Троє. Шістнадцять годин. Світло: історія енергетика Ігоря Чорноуса

19 квітня 2026 р. 17:12

19 квітня 2026 р. 17:12

У січні-лютому 2026 року в Києві зникло опалення внаслідок масованих обстрілів росією. Люди масово вмикали обігрівачі – і щитові в житлових будинках почали горіти один за одним. На відновлення з'їжджалися бригади з усієї країни. Серед них – троє зі Звягеля. Ігор Чорноус, майстер групи з обслуговування комплектних трансформаторних підстанцій (КТП) Звягельського районного електромережного підприємства (РЕМ), розповів, як вони працювали по 16 годин у напівтемряві, чому це робота, яка вимагає постійної уваги, і що він відчув, коли після семи діб темряви в будинку діти закричали "ура".

Розібраний фен і перший вибір

Ігор Чорноус виріс у селі Непізнаничі на Звягельщині – у родині, де обоє батьків пов'язані з освітою: батько викладає фізику, мати працює бібліотекарем. Мабуть, фізика і зіграла свою роль – ще в дитинстві хлопець розібрав мамин фен, щоб змайструвати кораблик з моторчиком. До слова, з першої заробітної плати він мамі подарував новий.

"Вийшло. Але трішки за це й дісталося", – каже він з посмішкою.

Після школи постало питання: ким бути. Тягнуло на програміста – на початку 2000-х комп'ютери якраз з'являлися. Але батько переконав.

"Пояснив, що за чотири-п'ять років, допоки я вивчуся, програмістів буде багато, а в глибинці ця сфера ще не була розвинена – і роботу тяжко знайти. Зійшлися на тому, що електрика – це навіть якщо не працюватимеш за спеціальністю, то хоча б для себе знати необхідно", – розповідає Чорноус.

Батьки Ігоря Чорноуса

Тому вступив до Житомирського агротехнічного коледжу, а згодом заочно здобув вищу освіту в Харківському національному університеті імені Бекетова.

Як потрапив до РЕМу

До Звягельського РЕМу Ігор потрапив, як сам каже, несподівано. Приїхав влаштовуватися на залізницю – у рідному селі відкрилася вакансія електрика на станції. Але на вокзалі одразу запитали про залізничну освіту: без неї – ніяк.

"Оскільки у мене ще був вільний час, думаю: заїду й у РЕМ. Приїхав, а там якраз чоловік ішов на пенсію. Сказали, що є місце", – згадує він.

Пройшов співбесіду з головним інженером і майстром мережної дільниці. Медогляд. А потім – дзвінок о 16:35: "Вам завтра на роботу виходити." Проблема була одна: у Звягелі ні житла, ні нічого.

"Я думав, що воно затягнеться на місяць-два, а вирішилося за півтора-два тижні. Давай дзвонити знайомим, вони мене прийняли. О десятій вечора електричкою приїхав до Звягеля, а вранці вже вийшов на роботу. За вихідні знайшов собі окреме житло", – каже Чорноус.

Це був 2010 рік. Відтоді він тут.

Від траншей до майстра

Ігор уявляв роботу романтично – трансформатори, генератори, високовольтні лінії електропередач, автоматика, схеми. Натомість потрапив у бригаду, яка обслуговує кабельні лінії: копали траншеї, шукали пошкодження, варили смоляні муфти, ремонтували кабельні лінії.

Три роки – у групі трансформаторних підстанцій і розподільних пунктів, яка обслуговує трансформаторні підстанції та кабельні мережі. Потім – нова бригада з приєднання нових споживачів. Ще два роки. Далі – перейшов до служби Енергозбуту як інспектор із роботи з юридичними споживачами.

"В бригаді, де я був електромонтером. Все йшло як по шаблону: кожен день одне й те саме – рутина. Вже хотілося чогось нового, розвиватися вирішив спробувати працювати інспектором", – пояснює він перехід.

Але в інспекції протримався лише два місяці – моральне навантаження від роботи з юридичними споживачами виявилося важчим, ніж фізична праця. Якраз тоді запропонували посаду майстра групи КТП – комплектних трансформаторних підстанцій.

