«Співаємо про те, чим живемо зараз»: ансамбль «Громиця» привезе у Вишевичі...

08 травня 2026 р. 14:23

08 травня 2026 р. 14:23

Ліричні, жартівливі, весняні й патріотичні пісні — народний фольклорний ансамбль «Громиця» виступить із благодійною програмою до Дня матері

Народний фольклорний ансамбль «Громиця» з Києва уже 11 років відтворює українські традиційні пісні, танці й обряди. У репертуарі колективу — твори, записані у фольклорних експедиціях у різних куточках України, а сценічне вбрання учасники відшивають за автентичними зразками.

Цими вихідними «Громиця» знову приїде на Житомирщину — у село Вишевичі. Там 10 травня о 14:00 у місцевому Будинку культури відбудеться благодійний концерт до Дня матері. У програмі запланували ліричні, жартівливі, весняні та патріотичні пісні. Вхід вільний, але під час заходу збиратимуть донати на підтримку Збройних сил України.

Про дружбу з Вишевичами та Житомирщиною, культуру під час війни і те, чому народна пісня сьогодні звучить не лише зі сцени, MALYN.MEDIA поговорило в з художнім керівником ансамблю Євгеном Пихтіним.

— Пане Євгене, для початку представте, будь ласка, ваш колектив. Що таке «Громиця» і чим ви займаєтеся?

— Нашому колективу цього року вже 11 років. Ми відтворюємо українську традиційну культуру: обряд, побутовий танець, народні пісні, які були записані у фольклорних експедиціях у різних куточках України.

Співаємо, танцюємо, працюємо з автентичним матеріалом. Окремо займаємося вбранням: відшиваємо його за різними традиційними зразками. Тобто намагаємося не просто виконувати пісні, а показувати цілісну культуру — з її звучанням, рухом, виглядом і змістом.

— Хто сьогодні є учасниками ансамблю? Це професійні артисти чи люди різних занять, яких об’єднала пісня?

— У нас у колективі приблизно до 20 учасників. Це і жінки, і чоловіки, люди різного віку та різних професій. Але всіх нас об’єднує пісня, традиція і сама «Громиця». Для багатьох це вже не просто гурток чи виступи. Це середовище, у якому люди знаходять однодумців і відчувають, що роблять важливу справу.

— Наскільки знаю, ви вже не вперше приїжджаєте на Житомирщину. Як почалася ваша співпраця саме з Вишевичами?

— Колись ми були у Житомирі на семінарі для керівників колективів. Там і познайомилися з керівницею ансамблю «Вишевичанка» із села Вишевичі.

Відтоді зав’язалася дуже тепла творча дружба. Ми вже багато років їздимо у Вишевичі з концертами. Років п’ять-шість точно. Це не разова співпраця, а вже справді дружні стосунки між колективами.

«Вишевичанка» також неодноразово приїжджала до Києва. Вони були на мистецьких заходах у музеї Пирогова, приїжджали до нас на ювілейний концерт.

Ми підтримуємо одне одного, спілкуємося, зустрічаємося на різних подіях. І зараз я хочу зробити у Києві окремий мистецький проєкт із такими творчими зустрічами. Думаю, першими там будуть саме Вишевичі, бо це наші друзі.

— Цього разу ви приїжджаєте у Вишевичі з концертом до Дня матері. Якою буде програма?

— Ми підготували ліричні пісні, жартівливі, веснянки. Будуть і патріотичні композиції, бо сьогодні ми не можемо не згадувати наших захисників, які боронять Україну.

Ми веземо оновлену програму — з піснями, танцями, із тим, чим зараз живемо. Будемо співати, говорити, ділитися настроєм. Думаю, ця програма буде близькою людям.

— Концерт буде традиційно благодійним?

— Так. Вхід на концерт вільний, але всі охочі зможуть зробити донат на підтримку Збройних сил України. У нас такі виступи здебільшого благодійні, бо зараз кожен має допомагати там, де може.

Для нас важливо не лише приїхати й заспівати, а й зробити щось корисне для тих, хто захищає країну.

— Ми часто говоримо, що війна триває не лише на фронті, а й у культурі, пам’яті, мові. Як ви самі відчуваєте роль таких концертів сьогодні — особливо у невеликих громадах , на малих сценах?

— Передусім це підтримка для людей. Ми всі живемо у складний час, люди дуже переймаються, багато хто постійно перебуває у тривозі. І коли ми приїжджаємо в село, бачимо, що люди ніби оживають. Вони підходять після концерту й кажуть: «Для нас це відпочинок, для нас це насолода, для нас це натхнення». І ці слова дуже багато важать.

Такі виступи потрібні не лише артистам чи глядачам. Вони потрібні всім нам, бо нагадують, хто ми є, що маємо свою пісню, свою культуру, свою силу.

— Чи були зустрічі після концертів, які особливо запам’яталися?

— Так, були дуже зворушливі моменти. Після концертів до нас підходили матері загиблих військових і дякували. Вони казали, що для них це дуже важливо: чути українську пісню, бачити, що культура живе.

Одна з таких думок дуже запам’яталася: люди говорили, що через такі пісні вони ще раз розуміють, за що загинули їхні діти. За цю землю, за цю мову, за цю культуру.

Коли чуєш такі слова, розумієш, що треба продовжувати. Хочеться співати, їздити, робити ще більше. Бо це теж свого роду культурний фронт.

— А які пісні найбільше відгукуються залу? Є композиції, які люди завжди чекають?

— Люди найкраще сприймають ті пісні, які знають і можуть співати разом із нами. Наприклад, «Коли ти берегом ідеш». Завжди дуже сильно звучить «Ой у лузі червона калина» — ми часто виконуємо її наприкінці концерту.

Коли зал підхоплює пісню, виникає зовсім інша енергія. Це вже не просто виступ колективу, а спільне переживання.

— До речі, назва вашого ансамблю — «Громиця» — дуже незвична. Звідки вона взялася?

— «Громиця» — це давня назва свята Стрітення. Колись, за старим стилем, його відзначали 15 лютого. Це ще й день мого народження.

Я почав звертатися до історичних джерел, до етнографії, до дохристиянських традицій. У цей день ставили громничну свічку. Вважалося, що коли весна бореться із зимою, ця свічка має оберігати оселю від грому, лиха й усякої нечистої сили.

Мені ця назва здалася дуже цікавою — і історично, і етнографічно. До того ж вона не повторювалася, була особлива. Так 11 років тому ми й назвали свій творчий корабель — «Громиця». І він поплив.

— На завершення попрошу кілька слів для усіх, хто захоче долучитися до недільного концерту.

— Ми щиро запрошуємо всіх: жителів громади, гостей, матерів, родини військових, усіх, кому близька українська пісня. Будемо співати про те, чим живемо зараз: про весну, про любов, про Україну, про наших захисників. Думаю, кожен знайде у цій програмі щось для себе. Буду радий всіх бачити!

Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО

Житомирські