"Не контролюємо, а допомагаємо": як у Ярунській громаді супроводжують родини, що взяли дітей-сиріт

28 листопада 2025 р. 10:50

28 листопада 2025 р. 10:50

У Ярунській громаді, де проживає близько 8 тисяч мешканців, понад десять опікунських сімей та одна прийомна сім'я дарують дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування шанс на щасливе дитинство. Соціальні працівниці розповіли реальні історії про те, як люди стають батьками для чужих дітей.

В громаді впроваджують спільний проєкт громади та благодійного фонду "Нехай твоє серце б’ється" за підтримки Уряду Великої Британії в рамках проєкту SPIRIT, у співпраці з Міністерством соціальної політики, сім'ї та єдності України, Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю та ЮНІСЕФ Україна, за адміністрування ІСАР Єднання.

Спершу розберемося з термінологією.

Опікунські сім'ї – це, як правило, близькі родичі дитини (бабусі, дідусі, тітки), які беруть під опіку дітей після трагедій у родині. Опіка встановлюється до 14 років, після 14 років – піклування.

Тим часом прийомні сім'ї – це люди, які не є родичами дитини, але свідомо приймають рішення виховувати чужих дітей як власних, укладаючи офіційний договір з державою.

Одна з показових історій опікунської сім'ї – родина із Ярунської громади. Трагедія сталася кілька років тому: мама чотирьох дітей загинула від ураження електричним струмом. Батько дітей помер раніше.

Діти залишилися сиротами. Старшого хлопчика забрав біологічний батько до Хмельницької області, а трьох інших – двох дівчаток та молодшого хлопчика – без вагань взяли під опіку бабуся й дідусь по материнській лінії.

"Це навіть ніхто не обговорював, що там хтось їх візьме, хтось інший візьме", – розповідає соціальна працівниця.​

Бабуся та дідусь на той момент були ще молодими, не пенсійного віку. Обоє працювали, але після того, як взяли дітей під опіку, бабуся звільнилася з роботи, щоб повністю присвятити себе вихованню онуків. Дідусь продовжував працювати, забезпечуючи сім'ю.

Сім'я разом пройшла всі підліткові кризи. Старша дівчина вже стала повнолітньою, середня – 16-річна онучка – навчається в училищі, а молодший хлопчик, який навчається у восьмому класі, став, за словами бабусі, "правою рукою" для всієї родини.

"Не знаємо, що буде, коли він піде в доросле життя", – переказує слова бабусі соцпрацівниця.

Існує стереотип, що діти з прийомних сімей (де батьки - сторонні люди) йдуть, щойно їм виповниться 18. Проте одна з родин в Ярунській громаді повністю руйнує цю думку.

Подружжя не мали власних дітей і свідомо вирішили стати прийомними батьками. Вони взяли з будинку дитини одразу трьох хлопчиків-погодків. Наймолодшому на той момент не було ще року.

Роки спливли, хлопці виховувалися в любові й турботі. Коли батько-вихователь помер, мама та троє синів стали опорою один для одного.

Сьогодні всі троє синів вже повнолітні. У липні 2025 року прийомна сім'я офіційно припинила своє існування – наймолодшому виповнилося 18 років. Але для них це формальність: вони продовжують жити разом як справжня сім'я.

"Були всі підліткові проблеми", – згадує фахівчиня. Один з хлопців навіть потрапив у неприємну історію з поліцією – заступився за когось та вдарив чоловіка. Прийомна мати не впадала в паніку, а підтримала сина.

Хлопці допомагають мамі по господарству, засівають поле, вирощують гарбузи, носять їй квіти. "Правильно, це ж приклад, як вони будуть дівчатам потім дарувати", – каже жінка.

Соціальні працівниці наголошують: їхня робота – це не контроль, а допомога.

"Ми завжди з ними напохваті. Завжди", – каже фахівчиня.

Вони здійснюють супровід опікунських та прийомних сімей, що включає:

• Регулярні візити (мінімум раз на рік) для оцінки умов проживання дітей
• Моніторинг емоційного стану дітей та опікунів
• Психологічну підтримку та консультування
• Допомогу у вирішенні конфліктних ситуацій
• Перенаправлення до профільних фахівців (психологів, психіатрів) за потреби
• Цілодобовий зв'язок: діти та опікуни завжди можуть зателефонувати

"Як тільки ми починаємо працювати з дитиною, ми в першу чергу кажемо: “Ми завжди на твоїй стороні, і ми для того, щоб тебе захищати. Ти повністю можеш нам довіритися", – так соціальні працівниці представляються кожній новій дитині та дають їй свій номер телефона.

"Опікунам однозначно важче", – впевнена фахівчиня.

По-перше, опікунами зазвичай стають бабусі та дідусі – два покоління різниці створюють величезну прірву у розумінні.

По-друге, опікуни часто очікують безмежної вдячності від дітей: "Ми ж тебе взяли, ти повинен!" Але діти проживають свої вікові кризи, їм важливо, щоб хтось пояснював, що з ними відбувається, а не вимагав подяки.

"Коли накладається – дитина хоче так, а опікун хоче інакше – опікуни сприймають це як особисту образу, а не як нормальну вікову кризу", – пояснює соцпрацівниця.

За спостереженнями соціальних працівників, діти з опікунських сімей часто підтримують зв'язок зі своїми опікунами після повноліття. Багато продовжують жити разом, підтримують, допомагають.

З прийомними сім'ями не завжди так: іноді після 18 років контакт обривається. Але є винятки – як історія вищезгаданої прийомної матері та її трьох синів, які стали справжньою родиною.

Соціальні працівниці співпрацюють з благодійним фондом "Нехай твоє серце б'ється", який надає додаткову підтримку таким сім'ям. Вони можуть залучити благодійну допомогу, організувати психологічну підтримку, допомогти з матеріальними потребами.

Зараз у громаді є одна проблемна опікунська сім'я, де, найімовірніше, доведеться припинити опіку через невиконання опікунами своїх обов'язків. Але це радше виняток – більшість сімей гідно справляються зі своєю відповідальністю, даруючи дітям-сиротам шанс виростати в любові та турботі.

"Наша основна задача – захистити інтереси дітей і не допустити порушення їхніх прав. У будь-яку ціну, чого б нам це не коштувало", – підсумовує соцпрацівниця.

Ця публікація підготовлена БФ "Нехай твоє серце б’ється" у рамках проєкту стосовно надання фінансової допомоги у вигляді малих грантів для соціальних послуг, що реалізується за підтримки Уряду Великої Британії в рамках проєкту SPIRIT, у співпраці з Міністерством соціальної політики, сім'ї та єдності України, Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю та ЮНІСЕФ Україна, за адміністрування ІСАР Єднання. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю БФ "Нехай твоє серце б’ється" і не обов’язково відображає позицію Уряду Великої Британії, Уряду України, ЮНІСЕФ, ІСАР Єднання або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Житомирські