Оліївська громада попрощалася з полеглим Героєм Дмитром Станкевичем

09 травня 2025 р. 18:25

09 травня 2025 р. 18:25

У селі Некраші провели в останню земну дорогу відважного воїна, мужнього захисника України, вірного сина українського народу Дмитра Леонідовича Станкевича.

Жителі сіл Троковичі та Некраші, побратими, рідні, друзі прибули до батьківського будинку Героя, аби віддати йому останню шану.

Дмитро любив людей і виконав євангельські слова: “Немає більше тієї любові, як якщо хтось покладе душу свою за друзів своїх”. (Ін.15: 13)

Станкевич Дмитро Леонідович (позивний «Двіж») народився 1 квітня 1999 року в м. Житомир. Дитинство Героя минуло в мальовничому селі Некраші, звідки родом мама, де жили і живуть його рідні.

У 2005 році пішов до Житомирської середньої школи, яку закінчив у 2014 році. В цьому ж році вступив до Житомирського автомобільно-дорожнього коледжу Національного транспортного університету, який закінчив у 2018 році. У 2019 році вступив до Державного університету "Житомирська Політехніка", який закінчив у 2023 році, здобувши ступінь вищої освіти «магістр».

З раннього дитинства проявляв активність і цілеспрямованість. Відвідував спортивні секції, займався професійним спортом, брав участь у міських, обласних та всеукраїнських змаганнях, неодноразово здобував перемогу.

Був вихованцем клубу з рукопашного бою «Характерник» у спортивній школі СК «Динамо». У 2022 році виконав норматив та здобув звання Кандидата у майстри спорту України.

Уже будучи військовим, Дмитро взяв участь у престижному чемпіонаті з двоборства. У цих змаганнях зайняв призове місце, показавши високий рівень підготовки, витривалості. Це стало підтвердженням його професіоналізму й беззаперечного авторитету серед побратимів.

Завжди проявляв себе як здібний,  наполегливий спортсмен та справжній друг для всієї команди.

Для Дмитра батьки були прикладом любові, витримки та безумовної підтримки. Саме вони сформували розуміння того, що таке гідність, честь і відповідальність. Їхнє виховання стало основою характеру: мужнього, справедливого, вірного своєму слову. Дмитро безмежно любив своїх батьків. Він завжди з повагою говорив про них, дякував їм за все, що вони для нього зробили.

Був братом - у повному значені цього слова. Дмитро завжди переживав за брата більше, ніж за себе. Вони мали особистий зв'язок – не лише родинний, а й справжньої дружби. Його брат - теж військовий. Це була ще одна нитка, що міцно єднала справжнє братерство на фронті. Для Дмитра служити з братом в одному підрозділі було честю і водночас величезною відповідальністю.

Цінував друзів - для нього дружба була не словом, а дією. Був відкритим, щирим, справедливим - завжди приходив на допомогу. І від нього це було особливо. Він умів допомогти так, щоб не принизити, не перебільшити, а просто - по-людськи. Часто мовчки, без зайвих слів, але з великою гідністю. У компанії був тим, хто вміє розрядити обстановку, підтримати, коли важко. Смішив - але ніколи не насміхався. Захищав – і словом, і плечем. У найтяжчі хвилини саме він знаходив правильні слова.

До повномасштабного вторгнення Дмитро  працював за кордоном, мав гарні перспективи, але серцем і душею завжди був з Україною. Коли в лютому 2022 року почалася повномасштабна війна, він кинув всі справи, зібрав речі і повернувся в Україну, не роздумуючи. Не повідомивши батьків, вступив до лав ЗСУ.

Під час подій у Маріуполі, його шляхом стало прикомандирування до полку «Азов»,  особливо важливою була участь у деблокаді Маріуполя.

Усі ці три роки він відважно боронив рідну землю.

Сержант Станкевич Дмитро Леонідович героїчно загинув 30 квітня 2025 року при виконанні бойового завдання, виконуючи свій обов’язок до останнього подиху.

Відвага, мужність і рішучість залишили слід у серцях усіх, хто знав його.

Висловлюємо щирі співчуття родині Героя, який віддав за Україну, за всіх нас своє молоде життя. Низький уклін батькам, які виховали прекрасного сина - захисника України. Він любив усіх, але Батьківщину любив більше життя! Дякуємо Герою за все! Вічна слава! Вічна пам'ять! Царство Небесне!

Житомирські