Воїн зі Звягеля повернувся з двох років російського полону: розповідь дружини

12 березня 2026 р. 11:53

12 березня 2026 р. 11:53

Військовослужбовець 3-ї окремої танкової бригади Сергій Марчук зі Звягеля провів у російській неволі майже два роки. Про те, як родина дізналася про полон, чекала на звільнення і що пережив сам військовий, Суспільному розповіла його дружина Наталія Марчук.

Добровільно пішов на фронт, зник після обстрілу

За словами Наталії, її чоловік до початку повномасштабного вторгнення працював будівельником.

"Коли почалася війна, він нам з дітьми у будинку облаштував укриття. 5 березня 2022 року Сергій добровільно пішов до військкомату. Служив у складі 3-ої окремої танкової бригади навідником кулеметного взводу. Після мобілізації він проходив підготовку, а затим воював на різних напрямках, зокрема в Яготині. Потім їх перекинули в прикордонний Великий Бурлук на Харківщині, а затим на Куп'янський напрямок", – розповіла Наталія Марчук.

Зв'язок зі старшим сержантом Сергієм Марчуком зник 12 березня 2024 року.

"Він повернувся на фронт з відпустки і подзвонив, сказав, що вони виїжджають на позиції. Після того зв'язок обірвався. Три дні я чекала і почала телефонувати командирам. Мені розповіли, що він зник безвісти після сильного артилерійського обстрілу. Це сталося у районі села Табаївка Куп'янського району Харківщини", – розповіла Наталія.

За словами жінки, понад два місяці родина не знала, що сталося з Сергієм Марчуком. Лише 21 травня 2024 року Наталія отримала повідомлення від Міжнародного комітету Червоного Хреста про те, що Сергій перебуває у російському полоні.

"Для мене це було навіть щастя, бо я зрозуміла – він живий. Тоді після виходу на позиції в живих залишився лише він один з підрозділу", – сказала дружина воїна.

Бєлгород, Кострома і фото через рік

Спочатку військовий перебував у Бєлгородській області Росії, в Старому Осколі, а згодом його перевезли до Костромської області, в місто Галич.

"Лише у серпні 2025 року я вперше побачила фотографію чоловіка – її оприлюднила російська сторона разом зі списком приблизно тисячі українських полонених. Російська сторона тоді писала, що Україна нібито не хоче забирати цих військових додому, що вони нікому не потрібні. Але саме тоді я вперше побачила фотографію Сергія і зрозуміла, що він живий і що він обов'язково повернеться. Це була певна ейфорія – побачити його обличчя і знати, що він живий", – розповіла Наталія Марчук.

"Перед кожним обміном мені снився Сергій"

Дружина Сергія сказала, що протягом майже двох років очікування перед обмінами військовополоненими їй снився чоловік.

"Перед кожним обміном мені снився Сергій. І я тоді казала дівчатам: буде обмін. Вони питали, звідки я знаю – може, десь написали. А я відповідала, що ні, просто наснився чоловік. І чомусь так часто збігалося", – розповіла жінка.

За її словами, особливо вона чекала обміну перед Новим роком і в лютому 2026 року.

"Перед Новим роком дуже чекала, але тоді обмін скасували. А в лютому я теж дуже сподівалася – була дуже нервова, важко переживала, коли його не звільнили", — сказала Наталія.

5 березня 2026 року Сергія Марчука звільнили з полону.

"Цього разу на роботі було дуже багато справ, я була зайнята і навіть не побачила жодних повідомлень. Коли зателефонували із Служби безпеки України і сказали, що Сергія звільнили, я просто не змогла говорити. У мене були сльози, такий стан, який важко передати словами", – розказала вона.

У подружжя двоє доньок – 12 і 15 років. Коли мати повідомила їм новину, дівчата були у школі.

"Я не чекала, поки вони прийдуть додому зі школи, одразу подзвонила. Старша донька теж почала плакати – емоції просто переповнювали", – розповіла Наталія.

Родина вже спілкувалася з Сергієм по відеозв'язку.

"Ми говорили по Viber. І я, і дівчата. Він навіть сказав, що не одразу впізнав доньок – за два роки вони дуже виросли і змінилися", – сказала жінка.

За словами Наталії, чоловік неохоче розповідає про пережите у полоні.

"Він такий, що багато не розповідає. Сергій у полоні цілими днями працював на будівництві. Єдиний засіб, який там був від усіх хвороб, – це господарське мило. Найважчим у неволі, за його словами, був психологічний тиск. Полоненим постійно говорили, що в Україні їх ніхто не чекає і що після повернення їх вважатимуть зрадниками. Каже, коли два роки щодня чуєш одне й те саме, то інколи навіть з'являється сумнів. Але коли вони їхали автобусом після обміну і побачили людей з українськими прапорами, які їх радісно зустрічали, то емоції переповнювали. У полоні їх били за кожне українське слово, але зараз Сергій говорить суто гарною українською літературною мовою, навіть краще за мене", – додала Наталія.

Нині Сергій Марчук проходить реабілітацію після полону та відновлюється у медичному закладі.

Житомирські