Ірина Пінкусевич: 90 років від дня народження звягельської майстрині, яка творила красу

18 грудня 2025 р. 16:52

18 грудня 2025 р. 16:52

18 грудня 2025 року виповнюється 90 років від дня народження Ірини Олександрівни Пінкусевич (18.12.1935-04.02.2023) – видатної "Майстрині традиційної народної творчості" та "Відмінника освіти України". Її життя стало прикладом того, як талант, праця та любов до краси можуть перетворити кожен день на мистецтво.

Про життєвий шлях мисткині з нагоди 90-річчя з дня її народження розповіли у Звягельській бібліотеці.

Люди мистецтва – особливі. Вони наділені іскрою Божою – талантом. І саме тому по-справжньому щасливі, адже навіть у найскрутніші хвилини життя поруч із ними залишається творчість. Вона – недосяжний для інших острівець, де панують мрія, фантазія, краса й натхнення. Це світ, що заспокоює душу, дарує умиротворення та окрилює, допомагаючи людині вистояти й не втратити віру в себе.

Про себе вона з усмішкою казала: "Я народилася з голкою в руці". І в цих словах була щира правда. Уже в п’ять років маленька Ірина вправно вишивала, а у вісім – упевнено працювала за швейною машинкою. Вона зростала в атмосфері творчих поривань і натхнення: грала у шкільних виставах, а водночас сама створювала костюми для їхніх учасників, ніби з дитинства відчуваючи магію перетворення тканини на образ.

Змалечку Ірина мріяла стати художником-модельєром, та доля повела її іншим шляхом – шляхом учителя математики. Любов до точних наук прищепив батько, а сама вона часто повторювала: "Математика не визнає зайвих слів – у ній сама гармонія і мистецтво".

Закінчивши Вінницький педагогічний інститут, Ірина Олександрівна пов’язала своє життя з військовим – Юрієм Пилиповичем – і разом із ним об’їздила майже весь колишній Радянський Союз, побувала за кордоном. Саме там, у Німеччині, творчість знову голосно нагадала про себе: вона почала серйозно займатися рукоділлям, і перша виставка її робіт відбулася саме за межами Батьківщини.

У 1979 році доля привела родину до тоді ще Новограда-Волинського. Юрій Пилипович, вже у званні полковника, був призначений для подальшого проходження служби, а Ірина Олександрівна розпочала нову сторінку свого життя – як учитель трудового навчання у школі № 5. Протягом дванадцяти років вона навчала дітей не просто працювати руками, а творити, вкладаючи в кожен виріб частинку душі й любові до краси.

Освітяни міста й сьогодні з теплотою згадують ті роки. Наприкінці 80-х саме на базі п’ятої школи відбувся триденний обласний семінар, присвячений естетичному вихованню на уроках обслуговуючої праці. Упродовж цих днів вивчали й осмислювали педагогічний досвід Ірини Олександрівни – досвід, у якому навчання було тісно переплетене з мистецтвом.

Справжнім осердям семінару стала виставка учнівських робіт. Сувеніри й іграшки з нетрадиційних матеріалів, витончені серветки, в’язані вироби, вишиті картини – усе це було створене дитячими руками, але наповнене зрілою красою та щирим натхненням. Кожен експонат промовляв про любов до праці, про фантазію й душу, вкладену в нього вчителем і учнями. За вагомий внесок у розвиток освіти Ірину Олександрівну було удостоєно почесного звання "Відмінник освіти України".

А першу велику виставку її робіт можна було побачити ще у 1987 році – в час народження Міжнародного свята літератури й мистецтв "Лесині джерела". Для міста це стало справжнім відкриттям. Такого розмаїття й такої краси ще не знали: вироби з тканини й соломки, тополиного пуху й паперу, флористика і вишивка, в’язання й аплікація… Здавалося, кожен матеріал оживав у руках майстрині, перетворюючись на диво, перед яким хотілося зупинитися і мовчки захоплюватися.

А далі були виставки – у Житомирі, Луцьку, Рівному. Кожна з них ставала новою сходинкою творчого шляху, новим свідченням майстерності й внутрішньої щедрості мисткині. Одна з виставок набула особливого, підсумкового звучання – її було присвячено знаковій події в житті Ірини Олександрівни: присвоєнню звання "Майстер традиційної народної творчості" – уперше в місті. Сталося це у 1994 році й стало заслуженим визнанням її багаторічної праці та таланту.

Ірина Олександрівна була активним членом ради жіночого клубу "Леся" – живого, творчого осередку, де вона, як людина яскрава й небайдужа, природно ставала центром тяжіння. Навколо неї гуртувалися жінки, яких приваблювали її щирість, мудрість і щедрість душі. Вона охоче ділилася секретами майстерності, ніколи не приховуючи знань, а її саму вирізняли непідробна елегантність і дивовижний одяг, створений власними руками – продовження її внутрішнього світу.

Водночас Ірина Олександрівна завжди з теплотою говорила, що всім, чого досягла в житті й творчості, завдячує своєму чоловікові – Юрію Пилиповичу. Саме він був її найпершим порадником і помічником, уважним слухачем і вимогливим критиком, надійною опорою на всіх життєвих дорогах.

Незважаючи на поважний вік, вона не вміла жити без праці ані дня. Творчість була для неї не заняттям – способом дихати. Майстриня перебувала у постійному русі душі й рук: кожен клаптик тканини знаходив своє призначення, кожна нитка просилася до справи. У ці миті вона була по-справжньому щасливою, бо жодне почуття, жодна втома не могли здолати єдиної, всепоглинаючої пристрасті, що супроводжує кожного справжнього митця – потреби творити.

І доки жила ця потреба, жила й вона – у красі, у праці, у натхненні.

До 85-річчя з дня народження мисткині було видано фотоальбом "Фантазії розуму і серця. Світ майстрині народної творчості Ірини Пінкусевич" (упорядник і автор текстів – Ліна Наумець), з яким ви можете ознайомитися в бібліопросторах нашої громади. Запрошуємо всіх, хто цінує народне мистецтво, красу ручної праці й силу творчого духу, доторкнутися до цього світу натхнення та відчути тепло серця майстрині.

Житомирські