Смолківський млин у Звягелі: історія, факти та світлини з минулого

12 липня 2025 р. 17:19

12 липня 2025 р. 17:19

Історія Смолківського млина — це історія змін, праці та зниклого світу ремесла , який протягом століть забезпечував мешканців Звягеля борошном і хлібом. Від першої згадки у 1699 році до технічного розквіту у ХХ столітті — цей млин був важливою частиною економічного та соціального життя міста .

Перша згадка: 1699 рік

В інвентарі Звягеля 1699 року в місті згадуються два млини. Один із них, на річці Смолці, мав одне борошняне гонче коло. Мельник Степан Трохименко платив щороку до казни твердий талер; другий талер платив орендар. Очевидно, цей млин неодноразово виходив із ладу або геть руйнувався під час руху криги та повнів.

Наступна згадка про нього з’являється лише через півтора сторіччя. У 1857-1859 роках міська влада вела листування стосовно здачі в оброк нового водяного млина на річці Цмолка (Смолка). Його опис і план склав повітовий землемір Ліневський. На плані видно, що млин стояв на лівому березі річки. Він був дерев’яним, одноповерховим, критий ґонтою, обладнаний 4 каменями з повним механізмом і "ряжевим ящиком". Висота споруди від кам’яного фундаменту до даху становила 6 ½ аршинів. Поруч із млином розташовувалася дерев’яна прибудова.

Років п’ятнадцять тому до мене потрапили дві старі цифрові світлини невідомого водяного млина. На одній із них є напис: "Старий водяний млин (1886 р.)".

Старий водяний млин (1886 р.)

Друга світлина без напису. На ній знято, найімовірніше, новозбудований млин на березі цієї самої річки. І річка ця поступається шириною Случі.

Відомо, що початку ХХ століття в повітовому місті Новограді-Волинському існували три водяних млини: Івана Селіванова на вул. Тюремній (нині – вул. Волі) і Бориса Мезенцева у селі Лубчиці – обидва на Случі, а також міський млин на Смолці. Ймовірно, на світлинах зображено саме Смолківський млин.

Переобладнання

У 1912-1916 рр. міський млин на Смолці, який орендував Лейб Ротенберг, був обладнаний водяною турбіною потужністю 10 кінських сил і жорновим поставом діаметром 42 дюйми. Протягом року млин перемелював до 8000 пудів зерна. Азріель Урі, один з авторів меморіальної книги "Звіл", називає орендатора Ротенберга анонімним жертводавцем: він "довідувався, хто потребує допомоги, особливо про так званих прихованих, які через скромність не бажали публічно оголювати свою бідність, і надсилав їм щотижня борошно, дрова та гроші. Двері його будинку були відкриті для бідних. Той, хто знаходив дорогу до його доброго серця, був упевнений, що не піде з порожніми руками. Все це робилося справедливо та з великою скромністю". Після погромів 1919 року Лейб Ротенберг разом із дітьми емігрував до США, мешкав у Бостоні.

Лейб Ротенберг

Від початку 1920-х років Смолківський пароводяний млин (з паровим двигуном і водяною турбіною) орендував Йосип Шапіро. З трьох поставів працював лише один. У 1921 р. орендатор сплачував податки натурою: 45-60 пудів зерна щомісяця. За договором від 7 жовтня 1926 р. Новоград-Волинський райвиконком здав Йосипу Шапіро в орендне користування млин на річці Цмолці з обладнанням, реманентом і земельною ділянкою терміном на один рік. За цей час млин мав перемолоти 80 тисяч пудів зерна жита. При цьому орендар мусив віддавати перевагу держзамовленням перед замовленнями приватних осіб. Повна орендна плата в розмірі 1034 карб. складалася з ренти (460 карб.) та амортизації (574 карб.). Протягом року орендатор мусив провести своїм коштом поточний та капітальний ремонти будівель і обладнання підприємства.

Опис

У переліку нерухомого і рухомого майна Смолківського млина, який додається до договору, варто зазначити такі деталі. Будівля млина була дерев’яною, двоповерховою, з кам’яним підвальним приміщенням, під залізним дахом. Її розміри: 17,23 х 10,66 х 9,11 м. Рік побудови – 1893, зношеність – 60%. До млина прибудовані турбінне та машинне відділення, обидва під залізним дахом. До нерухомого майна належали також дерев’яний одноповерховий житловий будинок, обмащений глиною і критий соломою, та сарай. Примітивна гребля (21,83 х 1,81 х 1,38 м) складалася на 50% з каменя і на 50% із землі, в ній був шлюз із кам’яними стінами. Серед обладнання згадуються локомобіль російської фірми, одноциліндровий, з 31 димогарною трубою, потужністю 10 кінських сил; турбіна Жонваля з вертикальним валом і зубчастим колесом, потужністю 10 кінських сил; один жорновий постав із каменями і два без каменів; три бурати для просіювання борошна; два елеватори (кожний 5,69 м заввишки); соломорізка та ін.

27 грудня 1927 р. Новоград-Волинська міська рада здала державний пароводяний млин на річці Цмолці в орендне користування терміном на один рік комітетові незаможних селян села Сусли для помелу жита на жорнових поставах. Річний обсяг виробництва – 10 тисяч пудів. Повна орендна плата визначалася в розмірі 1182 карб.

Надалі доля Смолківського млина невідома. Його позначено на військовій топографічній мапі 1932 року.

На цій самій мапі за Смолкою, у звивині річки можна побачити однойменне село з 74 дворами і сільрадою. Його перетинає зображена у вигляді звивистої подвійної лінії залізниця Новоград-Волинський – Житомир, яку тоді лише почали будувати. У 1930-х роках село Смолка зникло. Згодом цю назву одержало передмістя Плетянка, розташоване з обох боків дороги на Баранівку (нині – південна частина вул. Гетьмана Сагайдачного).

31 жовтня 1928 р. заступник голови Новоград-Волинської міськради Крупник і технік місцгоспу Фотинський провели огляд пошкодженого пожежею житлового будинку в урочищі Цмовка, біля пароводяного млина. 25 травня 1929 р. міська рада продала цю хату без даху, вікон і дверей Семену Стрельцову за суму 228 карб. 37 коп. В акті про продаж вказані межі цього домоволодіння: «на північ – садиба Михайла Ящука, на північний схід – дорога до млина на р. Цмовці, на південний захід – річка Цмовка та на захід і південний захід – садиба Артамона Пригожаєва». Копія цього акту наводиться у документах Звягельського міжміського бюро технічної інвентаризації на будинок № 58 на вул. Миколи Лісовського (до 2022 р. – вул. Полянського, перша назва – вул. Лагерна). Таким чином, млин стояв десь неподалік від згаданого будинку № 58. Однією з можливих причин його зникнення була пожежа 1928 року.

Леонід КОГАН, краєзнавець

Житомирські