Національний день молитви: у четверту річницю повномасштабного вторгнення вшанували пам’ять загиблих Героїв

25 лютого 2026 р. 23:13

25 лютого 2026 р. 23:13

Сьогодні, 24 лютого, площа Свободи в Овручі зупинилася в тиші. Адже 24 лютого — не просто дата у календарі. Це зловіщий день, який розділив наше життя на «до» і «після», день, що назавжди змінив кожного з нас і всю країну.

Водночас 24 лютого — це не лише четверта річниця від початку повномасштабного вторгнення. Це вже дванадцять років української боротьби за свободу і незалежність, дванадцять років протистояння ворогові, який прагнув зламати нашу державність, стерти нашу ідентичність, знищити саму віру в право бути вільними. Та ці роки довели інше: Україна не скорилася. Вона вистояла і продовжує стояти — завдяки своїм Захисникам і Захисницям, завдяки єдності народу, завдяки пам’яті про тих, хто віддав найдорожче. І саме тому цього дня ми збираємося разом , щоб згадати, подякувати, помолитися і ще раз підтвердити: наша боротьба триває, і вона неодмінно завершиться перемогою.

В цей день б іля с тели «І мертвим, і живим Захисникам України в російсько-українській війні» зібралися жителі громади, працівники міської ради, установ і підприємств, прикордонники, військовослужбовці й ветерани, родини полеглих Захисників, аби разом схилити голови у х вилині мовчання та спільно з усім у країнським народом у Національний день молитви вшанувати пам’ять полеглих Героїв, підтримати одне одного й об’єднатися в молитві за тих, хто щодня і щоночі стоїть за нас живим щитом і за те, щоб зміцнити віру в перемогу та вимолити мир для України.

Розпочався пам’ятний захід загальнонаціональною хвилин ою мовчання , яка об’єднала серця присутніх в єдиному ритмі. В цей час п лоща завмерла. У цій тиші сплелися біль матерів, погляди дітей, що подорослішали надто рано, стишене «чекаємо» і вперте «віримо». Далі ж про звучав Державний Гімн України — як символ незламності , як клятва мужньо боронити свою державу. І щойно відлунали його останні акорди, тиша знову стала глибокою й зосередженою — тишею пам’яті.

У цій особливій зосередженості поіменно згадали земляків, які віддали життя за свободу й незалежність України. Кожне ім’я болісно відгукувалося в серцях присутніх — як жива рана і водночас як свідчення великої любові до рідної землі.

Не менш проникливо цього дня звучало й художнє слово у символічному образі України. У поетичних рядках «Мене орано, орано…» втілено біль землі, яку топчуть ворожі чоботи і яку поливають кров’ю, але яка попри все не втрачає сили жити, родити й дарувати надію. Поезія стала художнім втіленням пам’яті — глибоким, чуттєвим нагадуванням про те, що Україна, як і її народ, поранена, але нескорена. Вона звучала як тихий заклик до єдності й до спільної молитви .

І саме молитва стала природним продовженням заходу, об’єднавши присутніх у духовному єднанні. Разом із настоятелем Свято-Макарівського храму П ЦУ м. Овруч отцем Олександром громада у спільній молитві вшанувала Захисників, які вже навіки у Небесному строю. Підносилися молитви й за здоров’я наших воїнів, які на передових рубежах відстоюють свободу та територіальну цілісність України , й за тих, хто перебуває у ворожому полоні, та за зниклих безвісти , щоб Господь дарував їм силу витримати випробування, а їхнім родинам — віру, надію й якнайшвидшу звістку про рідних людей . Просили у молитві миру для України й світлого майбутнього без війни — майбутнього, за яке наш народ сьогодні платить таку високу ціну.

Про подвиг та жертовність наших Захисників говорили у своїх виступах дружина полеглого Героя Андрія Казмерчука Тетяна Казмерчук і секретар Овруцької міської ради Віктор Кисіль, наголошуючи на тому, що саме завдяки незламності духу наших оборонців, їхній мужності і любові до України наша держава стоїть і продовжує боротьбу за свою свободу. А тому ми повинні зберігати єдність, берегти пам’ять про загиблих і щодня підтримувати тих, хто нині боронить нашу землю, ризикуючи життям заради миру і майбутнього України.

«Сьогодні на цьому місці нас зібрала сумна, трагічна, але від того не менш пам’ятна дата — четверта річниця з моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну, війна, яка, на жаль, триває й сьогодні. Ворог прийшов на нашу землю, щоб відібрати найцінніше — у наших дітей щасливе дитинство, у наших батьків спокійну старість, у кожного з нас — власне сьогодення. Але найгірше і найболючіше, що він відібрав життя сотень тисяч наших співвітчизників, ворог забрав те, що не повернути і не купити ні за які гроші», — зазначив Віктор Кисіль. – Але наші Збройні с или , наші мужні Захисники і Захисниці протягом цих 12 років дають гідну відсіч ворогові, і тому наше з вами щоденне завдання, наш святий обов’язок — робити все, що в наших силах, щоб підтримати наших Героїв: молитвою за їхнє життя та здоров’я, допомогою фронту матеріально, моральною підтримкою рідних і близьких наших оборонців , які на передовій, або ж, на жаль, відійшли у вічність. Бо тільки спільними зусиллями ми зможемо вистояти, зберегти державність і наблизити перемогу України».

Крім того, Віктор Кисіль виконав почесну місію — передав лист-подяку від 36 окремої бригади морської піхоти матері нашого земляка, Захисника Івана Довженка, Олені Дмитрівні, висловивши вдячність за виховання справжнього Героя.

Іще один наш земляк був нагороджений посмертно: орден «За мужність» ІІІ ступеня отримав Горячев Олексій Володимирович. Нагороду вручив сину Героя, Олександру, представник 1 відділу Коростенського РТЦК та СП майор Володимир Козак, як знак визнання подвигу батька та вічної вдячності за його самопожертву за свободу й незалежність України.

Завершився захід покладанням квітів до стели «І мертвим, і живим Захисникам в російсько-українській війні», стенду «Пам’ятаємо кожного, хто захищав суверенітет та територіальну цілісність України» й меморіальних дощок, що стало тихою даниною поваги та вдячності до усіх загиблих в російсько - українській війні Героїв.

І знову над площею зазвучав Гімн України.

Тримаємось. Єднаємось у молитві. Віримо.

Слава Україні!

Житомирські