Театральне життя Звягеля: крізь роки і покоління

27 березня 2026 р. 09:31

27 березня 2026 р. 09:31


Театральне життя Звягеля: крізь роки і покоління

Театральне життя Звягеля: крізь роки і покоління

Театральне життя Звягеля: крізь роки і покоління

Театральне життя Звягеля: крізь роки і покоління

Театральне життя Звягеля: крізь роки і покоління

Театральне життя Звягеля: крізь роки і покоління

Театральне життя Звягеля: крізь роки і покоління

Театральне життя Звягеля: крізь роки і покоління

Театральне життя Звягеля: крізь роки і покоління

Театральне життя Звягеля: крізь роки і покоління

Театральне життя Звягеля: крізь роки і покоління

Театральне життя Звягеля: крізь роки і покоління

Театральне життя Звягеля: крізь роки і покоління

В архіві людської пам’яті бережуться теплі спогади про театральне життя нашого міста. Споконвіку в чарівному Звягельському краї глядачі напували свої душі красою мистецтва, коли на сцені оживали образи, створені акторами народного театру. У довоєнному провінційному містечку невичерпною криницею духовності став український музично-драматичний театр. Коли саме він з’явився у місті – сьогодні сказати важко. Існує припущення, що один із мандрівних театральних колективів знайшов тут своє постійне творче пристановище. Можливо, його привабила особлива атмосфера краю, освітленого поезією та драматургією славетної дочки – Лесі Українки.

Офіційно ж театральний колектив при Будинку культури Новограда-Волинського розпочав діяльність у 1919 році.

Про активну творчу діяльність театрального колективу у повоєнні роки свідчать і публікації тогочасної преси. Зокрема, газета «Радянський патріот» від 23 липня 1947 року повідомляла, що колектив Новоград-Волинського музично-драматичного театру вже другий місяць перебуває на гастролях у районах Житомирщини, де демонструє трудящим кращі вистави зі свого репертуару – «Молода людина», «Пам’ятні зустрічі», «Чужа дитина» та інші.

Ці гастрольні поїздки мали важливе значення для культурного відродження регіону після воєнного лихоліття, адже театр ніс людям не лише мистецьке слово, а й віру у відновлення мирного життя, духовну підтримку та відчуття єдності.

Справжня українська класична драматургія міцно увійшла до репертуару колективу значно пізніше – з 1949 року. На сцені ставили такі відомі твори, як «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка», «Назар Стодоля», «Пізнє кохання», «Світить, та не гріє», «За другим фронтом», «Чому в’януть квіти» та ін.

Один із провідних акторів самодіяльного народного театру Борис Мєлєневський із великою вдячністю згадував імена тих, хто стояв біля витоків театрального мистецтва в рідному місті. Серед них – режисери Яків Горілий, Микола Піскун, актори Олена Козицька, її брат Валентин, Ганна Волинська. Значний вплив на розвиток театру мав його директор Михайло Карамзін – справжній організатор і натхненник творчого колективу.

У роки нацистської окупації 1941 року театр не був ліквідований, однак змушений був працювати в умовах суворих обмежень. Вистави дозволялося ставити лише українською мовою. Попри страх і невизначеність воєнного часу, мешканці міста продовжували відвідувати спектаклі, щоб підтримати акторів і відчути бодай частинку духовної опори. У кінці 1943 року бомба влучила в театральну залу. Завдяки тому, що Борис Мєлєневський вчасно відчинив запасний вихід, більшість глядачів змогла врятуватися.

Народний театр по праву вважався гордістю не лише міста, а й усього краю. За десятиліття існування колектив подарував глядачам понад сто вистав. Яскравою подією став ювілейний вечір з нагоди 50-річчя заснування та 40-річчя присвоєння театру почесного звання «народний», який відбувся 12 грудня 1999 року. На святкування завітали численні гості, серед них – народний артист України, наш славетний земляк Борис Шарварко, який розпочинав свою творчу діяльність саме на звягельській сцені. Спогадами про творче становлення театру поділився його перший режисер Віктор Дубовицький. Тепло зустрічали глядачі заслужену артистку України Надію Артеменко – першу виконавицю ролі Мавки на місцевій сцені.

У 1990-ті роки театр переживав складний період. Економічна криза та нестача фінансування унеможливлювали гастрольні поїздки та участь у міжнародних фестивалях. Проте колектив не припиняв творчої діяльності, продовжуючи працювати для свого глядача.

42 роки працював у міському Палаці культури ім. Лесі Українки режисером народного театру з 1965 по 2007 роки – Петро Іванович Сурай. Глядачі і досі пам’ятають його перші вистави: «Навіки разом», «Піднята цілина», «У неділю рано зілля копала», «Потомки запорожців», «В степах України», «Незабутнє», «Маруся Чурай», «Інтерв’ю в Буенос-Айресі» і багато інших.

