Житомирянка стала амбасадоркою України в Японії та закохала місцевих у «Червону калину»

30 травня 2026 р. 20:45

30 травня 2026 р. 20:45

Житомирянка Лариса Кухарчук після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну вирушила до Японії. З червня 2022 року вона мешкає у місті Кобе, що в префектурі Хього. Там жінка на громадських засадах виконує надважливу місію — працює амбасадоркою України в Японії, невтомно популяризує нашу культуру та організовує збори коштів на підтримку ЗСУ і для українських сиротинців.

До Японії привела війна та родина

До початку повномасштабного вторгнення Лариса Кухарчук працювала в департаменті агропромислового розвитку та економічної політики Житомирської обласної військової адміністрації. Проте війна кардинально змінила її життя.

У лютому-березні 2022 року, після перших ракетних та авіаударів по Житомиру та області, у складі волонтерської групи жінка почала супроводжувати людей старшого віку за кордон. Тоді першою кордони відкрила Польща, а згодом — й інші країни. Коли у березні 2022 року свої двері для українців відчинила Японія, Лариса Кухарчук використала можливість допомогти землякам знайти прихисток саме там.

У Японії вже 15 років проживала її донька Ольга разом із чоловіком-японцем. Родина підшукала притулок для евакуйованих українців і допомогла туди дістатися, а Лариса поїхала як супроводжувачка. Це також стало нагодою нарешті побачитися з донькою, після чого жінка залишилася в Японії на довший час.

Від держслужбовиці до амбасадорки

Прибувши до міста Кобе (столиці префектури Хього), Лариса заповнила персональну анкету, де вказала свій статус державного службовця в обласній держадміністрації. Японці, які надзвичайно цінують порядок і дотримання законів, відразу звернули на це увагу.

«Як сказав перекладач, японці дуже поважають державних службовців. Вважають їх відповідальними, доброчесними і такими, яким можна довіряти», — поділилася Лариса Кухарчук.

Враховуючи її досвід, посадовці префектури запропонували їй на громадських засадах стати амбасадором України в Японії. До її обов’язків увійшло інформування про український народ, культуру, а також правдиве висвітлення подій після повномасштабного вторгнення військ РФ.

Для ефективнішої роботи місцеві посадовці ініціювали створення японо-української громадської організації «Art Forest», яку очолила житомирянка. За її словами, зареєструвати ГО в Японії значно складніше і дорожче, ніж в Україні (де навіть банківську картку можна оформити за лічені хвилини), проте для українців процедуру максимально спростили.

Культурний фронт: від мови до «Червоної калини»

Організація проводить зустрічі з мешканцями Кобе та інших міст префектури, розповідаючи про мову, віру, мистецтво, побут та опір України у збройному нападі РФ. Лариса наголошує на необхідності пояснювати, чому ворог прагне знищити українську ідентичність і чому підтримка світу, зокрема Японії, є критично важливою. Також вона знайомить японців з нашими звичаями та національними стравами.

📌 До теми гастрономії: українські інгредієнти в Азії

По 70 доларів за кілограм: звичайний український буряк став елітним делікатесом у Японії

Особливий інтерес в Японії викликає українська пісня. Японці охоче підхоплюють незнайомі мелодії та просять навчити їх співати. Справжньою візитівкою стала пісня «Червона калина». Лариса Кухарчук розповідає, що японці знають її, щиро підспівують на мітингах, а вона, у свою чергу, розповідає їм історію цієї композиції та історію нашої боротьби за незалежність. Водночас пісня «Плине кача» дається місцевим жителям складніше.

Цікавим відкриттям для житомирянки стало те, що багато японців не розрізняють українську та російську мови. Якось місцева співачка та співзасновниця ГО «Art Forest» Джесіка виконала пісню під фортепіано, вважаючи її українською. Коли Лариса пояснила, що пісня російська, Джесіка зацікавилася різницею між мовами. Згодом японська артистка назвала українську «тотемо яваракай го» — дуже м’якою і красивою мовою, та навіть виявила бажання її вивчати. Навіть звуки природи народи сприймають по-різному: українське зозулине «ку-ку» для японців звучить як «ка-коу».

Мітинги, сироти та відбудова

Проводити масові акції в Японії складно через жорсткі правила. Коли Лариса з рідними організовували перший мітинг до річниці повномасштабного вторгнення у 2023 році, довелося отримувати дозволи в поліції та префектурі. Японці дуже хвилювалися, щоб учасники не сідали на підніжжя пам’ятників.

«Під час одного із мітингів організатори помітили, що українські діти сидять на підніжжі пам’ятника. І тоді я подумала, що дорослих ми попередили, а дітей — ні. Але ми швидко все це виправили», — згадує з усмішкою Лариса Кухарчук.

Вже пізніше, під час мітингу до Дня Конституції України, процедуру видачі дозволів для українців значно спростили.

Дипломатичні зв’язки також міцнішають: у 2024 році в Кобе відкрили Почесне консульство України, через яке українські лікарі-реабілітологи мають змогу проходити стажування в Японії. Значний внесок робить і відомий українознавець, професор Окабе, який очолює українську бібліотеку при університеті Кобе. Колишній почесний професор Московського університету, після вторгнення він зайняв чітку проукраїнську позицію, повністю перейшов на українську мову і не засмутився навіть тоді, коли РФ заборонила йому в’їзд.

Японія активно готує план участі у відбудові України, пропонуючи свої передові технології (наприклад, продумані та практичні системи каналізації, які швидко ремонтуються). Вражає японців і українська згуртованість та волонтерство. Окрему увагу вони приділяють українським дітям-сиротам. Завдяки японській підтримці організація Лариси передає допомогу в дитячий будинок «Сонячний дім» у Житомирі: дітям купували подарунки на свята, оплачували розважальні центри, організовували онлайн-зустрічі з виконавцями з Японії, а зараз планують закупити термобілизну.

Мистецтво як місток між націями

Японці в захопленні від українського народного мистецтва. Префектура Хього часто надає ГО «Art Forest» приміщення для виставок вишиванок, ляльок-мотанок, картин та кераміки. Місцеві жителі годинами розглядають деталі, захоплюючись тим, що кожна річ має власну історію та ідентичну пам’ять, а не є просто декором. На таких заходах завжди збирають донати для ЗСУ та волонтерських проєктів.

Коли Лариса вперше їхала до Японії, вона привезла із собою 15 кілограмів автентичних речей. Зараз, під час приїзду до Житомира, вона збирає нові вироби місцевих майстрів, аби поповнити експозиції.

«Мені дуже хочеться, аби японці знали Україну не лише через війну. Щоб вони бачили глибину нашої культури, талановитих людей і неймовірну силу духу нашого народу. Бо Україна — це не лише боротьба. Україна — це краса, гідність, сила і велика душа», — резюмувала амбасадорка.

Попри любов до Японії та вдячність за її підтримку, Лариса Кухарчук мріє після перемоги повернутися до рідного Житомира — жити у мирній, сильній та відбудованій країні.

Матеріал підготовлено на основі інтерв’ю Суспільного: читати першоджерело .

Житомирські