За Україну загинув захисник України Олексій Анатолійович Манохін

04 червня 2026 р. 14:15

04 червня 2026 р. 14:15

Знову страшна звістка сколихнула Оліївську громаду. Наша громада в жалобі. Ще один відважний син України доєднався до журавлиного клину, залишивши у серцях рідних, друзів, побратимів та земляків невимовний біль і смуток.

Унаслідок ворожого ракетного удару по столиці України 2 червня 2026 року обірвалося життя жителя села Троковичі Оліївської громади, мужнього Захисника України Олексія Анатолійовича Манохіна.

Олексій був людиною, яка з перших днів повномасштабного вторгнення без вагань стала на захист Батьківщини, своєї родини та кожного з нас.

Майбутній воїн народився 31 березня 1977 року в селі Троковичі. Закінчив дев’ять класів Троковицької школи, після чого вступив до професійно-технічного училища, де здобув професію кранівника.

Наприкінці навчання був призваний на строкову військову службу. Спочатку проходив її у Гайсині Вінницької області, а згодом — у Луцьку.

Після повернення зі служби працював вантажником, виконував різноманітні роботи, завжди сумлінно дбаючи про добробут родини. Особливе місце у його житті займала мама Віра, яка самотужки виховала трьох дітей. Олексій безмежно любив і поважав матір, був вдячний їй за турботу та підтримку, завжди знаходив для неї теплі слова і допомагав у всьому.

За будь-яку справу брався відповідально й наполегливо. Рідні згадують, що він мав справді золоті руки. Успадкувавши від дідуся любов до майстрування та будівництва, прагнув доводити кожну справу до досконалості. Його працьовитість, акуратність і професіоналізм високо цінували не лише в Україні, а й за кордоном.

До початку повномасштабного вторгнення Олексій працював у Польщі, де мав гарні перспективи та стабільну роботу. Проте війна покликала його додому. У перший день вторгнення він повернувся в Україну та одразу долучився до територіальної оборони, охороняючи спокій односельчан.

У травні 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу у підрозділах спеціального призначення, зокрема гранатометником 1 відділення спеціального призначення 3 взводу спеціального призначення 1 роти спеціального призначення військової частини А4349.

Бойовий шлях Олексія Манохіна проліг через найгарячіші точки фронту. Він виконував бойові завдання у Бахмуті, Часовому Яру, Дружківці, Віролюбівці, Марковому, Миколаївці на Донеччині, а також на Куп’янському та інших напрямках Харківщини.

Важкі бої та постійні навантаження серйозно підірвали здоров’я Захисника. Проте він до останнього не хотів залишати побратимів і погодився на лікування лише після наполегливих прохань рідних та товаришів по службі. Після складної операції та встановлення інвалідності внаслідок війни продовжив службу у батальйоні почесної варти Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького військової частини А0222.

Та навіть тоді він неодноразово говорив рідним, що готовий будь-якої миті знову повернутися на передову, аби не допустити ворога до рідної землі.

Рідні та друзі пам’ятають Олексія як щиру, доброзичливу, життєрадісну людину з великим серцем. Поруч із ним ніколи не було сумно. Він умів підтримати, допомогти, підбадьорити та знайти добре слово для кожного.

Його великою пристрастю був футбол. Також він дуже любив тварин, піклувався про котів і собак, які завжди радо зустрічали його під час коротких приїздів додому між бойовими завданнями.

Олексій був відповідальним, чесним і відданим своїй справі. Піклувався про молодших, шанував старших, з особливою любов’ю ставився до матері. Безмежно любив свою дружину Любов і часто говорив, що саме після зустрічі з нею по-справжньому відчув щастя життя.

Він будував плани на майбутнє, мріяв про Перемогу, облаштовував родинне житло, купував інструменти для улюбленої справи та хотів власними руками створити ще більше затишку для своєї сім’ї. На жаль, війна безжально перекреслила ці світлі мрії.

За мужність, відданість військовому обов’язку та самовідданий захист України Олексій Манохін був нагороджений численними відзнаками, серед яких:

- грамота командира батальйону за зразкове виконання службових обов’язків, високий професіоналізм, ініціативу та старанність;

- медаль «За оборону Бахмута»;

- відзнака «Учасник бойових дій»;

- Почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «За сумлінну службу»;

- відзнака Міністра оборони України «Захиснику України»;

- відзнака Президента України «За оборону України».

Нещодавно військове керівництво повідомило Олексію, що у День Конституції України він має отримати чергову державну відзнаку за захист України. Та отримати заслужену нагороду Герой уже не встиг...

Оліївська сільська рада та вся громада висловлюють щирі співчуття матері Вірі, дружині Любові, брату, сестрі, усім рідним, близьким і побратимам полеглого воїна.

Схиляємо голови у глибокій скорботі та вдячності за його подвиг.

Вічна пам’ять і шана Захиснику України Олексію Манохіну.

Герої не вмирають!

Про дату, час та місце прощання із Захисником буде повідомлено додатково.

Житомирські