"На той час у мене вже була незакінчена вища освіта, і мені зробили авансовий крок: є людина з вищою освітою – нехай поки незакінченою, але ще рік, і вже в кишені", – каже Чорноус. Відтоді минуло вже дванадцять років.

Київ: багато годин роботи, попіл і діти, що кричать "ура"

“Коли в Києві розгорнулася енергетична криза, Житомиробленерго попросили про допомогу столиці. Начальник РЕМ Олександр Самчук запитав, чи поїду я. Відмовляти я не звик. Ми виїхали втрьох. Сидіти склавши руки я не звик. Якщо є потреба й я можу допомогти – ніколи нікому не відмовляв. Кажу: я поїду", – розповідає він.

Другого лютого надійшла інформація, третього – бригада виїхала зі Звягеля о сьомій ранку. Троє: Ігор, електромонтер Олександр і водій Андрій. О 11-й уже були на місці.

Проблема виявилася системною: через відсутність централізованого опалення люди масово вмикали електричні обігрівачі. Кабелі в щитових і від щитових до під'їздів просто не витримали – їх не розраховували на таке навантаження. Вони вигоряли. Завдання бригади – замінювати.

"З незначними роботами справлялися і місцеві електрики, а от перевлаштування головних та розподільних щитків будинку, заміна силових кабелів, внутрішньобудинкових проводок, апаратів захисту – це наша робота", – каже Чорноус.

Роботи було настільки багато, що працівники місцевих РЕМ не завжди встигали приїхати до кінця дня, щоб під'єднати мережі вже відремонтоване нами обладнання.

Робота – брудна фізично. Попіл і гар зависають у повітрі, осідають у легенях. Хлопці одягали медичні маски. Спочатку – щитову обдути компресором, потім демонтувати все згоріле, перечистити й зібрати нову комутацію.

Земляки, бабуся з каструлькою і "ура"

Люди зустрічали по-різному. Хтось приходив сваритися – особливо ті, хто тиждень просидів без світла.

"Але коли бачили, що ми з Житомира, що приїхали з іншої області, – ставлення змінювалося. На нас був фірмовий одяг, ззаду написано "Житомиробленерго". Хтось починає обурюватися, повертаєшся – кажеш: "Читайте". Почитають: "А, хлопці, дякуємо, що приїхали!"

Несли каву і чай – купували в магазинах на генераторах, коли вдома не було світла. Годували піцою. А одна бабуся дві години бігала з каструлькою, поки бригада збиралася від'їжджати.

"Ми вже закінчили роботу, а вона: "Хлопці, пообідайте!" Вже вечір, а вона все: "Та хоч п'ятнадцять хвилин!" Наварила картоплі, сало підрізала. І каже: "Беріть із собою, буде час – привезете каструльку назад. А ні – так і буде", – розповідає Чорноус.

У кожному будинку знаходили земляків з Житомирщини. Щойно чули говір – одразу несли пригощати.

Але найсильніший момент – інший. Після семи діб без електрики вони ввімкнули будинок. І з квартир почулося дитяче "ура".

"Аж холод пішов усередині. Було розуміння, що ми принесли частинку добра і світла цим дітям", – каже він.

Робота, яка стала життям

Ігор Чорноус живе у Звягелі, захоплюється риболовлею та полюванням. Разом із своєю коханою Оксаною вже сім років.

До речі, познайомилися саме на роботі: вона прибігла сваритися, що електрики відключили трансформаторну підстанцію. Він пішов назустріч, щоб хлопці не відволікалися. "Думаю: заспокою цю гарну пані. Ну, так і познайомилися", – сміється він.

Чи бачить себе в іншій сфері?

"Мені подобається моя робота. Дружина каже, що я без свого РЕМу вже не зможу прожити – це вже моє життя. Можливо, воно й так."

І, мабуть, воно справді так. Батько Ігоря вчителює все життя – зранку по дзвінку до школи, ввечері зі школи по дзвінку. Ігор сміється: "Вічний учень." А потім трохи замовкає. Бо й сам такий: до 17-ї, а буває – і до ночі, коли стихія велика, обриви, вигоряння щитових. Просто у нього замість дзвінка – виклик на лінію.

Житомирські