вологість:
тиск:
вітер:
Історія та майбутнє маєтку Корницьких у Рогачах: від неокласичної садиби до готельно-ресторанного комплексу
05 липня 2026 р. 16:39
05 липня 2026 р. 16:39
На кордоні Вінницької та Житомирської областей, осторонь від головних туристичних шляхів, приховується архітектурна споруда, що варта додаткових кілометрів подорожі. Маєток Корницьких, розташований у селі Рогачі Ружинського району, визнаний одним із найвиразніших прикладів неокласичної садибної архітектури Правобережної України початку XX століття. Проте його історія також є типовим відображенням втраченого та незбереженого культурного спадку, як зазначає видання Polissya.today. Село Рогачі отримало свою назву ще у 1746 році та спершу входило до Погребищанського ключа. У 1785 році власницею села була Анна Плятер, яка була дружиною каштеляна троцького Авґуста Плятера. Через п'ять років, у 1790 році, вона продала Рогачі генералу Любовицькому. Згодом, у 1805 році (або 1808 року, за іншими даними), генерал перепродав ці землі польському шляхтичу Корницькому за значну суму — 70 тисяч рублів золотом, що вже на початку XIX століття свідчило про високу цінність цих володінь. Корницький збудував родинний маєток на околиці села, де проживав зі своєю дружиною та синами, Цезарем і Венциславом. Згодом єдиним власником залишився Венцислав (Вєнчислав) Корницький. Первісна садиба, що мала солом'яну та очеретяну покрівлю, була знищена пожежею, яка спалахнула через несправність пічного опалення. Ця пожежа стала каталізатором для будівництва нової, значно масштабнішої резиденції. У 1908 році Венцислав Корницький замовив проект відомому київському архітектору Каролю Іваницькому, доручивши йому створити розкішне родове гніздо, яке також слугувало б місцем для прийому гостей. Палац був виконаний у неокласичному стилі, зокрема, в пізньому неокласицизмі. Кошторис будівництва становив 69 тисяч рублів, що було надзвичайно значною сумою для того часу, але повністю виправдало себе. Найбільш вражаючою архітектурною особливістю, яка привертає увагу, є масивний портик із шістьма коринфськими колонами, увінчаний фронтоном, на якому досі зберігся родинний герб Корницьких. Від в'їзду до палацу вела каштанова алея, що прямувала до парадного фасаду з колонадою. Венцислав Корницький продовжував вносити зміни в архітектуру садиби протягом багатьох років, останні з яких були реалізовані незадовго до Жовтневої революції. Інтер'єри палацу відповідали високому статусу власника. У розкішно оздобленій їдальні висіла дорога люстра, стіни прикрашали східні килими, а сама кімната була декорована скульптурними головами міфічних героїв. З боку саду до будинку вів вхід до так званого Зеленого салону, де зберігалися вироби із золота та діамантів. Венцислав Корницький також був відомий своєю пристрастю до коней: на території садиби розміщувалася стайня арабських скакунів, яка вважалася третьою за величиною стайнею у південно-східній частині Речі Посполитої. На жаль, ця споруда не збереглася до наших днів, залишилися лише руїни льоху. Окремою, майже легендарною, деталлю є театр, облаштований власником у садибі. Там ставили вистави, демонстрували кіно, а одного разу навіть звучав голос самого Федора Шаляпіна. Жовтнева революція поклала край розкішному життю родини Корницьких. Багато цінних предметів з інтер'єрів палацу були знищені або розкрадені під час революційних подій та воєн. До сьогодні з оригінального оздоблення збереглося дуже мало деталей – частково вціліли ліпнина та елементи декору, але колишня пишність інтер'єрів безповоротно втрачена. Венцислав Корницький помер у віці 50 років напередодні Жовтневої революції. Його поховали на польському кладовищі в сусідньому селі Топори. У нього була позашлюбна донька від ключниці Насті, яку Корницький видав заміж за свого кухаря Менжинського, подарувавши молодятам будинок із лісом у місцевості, відомій як Куток. За часів радянської влади палац отримав нове призначення: тут розмістили місцеву школу, яка функціонувала до 1995 року. Парадоксально, але саме цей період став останнім, коли будівля підтримувалася у робочому стані, оскільки до 1991 року її активно використовували та обслуговували. Після розпаду Радянського Союзу школа закрилася, і будівля повністю припинила функціонувати. Покинутий палац швидко став жертвою місцевого вандалізму: його розграбували, розписали графіті та частково зруйнували. З того часу занедбана споруда продовжувала руйнуватися з кожним роком, втрачаючи вікна, двері та частину декоративного оздоблення. Доля садиби за останнє десятиліття пережила кілька несподіваних змін. У середині 2010-х років напівзруйнований будинок був виставлений на продаж через сайти приватних оголошень. Його описували як «старовинний особняк у класичному стилі, перлину архітектури», розташований на території старовинного парку площею 5 гектарів із центральною алеєю, що веде до озера. Згодом маєток дійсно придбав приватний інвестор. У 2021 році в приміщенні Ружинської селищної ради відбулися громадські слухання щодо реконструкції колишньої садиби Корницьких. Розробники детального плану території представили проектну документацію, згідно з якою інвестор планує здійснити повну реконструкцію палацу та створити на його базі багатофункціональний готельно-ресторанний комплекс. Заявлений термін реалізації цього проекту становить 10 років. Важливо зазначити, що попри свою архітектурну цінність, садиба Корницьких офіційно не включена до списку пам'яток архітектури. Цей юридичний нюанс дозволяє приватному власнику вільніше розпоряджатися об'єктом, але водночас залишає його без державного охоронного статусу. Станом на сьогодні палац залишається в аварійному стані: без вікон і дверей, з частково обваленими елементами конструкції. Алея, що веде до парадного входу, поступово заростає бур'янами та чагарником. Місцеві мешканці досі іноді називають будівлю просто «старою школою», згадуючи її останню функцію. Парк навколо садиби, який колись був доглянутим садово-парковим ансамблем, перетворився на густий гай зі старими деревами. Попри занедбаність, портик із шістьма коринфськими колонами та родинний герб на фронтоні все ще справляють сильне враження, роблячи будівлю однією з найвиразніших архітектурних домінант усього Ружинського району. Маєток розташований приблизно за 10 кілометрів від районного центру Ружин, на кордоні Вінницької та Житомирської областей. Дорога до Рогачів проходить через сусіднє село Топори. При в'їзді в село необхідно повернути праворуч, далі шлях пролягає попід лісосмугою та повз невеликий ставок до пагорба, густо зарослого парком. Саме там, на пагорбі, серед старих дерев, видніються білі колони палацу. Координати для навігатора: 49.636403, 29.351091. Палац знаходиться в лісопарковій смузі навпроти села, на протилежному боці невеликої річки. До самої будівлі веде колишня паркова алея, якою можна дійти пішки від основної дороги. Палац Корницьких у Рогачах — це історія про амбіції шляхтича, що вклав значні кошти у створення родового гнізда з театром, кінним заводом і колекцією золота, та про д
Джерело: zhzh.com.ua
