Туристична перлина села Некраші

29 травня 2025 р. 22:59

29 травня 2025 р. 22:59

Оліївська громада багата своїми туристичними перлинами. Кожне наше село має свою унікальну історію та місця, з якими пов’язана багаторічна праця наших дідів-прадідів, їхня боротьба за рідну землю і безхмарне майбутнє своїх нащадків – нас із вами.

Ось і село Некраші має древню цікаву історію. Духовною перлиною Некрашів є криничка з цілющою водою. Унікальну криничку з розміщеними біля неї іконами та хрестами жителі називають своєю церквою.

Понад 30 років тому одна з берегинь православних традицій - Ольга Кирилівна Горкуша - з однодумцями облаштували криничку, замовили писані ікони і на свято Преполовіння П'ятидесятниці урочисто принесли їх до джерела, яке здавна славиться своєю цілющою водою. Згодом унікальні властивості води підтвердили й у лабораторії.

Освячував криничку настоятель древнього Свято-Троїцького храму в Троковичах митрофорний протоієрей Миколай Кордон. З тих пір вода освячується щороку.

Отець Миколай згадує, що колись на свято Вознесіння Господнього тут було стільки людей, що вони займали всю велику долину. Віряни їхали підводами навіть з віддалених сіл. Доброю традицією став і приїзд священиків з Житомира та сусідніх сіл. Традиційно в день Вознесіння Господнього тут служиться водосвятний молебень, а далі - святкова трапеза.

Під час молитви священики та миряни неодмінно просять у Бога здоров'я та Благодаті жителям та всім, хто приїздить до цього святого місця. А сьогодні особливо просять Бога миру нашій Україні, Божого захисту нашим воїнам, терпіння матерям, дружинам захисників і всім любові, єдності та непохитної віри в перемогу добра.

Древнє козацьке село Некраші зберігає чимало таємниць української історії.

Перша писемна згадка про село датується 1659 року. Однак люди жили й трудилися на цій землі ще з прадавніх часів.

1959 р. експедиція Житомирського краєзнавчого музею виявила в басейні річки Свинолужки, в кількох кілометрах від місця, де розташовується Криничка, залишки ранньопалеолітичної стоянки, якій понад 100 тис. років. В усіх історичних довідниках світу вона вказана як Житомирська стоянка . Це одна з найдавніших стоянок первісної людини.

Також поруч знайдено поселення доби міді та трипільської культури, поховання доби міді. Зафіксовано і проживання тут людей в добу бронзи. Неподалік знаходяться залишки курганів, в яких знайшли свій спочинок давні трудівники.

А на початку нашої ери на цій землі жили ранньослов'янські племена - древляни. Тут був густий ліс, у якому знайшли для себе схованку люди, які втекли зі спаленого Іскоростеня. Вони заснували місто Черняхів ("схов черні") та інші поселення навколо.

Починаючи з 978 року, древлянська земля була підпорядкована київському князівству, в якому князював Володимир Великий, третій син Святослава і доньки древлянського князя Мала - Малуші. Отже, наша земля була рідною самому Володимиру Великому. Князь Володимир всіляко піклувався про ці землі. За його велінням була споруджена захисна фортеця уздовж річки Свинолужки, залишки якої у вигляді високих валів та глибоких ровів існують і нині. Також була збудована церква, яку спалили німці в період окупації. Найважливішим діянням Володимира було, безперечно, прийняття християнства на території Київської Русі.

У цей час на наших землях відбувається формування бджільництва як промислу. На той час мед був єдиним солодким продуктом для людини. Віск широко застосовувався в домашньому господарстві для освітлення, також у церквах для проведення релігійних обрядів. Бджільництвом у цей час займалися майже всі селяни. Мед і віск відігравали велику роль в торгівлі Київської Русі з країнами Європи і Грецією.

Сьогодні в Некрашах знову відроджуються ті давні традиції бджільництва .

Бджільництво було знаковим для жителів нашого краю. Свідченням цьому є місцеве урочище, яке отримало назву Пасіки. Його історія пов'язана з древнім городом Троков, а також з легендарною козацькою битвою та самим Богданом Хмельницьким.

