Спорт, туалетний папір та «колективна відповідальність» в Іршанському ліцеї

26 лютого 2026 р. 18:59

26 лютого 2026 р. 18:59

У це було б важко повірити, якби це не було задокументовано

Цей матеріал — не про один епізод. Він про спосіб реагування. Про межу між вихованням і покаранням. І про те, як управлінські рішення впливають на довіру в шкільному середовищі.

Історія, про яку йдеться, сталася не сьогодні. Минув майже рік. Але саме вона, схоже, стала початком процесів, наслідки яких ми спостерігаємо зараз. Ми повернулися до цієї історії після звернень батьків учнів, які переконані, що обставини тих подій так і не були належно пояснені, а сама ситуація — попри минулий час — залишається відкритою і досі відгукується…

Подія виглядала дріб’язковою. У туалеті спортзалу хтось жбурнув мокрий туалетний папір — жмут присох на стіні. Наступного дня це побачила техпрацівниця й доповіла директорці ліцею Оксані Настенко.

Здавалося б — ситуація рівня усного зауваження. Але розвиток подій виявився іншим. Спочатку прозвучав усний наказ: припинити проведення спортивного гуртка в позаурочний час. Вчитель фізичної культури не міг повірити в абсурдність такого рішення і попросив письмовий документ. І він з’явився.

Наказом було заборонено перебування вихованців у приміщенні ліцею в позаурочний час до «усвідомлення порушниками негативних явищ власної поведінки» .

Дослівно це звучить так: «Відмінити проведення спортивного гуртка в позаурочний час. Заборонити перебування вихованців спортивного гуртка в приміщенні ліцею в позаурочний час до періоду усвідомлення порушниками негативних явищ власної поведінки та висновку комісії з питань правопорядку ліцею».

Фактично — призупинення занять для всіх дітей через інцидент, конкретних винуватців якого так і не встановили.

У місцевих пабліках тоді спалахнув шквал емоцій. Обговорювали, сперечалися, обурювалися. Згодом усе стихло. Жодної офіційної реакції не було.

Минуло кілька місяців. Зрозумівши, що без письмового звернення ситуація залишиться без оцінки, батьки підготували колективне звернення до Вишевицького сільського голови — Сергія Гарутенка. Серед кількох питань, які вони порушували, було й це — щодо призупинення гуртка як форми колективного покарання. Батьки тоді відверто називали це неадекватною реакцією.

Відповідь надійшла наприкінці квітня. Лист був від засновника, однак по суті він містив позицію директорки без будь-якої власної правової оцінки події.

У відповіді, зокрема, зазначено:

«Щодо суб’єктивного бачення про “неадекватну реакцію” на незначні порушення, зазначу, що там, де вже надавались і не спрацювали усні зауваження, необхідно використовувати інші методи впливу.

Щодо колективної відповідальності, як інструменту, то якщо людина належить до певного колективу, то вона має з ним зв’язки, які опираються не тільки на певні втрати чи здобутки, але й на спільне призначення, солідарність.

Кожен суб’єкт вільного суспільства може впливати на свою спільноту. Коли цей суб’єкт ніяк не намагається протистояти певним діям (навіть якщо мова йде про “незначні порушення”) вона стає до цих дій причетною».

Тут варто зробити риторичну паузу…. 2025 рік. Так пише директор школи.

Але якщо повернутися до суті, то у відповіді зазначено: гурток призупинили для всіх дітей і пояснили це як виховний крок. При цьому в наказі йшлося про заборону перебування на «невизначений термін», однак, директорка запевняє, що фактично не відбулося лише два заняття. Після цього, з її слів, діти пообіцяли, що подібне не повториться, і нових інцидентів більше не було…

Звернення батьків у підсумку було визнано «необґрунтованим». І на цьому історія формально завершилася. Жодного окремого рішення засновника. Жодної оцінки пропорційності засобів впливу. Жодного аналізу — чи відповідає така модель реагування принципам управління закладом освіти. Питання було закрите.

Але саме це «закриття» стало важливішим за сам інцидент. Бо коли управлінське рішення не отримує жодної зовнішньої оцінки, воно перестає бути винятком і стає стилем. Стиль управління не формується гучними наказами — він формується мовчазним погодженням.

ПОЗИЦІЯ КЕРІВНИЦТВА ГРОМАДИ ТА ВІДДІЛУ ОСВІТИ

Минув рік. Але саме тоді, здається, і було зацементовано підхід, який сьогодні вже нікого не дивує.

Щоб зрозуміти, як ситуацію оцінюють на рівні профільного відділу, ми звернулися до начальниці соціально-гуманітарного відділу громади.

У коментарі MALYN.MEDIA Людмила Гонтаренко , начальниця соціально-гуманітарного відділу, зазначила, що рішення про призупинення гуртка було надмірним.

«За одного, хто зробив негарний вчинок, було покарано всіх дітей. Це трохи застарілі методи, коли за одного відповідають усі», — говорить посадовиця.

Також, за її словами, ситуація могла бути вирішена на рівні розмови без видання наказу: з’ясувати обставини, провести бесіду з дитиною та не зупиняти тренування…

Водночас вона виправдовує директорку ліцею тим, що гурток начебто швидко відновили. Службового розслідування відділ не проводив.

«Із Оксаною Настенко, керівницею школи, у нас відбулася розмова, під час якої та визнала, що форма реагування була перебільшеною, хоча й наполягала на необхідності відповіді через пошкодження майна…

Якщо вас цікавить, то окремої перевірки обставин або перегляду самого управлінського рішення на рівні засновника, за словами посадовиці, не здійснювалося — ситуацію вважали вичерпаною після поновлення занять», — коментує Гонтаренко.

