Мед, віск і новий дім: історія родини зі Слов’янська, яка переїхала...

22 червня 2026 р. 15:07

22 червня 2026 р. 15:07

Із Донеччини родина вивезла пасіку, а вже на Житомирщині почала викачувати перший мед і виготовляти свічки з власного воску

Вони залишили у Слов’янську дім, господарство і більшість речей, але забрали з собою пасіку. Тепер у Малинській громаді родина Седюків відновлює своє життя: доглядає бджіл, викачує перший мед на новому місці та робить свічки з власного воску.

Про історію Наталії та Іллі Седюків розповіло Суспільне Житомир.

Родина переїхала зі Слов’янська Донецької області до Малинської громади у січні 2026 року. Причиною стали постійні російські обстріли та небезпека для дітей. У рідному місті Седюки мали будинок, господарство і пасіку, але з часом залишатися там ставало дедалі важче.

«Морально жити у Слов’янську стало важко. Почалися проблеми зі світлом, водою та газом, дрони над будинком літали. Ми дивилися на дітей і розуміли, що вони бояться, і з цим потрібно щось робити» , — розповіла Наталія Седюко.

Під час евакуації родині довелося обирати, що забрати з собою. Меблі, техніку, посуд та більшість побутових речей залишили. Натомість вирішили рятувати пасіку.

«У нас постав вибір — або ми забираємо все, що у нас є вдома, а це різні побутові речі, меблі, техніку, посуд, або вулики. Звісно, ми з чоловіком поговорили і вирішили, що речі залишимо, а пасіку заберемо», — сказала Наталія.

До Житомирщини родина придивилася завдяки родичам із Київщини. Тітка чоловіка порадила Малин як невелике і спокійне місто. Так Седюки опинилися у селі Малинівка Малинської громади.

Пасічництвом Наталія та Ілля почали займатися у 2022 році. За словами Іллі, усе почалося з кількох вуликів знайомого пасічника із Лимана, який через війну більше не міг продовжувати справу.

«Він бджолярством займатися більше не буде, тож і вулики залишаться і пропадуть. А я його запитав, чи можна мені їх забрати. Кажу, спробую з дружиною бджолярством зайнятися. Він і віддав», — розповів Ілля Седюко.

До переїзду родина мала 12 бджолиних сімей. Евакуація стала випробуванням не лише для людей, а й для бджіл. Частину сімей перевозили поштою, але не всі пережили дорогу.

«Ми їх транспортували поштою. Із п’яти сімей вижили тільки дві. Інші загинули. Перед відправкою вони довго стояли на пошті. Температура була інша, потім їх довго транспортували», — пригадала Наталія.

Попри втрати, на новому місці Седюкам вдалося відновити пасіку. Зараз вони мають 15 бджолиних сімей і планують розширювати господарство.

«Наразі нам подобається бджолярство. Хочемо ще більшу пасіку. Щоб у нас було багато вуликів. Ми вже знайшли, де їх встановлювати» , — сказав Ілля.

Перший мед з акації на Житомирщині родина викачала вже у червні. Частину залишать для себе, а решту планують подарувати друзям і родичам.

Ще одна справа, яку Наталія продовжила після переїзду, — свічки з бджолиного воску. Робити їх вона почала ще у Слов’янську під час відключень електроенергії. Спершу це було практичне рішення для родини, а згодом стало заняттям, яке приносить радість і їй, і тим, кому вона дарує свої вироби.

«У нас дуже часто вимикали світло. Щоб не купувати свічки, вирішили робити їх самі. Це було дешевше. Коли запалюєш таку свічку, відчувається аромат воску та меду, адже на рамках завжди залишається трохи меду. Це дуже приємний запах», — розповіла Наталія.

Для свічок вона використовує віск із власної пасіки. Старі бджолині рамки перетоплює, очищає, заливає у форми й залишає застигати. Так з’являються декоративні свічки та свічки з вощини.

Поки що Наталія їх не продає. Каже, здебільшого дарує знайомим і друзям, а частину залишає вдома для декору.

«Спочатку ми робили свічки для себе, а зараз я переважно дарую їх. Не продаю — просто хочу зробити людям приємне», — сказала вона.

У Слов’янську родина залишила не лише будинок, а й велике господарство: кроликів, курей, гусей. Наталія згадує, що всім цим вони займалися для себе, але під час переїзду господарство довелося передати сусідці.

Тепер Седюки поступово облаштовуються у Малинській громаді. Мріють про власний будинок, мирне небо і велику пасіку.

« Для життя краще мати власний будинок. Дуже цього хочемо. А розширювати пасіку до 100 вуликів — у нас у найближчих планах. Це наша найбільша мрія. Найголовніше, що наша сім’я тепер у безпеці», — розповів Ілля Седюко.

Для цієї родини пасіка стала не просто справою. Це частина дому, яку вони змогли забрати із собою після вимушеного переїзду. А мед і свічки з власного воску — спосіб не лише почати життя на новому місці, а й зберегти тепло того, що було важливим до війни.

Житомирські