вологість:
тиск:
вітер:
«Лазарус» Світлани Тараторіної: Київ 1913 року, містика та переосмислення українського фентезі
30 червня 2026 р. 00:05
30 червня 2026 р. 00:05
Знайомство Діани Мінаєвої із сучасними українськими авторами (за винятком Дяченків) розпочалося з твору, який вона охарактеризувала як абсолютно графоманський роман. Це бездарне, недолуге та недороблене фентезі на багато років відбило бажання читати подібні книги, залишивши значне розчарування. Проте ці «чорні чари» розвіялися, коли Мінаєва отримала в подарунок книгу української авторки Світлани Тараторіної під назвою «Лазарус». Початково рецензентка очікувала побачити збірку легенд, міфів, казок та інших елементів міського фольклору. Однак виявилося, що «Лазарус» – це не тільки фентезі, а й історичний детектив. Книга складається з шістьох кримінальних «справ», розслідуванням яких займається чиновник з особливих доручень Тюрін. Дія роману розгортається у Києві 1913 року, причому більш-менш знайомий історичний Київ населяють не лише люди. Упередження проти українських авторів не зникло миттєво після відкриття книги. З перших сторінок Мінаєва відчула «запашок Акуніна», що не дивно, враховуючи ту саму Російську імперію, схожі поліцейські чини та «пізньофандорінські» часи. Це не викликало захвату, але рецензентка планувала бути поблажливою, оскільки авторка «точно не графоманка». Далі читання ускладнилося. Перші 50-60 сторінок доводилося буквально «продиратися», постійно заглядаючи в кінець книги. Там розміщено словник нечисті, пояснення до зооморфних видів, а також історичні коментарі. Хоча цим можна було б знехтувати, Мінаєва, як сумлінний читач, не стала цього робити, тим паче, що серед нелюді зустрічалися геть незнайомі істоти, а про зооморфів і говорити нічого. Таким чином, рецензентка встановила, що авторка вправно підмішала до фентезі реальні події, злочини та мешканців тогочасного Києва й України. Згодом читання стало веселішим, хоча додатковими закладками, про всяк випадок, Мінаєва запаслася. «Лазарус» виявився гарним, легким чтивом, з яким чудово можна скоротити час у дорозі чи в очікуванні, або полежати десь на сонечку. Це цікаві оповідки, які будь-якої миті можна спокійно відкласти, а потім знову повернутися до них. Героїв рецензентка охарактеризувала як «пласкі, наче фігурки з картону». Проте атмосфера тогочасного Києва, описана в книзі, її зачарувала. Багато побутових, вуличних сцен, що відбуваються у знайомих місцях, топоніми, які збереглися й досі, а також безліч історичних подробиць роблять «Київ Тараторіної живим, цікавим, загадковим». Діана Мінаєва навіть трохи позаздрила авторці, якій у процесі написання «Лазаруса» «певно довелося перекопати купи архівних документів, історичних довідок, міських легенд і побрехеньок». Хоча «Лазарус» не став для рецензентки «книжкою року» і не все в ньому сподобалося, він зробив те, чого не змогли десятки інших книжок: «змусив мене по-новому поглянути на українське фентезі», а також викликав бажання «бодай ненадовго зазирнути до справжнього Києва 1913 року». ДІАНА МІНАЄВА Діагноз: «Епоха божевілля»
Джерело: times.zt.ua
Новини рубріки
Обмеження електропостачання 30 червня: графіки відключень для всіх регіонів України через спеку
29 червня 2026 р. 19:50
