Сьогодні Радомишльська громада знову прощалась зі своїм Героєм

02 червня 2025 р. 17:48

02 червня 2025 р. 17:48

Нестерпне, невимовне горе і пекучий біль знову принесла війна на нашу землю. Велику ціну платить Україна за захист незалежності та за майбутню Перемогу.

Сьогодні, 2 червня 2025 р.,  громада назавжди попрощалася зі своїм земляком, захисником України, відданим патріотом – ЛІВОНЧИКОМ Миколою Миколайовичем. У віці 40 років обірвалося життя відважного воїна, коханого чоловіка, дбайливого батька, брата, вірного друга та надійного побратима.

Микола Миколайович народився 27 липня 1984 року в селі Котівка.

Навчався у школі. Після дев’ятого класу поступив до Радомишльського професійного ліцею.

З 16.12.2002 проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України. Після демобілізації поїхав працювати до столиці. Зустрів своє кохання. Одружився, народились донечки.

Але 2022 року ворог змінив життя мільйонів українців. Змінив життя і родини Лівончик.

На захист країни від ворога Микола став 22.06.2024 року, призваний Бучанським РТЦК. Був зарахований на посаду стрільця 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти, мотопіхотного батальйону в/ч А 2167.

22.08.2024 зв'язок рідних з Миколою обірвався… Він загинув у результаті здійснення противником штурмових дій позицій українських воїнів поблизу населеного пункту Вугледар, Волноваського району Донецької області, під час захисту Батьківщини.

Герой відчайдушно протистояв російським загарбникам. Був вірний військовій присязі, з честю та гідністю виконував свій громадянський та військовий обов’язок.

Його серце вже не б'ється, але пам'ять про нього житиме вічно. Він віддав своє життя за кожного з нас, за нашу свободу, за Україну.

Сьогодні, після довгих місяців очікування та сподівань, наш Герой востаннє повернувся додому звичними йому дорогами. Жителі громади утворивши «живий коридор», не стримуючи сліз, стоячи на колінах проводжали Воїна.

Попрощатися із мужнім Захисником  прийшли рідні, керівництво громади, священнослужителі, друзі, знайомі, мешканці громади.

Поховали Героя з усіма військовими почестями у його рідному селі Котівка. За душу Воїна піднеслися молитви, на його честь прозвучав військовий салют. Рідним Героя вручили Державний Прапор України, який почесна варта зняла з домовини.

Для всіх нас він був, є та назавжди залишиться прикладом мужності й відваги. Світлий, добрий, життєрадісний, усміхнений, небайдужий до людей і рідної землі, вірний захисник, борець за правду та свободу своїх земляків. Таким він назавжди залишиться у нашій пам’яті…

Ні з чим не зрівняти горе, смуток і біль від втрати найріднішої людини, які лягли на плечі рідних та друзів…

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними Миколи Лівончика, та вшановуючи світлу пам’ять Героя. Наші щирі співчуття родині, близьким, друзям, побратимам.

Навіки у нашому серці – щирий патріот, мужній та сміливий Воїн-Герой, який заплатив найвищу ціну за волю України.

Плаче Україна, плаче громада, болить душа за кожного Героя.

Вічна пам’ять і слава українському Герою!

Вічна пам'ять усім захисникам, хто пішов у вічність…

​

Житомирські