У Житомирі прощалися з Воїном Олександром Светлаковим: загинув на бойовому завданні

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

У Житомирі прощалися з Воїном Олександром Светлаковим: загинув на бойовому завданні

05 грудня 2025 р. 16:30

05 грудня 2025 р. 16:30

Светлаков Олександр Вікторович (31.08.1985 – 26.11.2025 рр)

Олександр народився за межами України, та невдовзі його родина переїхала до Житомира — міста, яке стало для нього найріднішим. Навчався у ЗОШ №14 (нині ліцей №14), а згодом здобув фах муляра-будівельника у ПТУ №1.

З юних років Олександр знав, що таке праця та відповідальність: із 16 років він розпочав свій трудовий шлях, аби підтримувати маму. В його житті не було жодного періоду, щоб юнак не працював. Згодом став монтажником меблів — майстром із золотими руками. Усе, до чого торкався, він робив з любов’ю та майстерністю. Меблі вдома були створені власноруч, і кожна річ була наповнена його теплом.

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, Олександр не вагався. Уже 25 лютого 2022 року він прийшов до військкомату. Не мав військового досвіду, але мав велике серце, сміливу вдачу та непохитне бажання захистити рідних і свою землю.

Він був людиною, яка вміла дружити по-справжньому. Мав багато друзів, бо завжди приходив на допомогу — будь-коли, у будь-якій ситуації, не очікуючи нічого натомість. Його щирість, доброта, готовність підтримати й захистити робили його найкращим товаришем. Завжди піклувався про рідних і завжди намагався оберігати їх, навіть коли знаходився на передовій.

Олександр був веселим і відкритим, з добрим серцем і жагою до справедливості. Дуже любив готувати, і на всіх родинних святах саме він відповідав за красу на столі, за улюблені смаколики. Мріяв подорожувати, мріяв про спокійне й гідне майбутнє для свого сина.

Для рідних він був найкращим татом, найкращим сином, найкращим чоловіком. Для багатьох — братом по духу. Для сотень друзів — незамінним напарником і опорою.

26 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини на Запоріжжі Олександр Вікторович героїчно загинув.

Його загибель стала непоправною втратою: з ним пішла частина життя, частина серця його близьких. Але світло його душі, його усмішка, рішучість, доброта та сміливість назавжди залишаться в пам’яті й серцях тих, хто його знав...

За інформацією Житомирської міської ради.