Гордість села Івановичі: письменниця із нашого краю Тетяна Фольварочна у Києві отримала престижну Мистецьку премію

01 червня 2026 р. 10:03

01 червня 2026 р. 10:03

Мер столиці Віталій Кличко напередодні Дня Києва вручив Мистецьку премію «Київ» видатним діячам, які розвивають національну культуру та презентують її на світовому рівні. Ця нагорода є другою за престижністю після Шевченківської премії.

«Традиції вручення премії «Київ» уже чверть століття. І вона стала визнанням для кращих представників творчої інтелігенції, які є гордістю нашого міста, нашої держави. Важливо, що навіть у такий драматичний для країни час відбуваються мистецькі акції, які обʼєднують і підтримують нас. І в мирні часи, і в дні випробувань культура завжди була й залишається джерелом сили, віри та надії, – зазначив мер Києва. – Кожен з митців своєю творчістю формує Київ як культурну європейську столицю. Завдяки їхній праці світ відкриває для себе глибину й самобутність української музики, переконується у високому рівні українського кіномистецтва. Діяльність письменників, художників, майстрів народного мистецтва, журналістів, діячів театру та цирку доводить свою важливу роль у розвитку національної свідомості та духовності нашого суспільства».

Престижну премію вручили в 9-ти номінаціях у різних видах мистецтва. У галузі літератури Мистецьку премію «Київ» імені Євгена Плужника отримала письменниця Тетяна Фольварочна – за книгу «На околиці літа спілого».

Пані Тетяна – наша землячка, яка народилася у селі Івановичі. Тому односельці з радістю відреагували на цю новину. Краєзнавець Вячеслав Пишнюк зробив святковий допис у соцмережі «Фейсбук»:

«Щиро вітаємо нашу землячку, талановиту поетесу та письменницю Тетяну Фольварочну, уродженку села Івановичі, з присудженням престижної Мистецької премії «Київ» у галузі «Література» імені Євгена Плужника. Ця висока нагорода є заслуженим визнанням багаторічної творчої праці, любові до рідного слова та відданості українській культурі.

Особливо зворушують слова пані Тетяни під час отримання Мистецької премії: «Дякую Творцю, що вклав у мої вуста саме українську мову, що вселив у мою душу наше Слово! І вам, люди, дякую, що чуєте, читаєте мою поезію!».

Пані Тетяна народилася 24 серпня 1962 року у селі Івановичі. У 1979 році закінчила Івановицьку середню школу, 1994-го – Київський інститут культури та мистецтв за фахом режисури.

У 1986-1989 рр. працювала інспекторкою Червоноармійського відділу культури. З 1989 по 1995 рр. викладала народознавство у Червоноармійській середній школі, збирала поліський фольклор, публікувала в українських газетах та журналах статті про народознавчі дослідження.

Протягом 14 років працювала в органах виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Адміністрація Президента України). Нині очолює Національну Спілку Письменників України.

Письменниця працює в жанрі поезії та прози.

Деякі поезії пані Тетяни покладені на музику: «Там за селом джерела б’ють» (Вікторія Демченко), «Руда панна» (Сергій Лазо), «Мамині рушники» (Володимир Волонтир) тощо.

За поетичними та прозовими творами пані Тетяни створено десятки радіопередач. Вона частий гість у закладах освіти та культури. Найважливішою темою розмов на зустрічах із читачами є тема духовного збагачення українців та патріотичного виховання молоді, з якої має початися справжня духовна нація.

У 2025 році відповідно до рішення Експертної ради Інституту політико-правових та релігійних досліджень визначено лауреаткою Всеукраїнської літературно-мистецької премії «Київська книга року» за видану книгу: «На околиці літа спілого».

До вашої уваги кілька віршів талановитої поетеси.

Так близько до літа!

Уже добігають волошки до жита.

Уже долітають дві долі до раю.

А що у тім раю – ніхто і не знає.

А що у тих долях?

Літа не прожиті,

Як сині волошки в зеленому житі.

Ніхто не придумав на вітер вуздечки,

Бо вітер шалений,

Невпинний, лелечий!

З тобою душа забуває про втому.

Лечу, мов той вітер до нашого дому,

До ставу, до квітів, до білого ґанку,

Зриваю суниці тобі на світанку.

Ми – птахи крилаті, ми знову літаєм!

Ми зранені крила

Коханням латаєм.

***************************************

Здригається ніч за півкроку до смерті,

А дощ перетворюється на крижинки.

Слова оживають закреслені й стерті

І випурхнуть хочуть з моєї сторінки.

Словам вже замало сидіти у зшитку,

Складатись у рими, мовчати, боліти.

Вони уже хочуть розплутати сітку

Маленьких клітинок… Летіти, летіти.

Нове захотілося людям сказати.

А ви запитали  –  їм правда потрібна?

Візьмуть і посадять, як птахів за грати,

Або щось придумають цьому подібне.

Чи раз вас палили вогні інквізицій,

Чи раз вас душили мотузки репресій,

Кому ви потрібні у нашій провінції?

Ще вплутаєтесь у чиїсь інтереси.

То краще лягайте у затишний сховок.

Я вас напишу і сама прочитаю.

Лишивсь на папері один заголовок…

Уже розлетілись… Уже не піймаю.

************************************

Не оминути колючок,

що життя сипонуло під ноги.

Не сховать сивини,

що так зрадницьки сяє у косах.

Розчахнулось життя,

як на перехресті дороги.

І уже не знайти

чистоти в скаламучених росах.

Як тріпочуть слова,

мов метелики в теплих долонях.

Світку мій!  –  я уже

із надривом кричу.

Забери отой досвід,

що так чисто лягає на скроні.

Я ще хочу знайти

сто веселок посеред дощу.

******************************************

Прищепив, мов яблуньку до своєї долі…

Приросла душею і навіть квітує.

Обтрушує вітер цвіт рожевий долі,

Але їй так добре – холоду не чує.

А вже з того цвіту яблучок не буде.

Та і не до плоду в пізнім квітуванні.

Їй святково сяє навіть сірий будень,

І вірші складає зоряниця рання.

Їй з тобою затишно навіть серед поля,

Ти умієш словом рани лікувати.

Лишились у спогадах воля і неволя…

Прижилася яблунька – буде зимувати.

«Ваші твори надихають, навчають любити Україну, берегти рідну мову та цінувати силу українського слова. Ми пишаємося, що саме наша земля подарувала Україні таку яскраву творчу особистість.

Бажаємо Вам, шановна пані Тетяно, міцного здоров’я, невичерпного натхнення, нових творчих звершень, вдячних читачів і ще багато заслужених відзнак, – зазначає земляк із села Івановичі Вячеслав Пишнюк. – Нехай українське Слово, яке живе у Вашій душі, й надалі знаходить відгук у серцях людей! Ви – Гордість Івановичів! Гордість України!».

Житомирські