У Житомирі прощалися із Захисниками Віталієм Черновим та Максимом Летвенчуком: полягли у боях на Донеччині

27 січня 2026 р. 17:55

27 січня 2026 р. 17:55

Чернов Віталій Віталійович (02.12.1977 – 22.07.2024 рр)

Віталій народився у Житомирі. Був довгоочікуваною дитиною в сім'ї, мав старшу сестру. Базову середню освіту здобув у ЗОШ №22 (нині — ліцей №22). З дитинства ріс добрим, активним і життєрадісним хлопцем,  був опорою та підтримкою для рідних, допомагав батькам і сестрі. Під час літніх канікул ставав надійною допомогою для бабусь і дідуся по господарству — працьовитий, щирий, відповідальний.

Після закінчення школи здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів і тракторів, мав професійні водійські права всіх категорій. Любов до автомобілів  Віталію з дитинства прищепив батько, який працював водієм.

Згодом була строкова військова служба, а після неї — багаторічна робота водієм, у якій він зарекомендував себе справжнім професіоналом своєї справи. Віталій був люблячим і турботливим сином, братом, надійним другом. Щира, працьовита, відкрита людина, яка вміла підтримати словом і ділом. Дуже любив риболовлю — як літню, так і зимову, мав човен, знаходив у природі спокій і радість.

Хоча доля склалася непросто, серце Віталія завжди належало трьом синам — його соколам, для яких він мріяв про життя без війни, у мирі та щасті.

У березні 2024 року Віталій був мобілізований до лав ЗСУ. Навіть на війні він залишався турботливим сином — щоранку намагався телефонувати батькам, цікавився їхнім здоров’ям, заспокоював і просив не хвилюватися про нього.

22 липня 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту України на Донеччині Чернов Віталій Віталійович героїчно загинув. Лише через півтора року Герой на щиті повернувся до рідного Житомира.

Летвенчук Максим Костянтинович (24.12.1980 — 15.01.2026 рр)

Максим Летвенчук народився у м. Житомирі в багатодітній родині, був найменшим у сім’ї. З дитинства вирізнявся відкритістю, добротою та життєрадісністю. У дитячі роки відвідував Недільну школу при Михайлівському кафедральному соборі, де формувалися його духовні цінності, повага до людей і любов до життя.

Навчався у ЗОШ №25 (нині — ліцей №25).Після школи здобув професію бармена в одному з навчальних закладів сфери обслуговування м.Житомира, а також опанував фах оператора комп'ютерного набору.

Максим був комунікабельним, дотепним, умів знаходити спільну мову з усіма — і з дітьми, і з дорослими. Свою справу любив щиро й віддано, був справжнім професіоналом, постійно підвищував кваліфікацію та вдосконалював майстерність.

Працював у барах і ресторанах Житомира, згодом — у Києві, куди його запрошували саме за  професіоналізм. Пізніше працював у різних містах Автономної Республіки Крим, мріяв започаткувати там власну справу. Після анексії Криму повернувся до рідного Житомира, де працював у пекарнях та кафе. Максим щиро любив природу, цінував прості моменти - відпочинок біля води з рідними, теплі розмови, спокій і єдність із близькими. Однією з його заповітних мрій був власний будинок біля моря. Мріяв про створення власної сім’ї. Особливо близьким був із братом Костянтином.

У січні 2025 року Максим став на захист України, вступивши до лав ЗСУ. Пройшов пекло боїв на найважчих напрямках лінії зіткнення з ворогом. Був поранений, але після реабілітації знову повернувся до строю. За мужні та самовіддані дії при захисті Батьківщини був відзначений медаллю «Ветеран війни — Учасник бойових дій».

15 січня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині Максим Летвенчук героїчно загинув.

Житомирські