За роки творчої діяльності Петро Іванович поставив більше ста вистав, десятки концертних програм, театралізованих видовищ. Його народний театральний колектив об’їздив всю Україну. Та крізь усі роки Петро Іванович проніс свій найдорогоцінніший скарб – свої емоції, які не намагався переборювати, бо без них, як стверджував, немає творчості. Тож сам горів і запалював своєю творчістю інших, вчив любити людей і творити для них.

З 1949 до 1972 року театром поставлено 62 п’єси. У 1959 році колективу театру, одному перших в Україні, присвоєно звання «народний». Через рік, виступаючи на республіканському огляді-конкурсі з «Лісовою піснею» Лесі Українки, театр виборов перше місце. У 1970 році на республіканському огляді в Києві театр виступив з виставою О. Довженка «Потомки запорожців» – артисти були нагороджені золотими медалями і дипломом першого ступеню.

Петро Іванович виховав цілу плеяду творчих особистостей, які були поруч з ним багато років, допомагали йому у втіленні творчих задумів, у постановці вистав, серед них: Юрій Новак, Надія Пастухова, Тетяна Єрмакова, Галина Смагіна, Ірина Лопатюк, Олена Завгородня, Сергій Богайчук, Ірина Панасюк, Людмила Рацько, Любов Косянчук, Віктор Забродський, В’ячеслав Жогло, Олена Мізернюк, Брати Сергій і Микола Офіцерови, Наталя Лавренчук, Людмила та Оксана Гамма, Андрій Антипчук, Валентин Ольшевський, усіх не перелічити, та кожен з них – це неповторний багатющий духовний світ, з різним сценічним досвідом, це люди до глибини душі закохані в театр.

В останні роки роботи в театрі Петро Іванович особливу увагу приділяв сценічному висвітленню своєрідної, філософсько-глибокої драматургії Лесі Українки. Це, зокрема, п’єси: «Бояриня», «Одержима» (у двох сценічних редакціях), «На полі крові», «Йоганна, жінка Хусова», «Кассандра», вистава про життя і творчість Лесі Українки «Сподіватись». Стала пам’ятною для режисера вистава «Одержима», головну роль у якій блискавично зіграла молода акторка Людмила Гамма.

Неординарну ідею постановки драми-феєрії «Лісова пісня» на острівку річки Случ в рамках свята літератури і мистецтв «Лесині джерела» ще довго пам’ятатимуть у Звягелі. Це була справжня подія в культурному житті міста.

Яскравою сторінкою стало і становлення молодіжного театру під керівництвом Тетяни Єрмакової, який щороку збирав учасників фестивалів театральних колективів міста.

Сьогодні у Палаці культури імені Лесі Українки у Звягелі діють два театральні колективи – народний аматорський театр та народний молодіжний аматорський театр. Обидва очолює талановита керівниця Тетяна Покраса.

У складі народного аматорського театру понад 40 учасників, у молодіжному – більше 50. Активна творча діяльність колективів сприяє розвитку театрального мистецтва у громаді та залучає до сцени нові покоління поціновувачів театру.

Вистави народного аматорського театру незмінно викликають інтерес у глядачів. Їх вирізняють творча сміливість, оригінальність режисерських рішень та глибоке осмислення класичних творів. Важливим напрямом діяльності театру є популяризація творчості нашої видатної землячки Лесі Українки. Нині в репертуарі колективу – чотири вистави за її творами: «Йоганна, жінка Хусова», «Камінний господар», «Бояриня», «Блакитна троянда». Також театр здійснив постановку драматичного твору Олени Пчілки «Сужена – не огужена!».

Знаковою подією стала прем’єра психологічної драми «Блакитна троянда», що відбулася 25 лютого 2026 року з нагоди 155-річчя від дня народження Лесі Українки. Вистава стала прикладом живого діалогу між класикою і сучасністю. Під час показу вдалося зібрати майже 12 тисяч гривень благодійних коштів на підтримку Збройних сил України, що ще раз підтвердило важливу суспільну місію театру.

Театральне мистецтво має дивовижну силу – силу краси, що торкається найпотаємніших струн людської душі. Краси слова і музики, почуттів і образів, краси пережитого разом із героями на сцені. І якщо одного разу ця магія зачаровує людину, вона залишається з нею назавжди.

Театр допомагає нам краще розуміти себе та ближніх, вчить співпереживати, формує духовні цінності, зміцнює зв’язки між поколіннями. Він є простором відкриттів, натхнення та щирих емоцій, що об’єднують громаду і надихають на самовдосконалення.

Щиро вітаємо всіх акторів, режисерів, працівників сцени та відданих глядачів із Міжнародним днем театру! Бажаємо нових творчих звершень, яскравих прем’єр, вдячної публіки та невичерпної любові до великого мистецтва, яке робить наше життя світлішим і змістовнішим

За матеріалами місцевих друкованих видань матеріал

підготували працівники Звягельської бібліотеки

Театральне життя Звягеля: крізь роки і покоління

Джерело: info.nvrada.gov.ua

Завантажуєм курси валют від minfin.com.ua