Практично в тому ж руслі коментує ситуацію і голова громади Сергій Гаврутенко. У своїй відповіді він не зупиняється на самому наказі чи пропорційності реакції, натомість говорить про конфлікт між керівницею закладу та вчителем фізичної культури, який, на його думку, і став тлом подій.

«Там виник конфлікт між директоркою Іршанського ліцею та вчителем Ігорем Михайловичем Гусєвим. Він возив дітей на змагання — у Городок, у Вишевичах ми теж організовували турніри. Але між ним з директоркою щось не було узгоджено — питання годин чи організації роботи.

Я як засновник збирав їх. Рік тому після сесії запросив до себе в кабінет. Ми тоді ніби домовилися, знайшли спільну мову. Але після 1 вересня конфлікт продовжився».

Таким чином, і профільний відділ, і засновник у своїх коментарях фактично озвучують позицію директорки, зводячи ситуацію до особистого конфлікту та не даючи окремої управлінської оцінки самому рішенню.

ПОГЛЯД ЗБОКУ: «РІВЕНЬ ПІДГОТОВКИ ДІТЕЙ ПРИЄМНО ЗДИВУВАВ»

Щоб вийти за межі внутрішньої дискусії й почути оцінку людини, яка не є стороною конфлікту, ми звернулися до вчителя фізичної культури Городоцького ліцею — Сергія Куцька. Його команда неодноразово зустрічалася з Іршанською на турнірах, тож він мав змогу особисто побачити рівень підготовки дітей у змагальному форматі.

У коментарі MALYN.MEDIA Сергій Куцько розповідає, що вперше помітив відчутний розвиток спорту в Іршанському ліцеї приблизно рік тому — під час волейбольних змагань. За його словами, рівень був достойний: команда укомплектована, були заміни, дівчата виглядали мотивованими й підготовленими.

«Нас дуже тепло зустріли в Ірші. Ми програли, але мені сподобалося ставлення і тренера, і дівчат. Наші дівчата подружилися з ними, досі спілкуються», — говорить він.

Після цього команди ще не раз зустрічалися — і на турнірі у Вишевичах, і в Городку. За словами Куцька, результат був закономірним: «Якщо команда перемагає — значить тренується. З пустого місця результат не з’являється. Якщо працюєш — буде результат».

Про ситуацію з призупиненням гуртка він чув. І з того, що йому відомо, причина не виглядала серйозною.

«Я не був там, але не думаю, що це та причина, через яку варто закривати гурток навіть тимчасово. Це дрібниця, на мою думку. Навіть дивно, що ми про це говоримо, бо такі речі зазвичай вирішуються на місці», — каже педагог.

Як тренер з досвідом, Куцько зазначає, що в роботі з дітьми трапляються різні ситуації — конфлікти, травми, навіть переломи.

«Це спорт, контакт є завжди. Від цього ніхто не застрахований. Але гурток у нас працює, і я не думаю, що через таке його потрібно зупиняти», — говорить він.

За його словами, навіть короткочасне припинення занять може мати наслідки. Він наводить приклад зі своєї школи — Городоцького ліцею, де через дистанційне навчання та погодні умови тренування не проводилися понад місяць.

«Ми втратили ігровий тонус, форму. Діти повернулися — наче все позабували. Було важко відновлювати фізичну й технічну форму. Деякі після того перестали ходити. Навіть тимчасове припинення негативно впливає» , — пояснює він.

Говорячи про співпрацю з учителем фізкультури Іршанського ліцею Ігорем Гусєвим, Куцько зазначає, що залишився задоволений організацією: «Я йому подзвонив — він привіз футзальну команду. Подзвонив — привіз волейбольну. У цьому плані жодних проблем не було. Він горить своєю справою. І як людина, і як тренер мені дуже імпонує. Не хочу здатися упередженим, але зараз таких людей рідко зустрінеш».

Окремо педагог наголошує на важливості змагань для дітей, адже останнім часом вихованців Іршанського ліцею на турнірах він бачить нечасто.

«Коли дітям кажуть, що вони їдуть на турнір, у них очі горять. А коли потім щось скасовується — вони засмучуються. Спорт — це здоров’я і дисципліна. Діти не тиняються, не курять, а розвиваються і ведуть здоровий спосіб життя. І вчителі, і керівництво школи мають, на мій погляд, робити все, щоб такі зустрічі відбувалися. У цьому і є суть шкільного спорту».

На запитання, що найбільше визначає розвиток або занепад шкільного спорту, Куцько відповідає: багато залежить від позиції керівництва. Він згадує власний досвід навчання у Межирічицькій школі, де колись обмежували доступ до спортзалу. Після зміни керівництва ситуація змінилася — і спорт почав активно розвиватися.

«У нас зараз директор підтримує всі рішення щодо спорту, і проблем немає. Я сам вожу дітей на змагання своїм авто, так само, як і Ігор Гусєв. Слава Богу, що є така можливість. Бо якщо немає транспорту — як дітям добиратися? Взагалі сподіваюся, що найближчим часом в Іршанському ліцеї вирішаться ці конфлікти і ми знову зможемо зустрічатися на турнірах. Бо про таких достойних суперників можна тільки мріяти!» — говорить він.

На завершення додає: якщо є бажання підтримувати розвиток спорту на рівні школи чи навіть громади, організаційні рішення завжди можна знайти.

Схоже, ця історія ніколи не була про туалетний папір. Вона про те, як у громаді приймаються рішення, як на них реагують і чи з’являється після цього довіра. Бо інциденти минають, а підходи залишаються. І саме вони з часом визначають, у якому середовищі навчаються діти.

Житомирські