У Житомирі прощалися з Воїнами Максимом Богдановим та Русланом Данилюком: полягли у боях на Запоріжжі

22 червня 2026 р. 16:35

22 червня 2026 р. 16:35

Богданов Максим Олексійович (11.07.1993 — 09.10.2023 рр)

Максим Олексійович Богданов народився у місті Житомирі. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Навчався у загальноосвітній школі №27 (нині — ліцей №27), де здобув освіту, знайшов вірних друзів та сформувався як щира, добра і відповідальна людина.

Після закінчення школи вступив до Житомирського технологічного коледжу (нині — ВСП «Житомирський технічний фаховий коледж КНУБА»). У 2012 році завершив навчання та розпочав свій трудовий шлях. Працював на меблевому виробництві, а згодом багато років сумлінно ніс службу у Житомирській установі виконання покарань №8. Колеги цінували його за працьовитість, надійність, порядність і людяність.

Максим був люблячим сином, турботливим братом, вірним другом і людиною, на яку завжди можна було покластися.

У січні 2023 року Максим був призваний до лав Збройних Сил України. Служив у Десантно-штурмових військах ЗСУ, мужньо та самовіддано захищав рідну землю.

9 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку солдат Максим Богданов героїчно загинув, до останнього залишаючись вірним Військовій присязі та своєму обов’язку перед Батьківщиною.

Лише через два роки і вісім місяців Герой на щиті повернувся до рідного Житомира, де рідні та близькі змогли провести його в останню земну дорогу.

У вічній скорботі мама, вітчим, сестра, рідні, друзі та бойові побратими.

Данилюк Руслан Андрійович (17.01.1992 — 15.06.2026 рр)

Руслан народився на території України, яка є тимчасово окупованою. Там провів дитинство та юність і навчався у місцевій загальноосвітній школі. Із ранніх років був активним, цілеспрямованим і наполегливим. Захоплювався футболом, тенісом, карате кіокушинкай, неодноразово ставав переможцем спортивних змагань, здобував нагороди та відзнаки. Особливо пишався перемогою у футбольному турнірі, де виборов перше місце та став володарем кубка.

Після закінчення школи навчався у Вищому професійному училищі, де здобув фах столяра.

Згодом передавав свої знання й досвід дітям, навчаючи їх мистецтву карате у спортивних секціях.

Найбільшим захопленням Руслана була риболовля. Він був доброю, щирою, відкритою людиною, турботливим і люблячим сином, братом, племінником, вірним другом і надійною опорою для своїх рідних.

З лютого 2022 року Руслан проживав у селі Гулянка на Житомирщині, де працював машиністом-навантажувачем на ТОВ «Гулянецький щебзавод». Його поважали колеги та знайомі за працьовитість, порядність і готовність завжди прийти на допомогу.

У липні 2025 року Руслан добровільно став до лав Збройних Сил України. Рішення стати на захист держави було продиктоване його любов’ю до рідної землі та мрією про мирне майбутнє для своєї маленької донечки, яку він безмежно любив.

Після проходження військової підготовки служив зовнішнім пілотом (оператором) безпілотних літальних апаратів відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів у складі окремої бригади безпілотних систем «Яструби». Захищав Україну на Запорізькому напрямку. Побратими знали його за позивним «Херсон». Він пройшов через важкі бої, втрати та випробування війни, залишаючись мужнім, стійким і відданим Військовій присязі.

15 червня 2026 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини на Запорізькому напрямку Руслан Андрійович Данилюк героїчно загинув, віддавши найдорожче — власне життя, за свободу і незалежність України.

У вічній скорботі – батьки, брати і сестри, кохана, маленька донечка, друзі, побратими та всіх, хто знав і любив його.

Житомирські