«Щороку у нас зникає населення такого міста, як Житомир», - експерт Василь Воскобойник

06 лютого 2025 р. 02:04

06 лютого 2025 р. 02:04

Президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування розповів УНІАН, чи допоможуть нам мігранти з Бангладеш, Індії, Африки подолати демографічну кризу, та які ризики це створює.

Україні критично не вистачає робочих рук, і після закінчення війни ця проблема буде лише загострюватися. За оцінками експертів, наразі бізнесу бракує понад три мільйони працівників, і у найближчі 5-7 років доведеться залучати мігрантів із Бангладеш, Індії, Африки та Близького Сходу.

У Національному банку також не випромінюють оптимізм: згідно з останнім Інфляційним звітом, дефіцит робочої сили в Україні залишатиметься значним на прогнозному горизонті та обмежуватиме відновлення економіки. Кількість мігрантів за кордон, за даними регулятора, впродовж 2024 року зросла на близько 500 тисяч і цьогоріч очікується виїзд ще 200 тисяч людей.

Президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник в інтерв'ю УНІАН розповів, наскільки гострою є проблема з кадрами та загалом демографічною ситуацією в Україні, звідки ми можемо залучити трудових мігрантів, і що треба зробити, аби іноземці захотіли приїхати сюди працювати.

Наскільки нагальною є потреба України у трудових мігрантах?

Ще в кінці 2023 року представники Мінекономіки заявили про те, що нам буде необхідно близько 4,5 мільйони робочих рук додатково до кількості працівників станом на кінець 2021 року. За оцінками Міжнародної організації з міграції, Міжнародної організації праці нам буде потрібно 8,2 мільйони працівників. Тобто це величезна проблема, яка постає перед нашою країною.

І в першу чергу ця проблема базується на тому, що у нас демографічна катастрофа – у нас кожного року кількість померлих перевищує кількість новонароджених на 250-300 тисяч осіб. Умовно кажучи, щороку у нас зникає таке місто, як Житомир. І зрозуміло, що в таких умовах, коли населення старішає, коли з ринку праці іде більше людей, аніж на цей ринок заходить, то потрібно якимось чином це все балансувати. Або запропонувати нашим жінкам народжувати по 5-7 дітей, і десь років за 18-20 у нас сформується якась додаткова кількість людей, які зможуть вийти на ринок праці. Або бути реалістами та шукати можливості залучати трудових мігрантів з інших країн.

З яких країн можливо їх завезти?

Якщо в Україні станом на зараз мінімальна зарплата сягає 8000 гривень, а в сусідній Польщі - вже 47 тисяч гривень, якщо середня зарплата в Україні складає близько 20 тисяч гривень, а в Польщі – 72 000 гривень, то зрозуміло, що навряд чи до нас поїдуть працювати поляки, чехи, угорці або німці.

Скоріш за все, ми будемо запрошувати людей з країн, де рівень життя нижче або навіть набагато нижче, аніж в Україні. Тому, дійсно, потрібно розглядати такі країни, як Бангладеш, Непал, Індія, країни Північної Африки, Центральної Азії, котрі колись входили до складу СРСР. Але те, що ми хочемо завозити звідти людей, не означає, що ці люди обов'язково захочуть поїхати до нас в таких кількостях, аби закрити наші демографічні прогалини.

Тим не менш, потрібно все одно йти цим шляхом і вже зараз, не чекаючи на закінчення воєнних дій, шукати відповіді на три головні питання. Яким чином ми зможемо повернути тих українців, які виїхали за кордон? Друге питання – яким чином ми зможемо зменшити обсяги трудової міграції з України після закінчення війни і відкриття кордонів?

Одним з елементів виходу з проблеми нестачі робочих рук, який обговорюється, є залучення жінок на той чи інший вид праці, залучення людей літнього віку – тобто не підвищення пенсійного віку, а пропозиція літнім людям довше працювати. Але все впирається в одну цифру – 250-300 тисяч людей кожного року залишає цей світ, і навіть якщо ми за допомогою власних ресурсів зможемо відтермінувати проблему, ми її відсунемо на 5-7 років, а далі стикнемося з тим, що не буде вистачати робочих рук, платників податків, споживачів товарів та послуг, які виробляються в Україні.

Джерело : УНІАН

Житомирські