хвороба забрала у 2018 році чоловіка, батька, дідуся. Пішов за обрій до батьків і рідних. А через деякий час знову похитнулася земля під ногами від втрати сина Іванка. Відважна жінка, поранена мати встояла, знайшла в собі сили, молилась за обох.

Їй на землі моїй чомусь найтяжче,

Жіноча доля вибрала мене…

Чомусь буває так у житті, що радість і смуток йдуть поруч. Коли сум огортає, людина ретельно шукає порятунок. І він приходить у спілкуванні, роздумах, але найшвидше у праці, у діяльності. Лілія Андріївна поринула у ветеранські справи, не скаржилась, не чекала на стороннє втручання. Знала: допомагаючи іншим у скруті та біді, швидше вгамує біль серця. Просила за інших, добивалася допомоги старим і немічним ветеранам, змінювала сум на задоволення від зробленого. Вона, як ангел добра, має велике серце, внутрішню впевненість, що може щось зробити, змінити, а почавши справу, довести до успішного кінця, не кинути того, хто потребує допомоги. Ось і поспішає ця людина у ветеранський будинок і працює там.

Мудра жінка не живе даремно, не порпається у минулому, а, наче бджілка, турбується про сьогодення. Найбільше піклується про тих, хто потребує уваги. І вже одна її присутність, участь додає людям віри у краще, у добро. Лілія Андріївна завзято втілює у життя теорію малих добрих справ, і йдуть, розходяться вони, як кола по воді. Дивишся на неї і розумієш, що навіть у старості можна жити гідно, красиво. Добрі справи все додають і додають намистини у її чарівне намисто.

Лілія Андріївна справжня господиня: біля її дому є родючі грядки з городиною, квітники, навіть на вулиці, де вона мешкає, милує око сад.

Знаходить час ця приємна жінка і на активний відпочинок, організовує зустрічі, свята. А яке ж свято без танка і пісні. І це вміє Лілія Андріївна! Багато пісень знає напам’ять, колекціонує збірники пісень, нові й сучасні роздруковує. Пісня тісно вплетена у її життя, і жінка не шкодує на це свого часу. У танку ж ще й молодим фору дасть, так запально виходить!

Це, мабуть, про неї сказано: "Треба жити, як співати, а співати, наче жить!" От і є Лілія Андріївна прикладом для інших! Різні бувають ветерани: в декого й не варто чогось вчитися, а Прокопова щира, цікава, гідна – людина з великої літери. Приклад в усьому: насамперед у любові, чесності, чуйності, праці!

Професійна діяльність – це важлива частина її життя. У місті її знають як працівника сфери зв’язку. Тут її колеги, друзі, які пам’ятають свою начальницю, наставницю. Вона постійно турбувалася про них, намагалась і створювала умови для праці кожного свого підлеглого. Добрим словом, подякою згадують її листоноші, для яких вона організувала допомогу в доставленні кореспонденції на "Волгах"! Ставлення до підлеглих, приклад у роботі, піклування про відділення зв’язку, повага до людей праці – це окремий разочок намиста – символу її життя.

Лілія Андріївна – ветеран праці. Нагороджена численними грамотами, дипломами, преміями. У 2018 році відзначена орденом "Звягель".

Як їй вдається так плідно жити? На це питання знаходимо відповідь у Ліни Костенко, адже поезія – теж частина любові Лілії Андріївни.

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться, –

у мене жодних претензій нема

до Долі – моєї обраниці.

Дорога і славна Ліліє Андріївно, з ювілеєм Вас!

З повагою ветеран Надія ПАЛІЙ

Житомирські