З книги «Легенди і перекази» (Київ.: Наукова думка, 1985) дізнаємося, що  за часи розквіту Київської Русі древлянське поселення Троков розвинулось до рівня міста (города). Легенда про город Троков передається в наших селах з покоління в покоління.

"Колись на тому місці, де тепера хутора Пасіки, був город Троков. Тоді були все війни великі: то з турками, то з татарами, то з ляхами. Страшенно великі були руйнації. Ото турки чи татари були і в тому Трокові, людей усіх перерізали, а самий город спалили, зруйнували геть. Але ж ще в живих зосталось двоє людей: парубок з дівчиною. Вони дуже кохалися, дуже любили одне одного і поклялися бути вірними до самої смерті. А тут недалеко був великий ліс. Ото в той великий ліс втекли парубок з дівчиною. Там була всяка звірина і було багато дикого меду по деревах і в вуликах. Раз їхали цим лісом три турки. Вони побачили на деревах вулики з медом, позлазили з воза та й полізли на дерева по мед. Парубок той помітив це. Він тихенько підійшов до їхнього воза, взяв собі зброю та й постріляв їх усіх трьох, а їхнє майно забрав собі. Скоро до цього лісу стали приходити люди з півночі і оселятися в ньому. І тут помаленьку з бувшого Трокова чи Крокова і вийшло теперішнє село Троковичі".

Відомий історик Антон Богданевич вказував, що «хутора Пасіки» - це сучасне урочище «Пасіки», що розташоване між селами Некраші, Троковичі та Оліївка, на перетині міжнародних автошляхів - М 21 (Виступовичі - Житомир - Могилів-Подільський) та М 06 (Київ-Чоп).

Певно, назва походить від слова «пасіка». Можливо, пізніше, коли на спаленому татарами місці виріс ліс, в ньому також знаходились борті з медом.

З урочищем Пасіки пов'язана ще одна знакова подія в історії України - битва часів Національно-Визвольної війни, яка увійшла в історію під назвою Житомирська. Саме в цьому місці, на думку краєзнавців, стояв зі своїм військом Богдан Хмельницький.

Гетьман пішов на хитрість. Хмельницький приписав Івану Богуну з нечисельною кількістю воїнів заманити ворога в пастку. А сам з основним військом чатував неподалік.

Основні козацькі сили разом з Богданом Хмельницьким стояли в густому гаї (урочище «Пасіки»). Козаки позакривали коням голови мішками, щоб ті не видавали себе іржанням. Дозорці високо на деревах весь час спостерігали за боєм в підзорні труби, і у вирішальний момент крізь дим Хмельницький поспів на допомогу.

Ця битва була для козаків переможною. В полон взято 7359 чоловік, серед них 45 офіцерів, один з яких відомий шляхтич Корибут; вбито 17139 чоловік. Все польське майно, що залишилось, перейшло до козаків. Полонених відправили в дарунок хану. Саме це забезпечило участь кримського хана в битві під Берестечком, де він, одначе, зрадив українського гетьмана. Саме після того, як король Ян-Казимир дізнався про результати Житомирської битви, він оголосив про друге посполите рушення на Україну, тобто почався другий етап Національно-Визвольної війни.

Побратимів Хмеля і Богуна загинуло 2173. Всі вони, за давнім обрядом, поховані в могилі, насипаній козацькими шапками.

Козацька могила і сьогодні височіє за селом. З нею також пов'язано багато легенд. Їх збирають місцеві краєзнавці та розповідають туристам, які приїздять  відвідати козацьку могилу та місцеву духовну й архітектурну перлину - Свято-Троїцьку козацьку церкву (збудовану 1791 року) - пам'ятку архітектури національного значення, яка за складністю та оригінальністю не має аналогів у всій дерев'яній архітектурі України.

Із задоволенням подорожні смакують місцевим медом з присмаком історії та любові до рідного краю. І звісно набирають цілющої води в Криничці.

Житомирські