Бердичівщина попрощалася з 43-річним пілотом дронів Олександром Вакуленчиком

07 липня 2026 р. 18:09

07 липня 2026 р. 18:09

Олександр Вакуленчик народився 29 серпня 1982 року у селищі Первомайське, що на Харківщині. У 1998 році його родина переїхала до Бердичева, де Олександр продовжив навчання у дванадцятій школі. Згодом він здобував освіту програміста у Житомирі. Хоча диплом не отримав, набуті знання та комунікативні навички стали йому у пригоді в подальшому житті. Рано втративши батька, Олександр був надійною опорою для матері та сестри. Він був життєрадісною людиною, мав багато друзів, проте власної сім’ї створити не встиг. Тривалий час Вакуленчик працював менеджером на бердичівському підприємстві, яке спеціалізується на виготовленні автомобільного скла. Йому доводилося налагоджувати всі виробничі процеси з нуля після відкриття цього підприємства, і він успішно справлявся з цим завданням. Пізніше Олександр вирішив кардинально змінити професію, перейшовши від менеджерської діяльності до фізичної, але водночас творчої роботи руками. Він переїхав до Києва, де влаштувався опоряджувальником стінових фасадів у будівельній фірмі. Попри роботу в столиці, він регулярно відвідував Бердичів, щоб зустрітися з рідними та друзями. У січні 2025 року Олександр Вакуленчик приєднався до лав Збройних сил України, ставши частиною 756 бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України. Хоча у мирний час ця військова частина могла б займатися лише охороною мостів, тунелів чи інших інфраструктурних об’єктів, нині вона, як і інші, має у своєму складі бойові підрозділи, які захищають країну на лінії бойового зіткнення. У війську Олександр знайшов нових друзів. Після проходження базової загальновійськової підготовки (БЗВП) він разом з ними добровільно вирушив на курси операторів БПЛА на рідній Харківщині. Будучи одним з кращих учнів, він згодом сам став інструктором і навчав інших. Він міг би залишитися на цій посаді, продовжуючи готувати нових пілотів, але добровільно приєднався до команди, яка вирушила в одну з найгарячіших ділянок фронту останнього часу – на стику Донецької, Запорізької та Дніпропетровської областей. Олександр регулярно телефонував матері. Хоча він розповідав небагато, але запевняв, що у бліндажі почувається найбільш захищеним і керує дронами саме звідти. Можливо, таким чином він прагнув заспокоїти материнське серце. 18 червня о 12:10 відбулася саме така телефонна розмова, а вже через двадцять хвилин син перестав виходити на зв’язок. Точно в його бліндаж влучив снаряд, і детонація боєприпасів, що там знаходились, не залишила шансів на життя відважному земляку. Про все це сьогодні розповіли бойові побратими Олександра Вакуленчика, які прибули до Бердичева, щоб провести товариша в останню путь. Капелан з військової частини, який особисто знав загиблого, взяв участь у заупокійній молитві разом з місцевими священниками та виголосив щиру промову під час траурного мітингу. Попрощатися з воїном також прийшли його колишні колеги з «Сейф Глас Факторі», сусіди, друзі та численні знайомі згорьованих матері та сестри. Усі вони згадували Олександра лише теплими словами, відзначаючи його оптимізм, почуття гумору, надійність та доброту. На мітингу виступив міський голова Бердичева Сергій Орлюк, який не міг стримати сліз, оскільки особисто знав Олександра як друга свого сина. Син міського голови також нині служить у війську, і він з нетерпінням чекає кожної звістки від нього. Син наступного промовця, голови спілки родичів загиблих бердичів’ян Володимира Катюшка, на жаль, вже майже чотири роки не подає звісток. Оскільки військовий оркестр гарнізону був задіяний в іншому місці, траурна процесія рухалася вулицею Артилеристів під мелодії комунального оркестру міського палацу культури. Цей же оркестр грав і на місці поховання загиблого воїна – на Гришковецькому кладовищі. Біля урочистої стели кладовища знову пролунала спільна молитва та слова співчуття від голови Гришковецької ОТГ Ірени Лісової. Вона запевнила, що мешканці селища, як і жителі міста, завжди приходитимуть до могил під жовто-синіми прапорами. А таких, на усіх цвинтарях країни стає, на жаль, все більше.

Житомирські